Державний тероризм. Чому Росія вдається до тактики «чистого терору» проти України

11 вересня на конференції United for Justice, присвяченій обстрілам цивільної інфраструктури, президент Володимир Зеленський сказав, що Росія вчинила в Україні 137 тисяч зареєстрованих воєнних злочинів. З початку повномасштабного вторгнення російські війська завдають масованих ударів по українських лікарнях, школах, готелях, об’єктах комунального господарства та звичайних будинках. Російський офіційний агітпроп виправдовує ці удари, нагромаджуючи різні версії — твердить, що руйнування були нібито спричинені українською ППО або в цивільних об’єктах переховувалися військові. Проте інколи пропагандисти постулюють, що метою таких ударів є терор, залякування українців із примусом до капітуляції.

«Терор на виснаження»

Існує багато визначень терміну «тероризм», які використовуються залежно від контексту, в якому цей термін вживається. В державних звітах США, для прикладу, застосовується таке визначення тероризму:

«Навмисне, політично вмотивоване насильство, що здійснюється проти небойових цілей субнаціональними групами або таємними агентами, як правило, з метою впливу на аудиторію».

Таке розуміння тероризму випливає з досвіду американської внутрішньої та зовнішньої політики останніх десятиліть, викликів, із якими зіштовхнулися американці, особливо після 11 вересня 2001 року. Довгі роки тероризм в США та в багатьох інших країнах асоціювався переважно з мережами радикалів, які вчиняють терористичні акти як свою головну, якщо не єдину стратегію.

Соціолог та історик Чарльз Тіллі пропонує ширший підхід до визначення тероризму як стратегії, яку можуть застосовувати «широкий спектр акторів, чиї мотиви, засоби та методи організації дуже різняться». Серед цих акторів є як згадані вище радикали, так і цілком відкриті державні структури, армії чи спецслужби.

«Політичні діячі, які присвячують усе своє життя терору, здійснюють лише невелику частку всіх терористичних актів; переважна більшість терористів одночасно, раніше і/або пізніше займаються іншими видами політики або не займаються політикою», — пише Тіллі у своїй статті «Терор як стратегія та реляційний процес».

Такий підхід узгоджується з практикою, коли держава може вести одночасно відкриту війну, застосовувати широкий спектр дипломатичних, економічних і пропагандистських зусиль. А разом із тим вести й терористичну діяльність, спрямовану на ті самі цілі, що і попередні засоби. Женевська декларація ООН з питання тероризму 1987 року дає широке визначення «державного тероризму», до якого включаються як проведення військових навчань з метою залякування, так і безпосередні атаки, які ставлять під загрозу цивільне населення. Російська стратегія в Україні повністю відповідає такому розумінню терору.

За статистикою, що наводить Центр стратегічних комунікацій ЗСУ — три з чотирьох російських ракетних ударів Росії по Україні влучають саме у цивільні об’єкти. Що є порушенням норм міжнародного гуманітарного права та терором проти мирного населення України. Російська ракетна атака на Львів 4 вересня є лише одним із нещодавніх прикладів терору Росії проти цивільного населення під час російсько-української війни. Під час атаки загинуло 7 осіб, постраждали понад 60, було завдано збитків або руйнувань майже 190 будинкам, частина з яких — пам’ятки архітектури. Старший аналітик Фонду «Повернись живим» Микола Белєсков, оцінюючи причини та наслідки атаки по Львову, написав:

«Противник реалізує комплексну стратегію виснаження України — поєднанням воєнних (дії на фронті й удари в тил) і невоєнних інструментів (інформаційні кампанії) підірвати волю до подальшого спротиву. Саме на комплексну стратегію виснаження робить ставку Москва, відмовляючись від будь-яких переговорів».

Статистика уражень від російських обстрілів: три чверті цілей є цивільними об’єктами. Джерело: Стратком ЗСУ

Обстріли цивільних як засіб передачі пропагандистських сигналів

8 липня 2024 року російські війська здійснили масований ракетний обстріл території України. Під удар потрапили одразу декілька міст, зокрема Київ, де ракети влучили в найбільшу дитячу клініку України «Охматдит» (троє загиблих, із них один медик, один родич пацієнта й одна дитина, яка померла пізніше), медичний центр «Адоніс» (дев’ять загиблих), житловий будинок (13 загиблих, із них п’ятеