Чи вдасться ЗСУ зупинити просування ворога на Покровському напрямку?

• 1 •

Російське командування, схоже, намагається задіяти на суміжних флангах своїх угрупувань військ (УВ) «Центр» та «Південь» максимально можливий обсяг сил й засобів.

У рамках реалізації цього прагнення, на лівому (південному) фланзі наступу 2-ї загальновійськової армії (ЗВА) та 90-ї танкової дивізії (тд) УВ «Центр», а також південніше, противник, окрім раніше розгорнутих частин та з'єднань, додатково задіяв значну частину свого 1-го армійського корпусу (АК), зі складу УВ «Південь», зокрема;

• 1-у «славянську» окрему мотострілецьку бригаду (омсбр);
• 9-у омсбр;
• 114-у омсбр;
• ряд підрозділів 110-ї омсбр;
• 428-й окремий мотострілецький полк (омсп).

У свою чергу, з півдня (з боку Красногоровки) противник у складі УВ «Південь» задіяв, також значні сили:

• 5-у омсбр;
• головні сили 110-ї омсбр;
• принаймні, один батальйон 114-ї омсбр.

Таким чином, на даний момент противник намагається оточити наші війська на плацдармі, східніше річки Вовча, у напрямку на село Невельське, силами майже всього 1-го АК (без однієї, 132-ї омсбр) + повнокровною танковою дивізією (90-а танкова, яка має на цьому напрямку розгорнутими всі свої 3 танкових полки (тп) - 6-й, 80-й та 239-й тп + 228-й мсп).

По суті, для того, аби вирішити «проблему південного флангу» своєї 2-ї ЗВА (район міста Селидове та рубіж Гірник – Курахівка), яка націлилась на Покровськ та Мирноград, командування противника силами УВ «Центр» та «Південь» створило ще одну, таку собі «тимчасову загальновійськову армію», у складі армійського корпусу та танкової дивізії. Й це дає свої результати.

На даний час, передові підрозділи противника вже ведуть бої у селі Українськ (принаймні у південній та східній його частинах), зуміли витіснити наші війська південніше Новогродівки (ЗСУ, очевидно, залишили село Маринівка), а також вийшли на північну околицю села Гірник.

Однак, найбільш неприємним, у цьому сенсі, є факт прориву передових підрозділів противника між Українськ та Селидове, з боку Мемрик. Й хоча, просунутись у саме місто Селидове з боку Михайлівки противнику приблизно – вже, як тиждень, не вдається, однак, цей прорив південніше міста, все одно чутливо ускладнює загальну ситуацію із його обороною.

Особливо, якщо пригадати вперті та наполегливі атаки противника у напрямку Селидове з боку Новогродівки, через вже захоплену ним Маринівку, які тривають майже у режимі «нон-стоп». Але, схоже на те, що українське командування цілком усвідомлює усю серйозність нинішньої тамтешньої ситуації.

Бо, очевидно, воно вже розпочало поетапне відведення своїх передових підрозділів зі всього Невельського виступу, аби уникнути їх оточення. Передові підрозділи ЗСУ відходять поступово, від рубежу до рубежу, ведучі вперті ар'єргардні бої у районі Галицинівки та північніше Красногорівки.

Ймовірно, вони спочатку відійдуть на рубіж Желанне Перше – Зоряне, а потім сконцентруються на рубежі Гірник – Курахівка, вирівнявши лінію фронту. При цьому, ключовим фактором для здійснення цього складного та важливого маневру є утримання під контролем ЗСУ селища Гірник.

Якщо противник зможе його захопити найближчим часом, тоді ситуація «дуже різко» й «дуже кардинально» погіршиться.

• 2 •

Що стосується, власне, Покровського напрямку, де оперують головні сили 2-ї загальновійськової армії (ЗВА) противника, а саме – 27-а мотострілецька дивізія (мсд) у повному складі, 15-а та 30-а окремі мотострілецькі бригади (омсбр) та частина сил 114-ї омсбр, то ситуація тут, не те, щоби стабілізувалася (бо противник продовжує вести тут достатньо інтенсивні атакуючі\штурмові дії й має певне просування) а, скажімо так – втратила динаміку.

Просування противника тут мінімальні й переважно обмежуються двома ділянками – районом західніше Новогродівки (у бік Лисівки та Сухого Яру) та, власне, самою Гродівкою (а точніше – її південно-східною частиною).

По суті, ЗСУ тут намагаються скористатися природним бар'єрним рубежем, який їм надають річки Журавка та Казенний Торець. На даний момент, найбільш загрозливою у сенсі подальшого просування противника виглядає дирекція Новогродівка – Сухий Яр, де противник зумів просунутись у бік Лисівка, діючи вздовж річки Солона, це найбільш близька до Покровська відмітка, до якої просунувся противник.

Й хоча, очевидно, що зараз увага командування УВ противника «Центр» переважно прикута до відтинку Селидове – Курахівка, де власне й точаться зараз запеклі бої, сенс яких полягає у спробі противника відрізати наші передові підрозділи східніше рубежу Українськ – Курахівка, однак, власне на Покровському напрямку ситуація виглядає не менш складною... хоча, зовсім не безнадійною.

Річ у тім, що очевидно, провести по відношенню до міста Покровськ «класичну» операцію «на обхід та охоплення», на даний момент, противник не може, по двом основним причинам. Поки тримається міста Селидове, гіпотетичний південний фас цього «охоплення» – під дуже великим запитанням.

Так само, як «теоретично можливий» прорив противника до рубежу Мирноград – Малинівка («стартовий» для гіпотетичного північного фасу такого роду «обходу») отримає якісь реальні перспективи виключно у разі прориву противника за річки Журавка та Казенний Торець, що поки, жодним чином не проглядається.

Тому, що залишається противнику? Правильно, продовжувати фронтальний («лобовий») наступ у бік міста Покровськ з південно-східного напрямку, так – як він це робив до нинішнього моменту, вздовж залізниці Авдіївка – Покровськ. Й ми таке саме вже десь бачили!? (Це ж вже було).

Вірно, те саме відбувалося (й продовжує відбуватися) у районі міста Часів Яр, на Краматорському напрямку, де противник, таким самим чином, «вперся лобом» у канал »Сіверський Донець – Донбас», не маючи можливості обійти місто, а ні з півночи, а ні з півдня, й був вимушений зупинитися, зумівши ціною напруження всіх своїх сил «відкусити» лише східний квартал міста, але не в змозі форсувати (перейти) сам канал у межах міста.

Так й тут. Допоки ЗСУ контролюють Селидове, а також район Шевченко – Чунишине – Даченське – Новий Труд та утримують позиції по річках Журавка й Казенний Торець, противнику залишається «прогризати» українську оборону у бік Покровська виключно по обох сторонах вище вказаної залізниці.

Тобто діяти у порівняно неширокій смузі між річками Солоненька та Журавка (це приблизно – до 5-и км), сподіваючись на те, що йому вдасться, зрештою, доповзти до південно-східної та східної околиць Покровська й там «зачепитися».

Й, судячи зі всього, російське командування цілком усвідомлює для себе усі принади такого становища. Саме тому, воно зараз, так «різко», сильно та відчутно «перейнялося» флангами свого угрупування, яке націлилось на Покровськ. Нікому не хочеться у найвідповідальніший момент реалізації всього свого плану літньо-осінньої кампанії отримати раптовий та несподіваний «тичок» у бік, на напрямку «головного удару», нехай, навіть, не дуже потужний, й нехай, навіть, лише з одного флангу.

Це, все одно, для змісту всього плану і його головного елементу буде вкрай відчутно. Особливо тоді, коли на його реалізацію, саме до цього моменту, вже було витрачено цілу купу (або краще сказати, більшу частину) сил й ресурсів, накопичених з такими складнощами раніше. Тому, основну (головну) спробу, таку собі «спробу» противника заволодіти Покровськом ми побачимо не прямо зараз (тобто найближчим часом), а трохи пізніше.

Й, на сьогодні, існує дуже висока ймовірність того, що виглядати це буде саме так, як порівняно нещодавній «штурм» міста Часів Яр, в умовах існування Кліщіївського плацдарму ЗСУ, зокрема:

• Концентрація сил й засобів на порівняно вузькій ділянці.
• Їх «позамежне масування», із високою тактичною щільністю бойових порядків.
• Появою оперативних резервів противника буквально «в останню мить» і їх розосередженням по всій смузі.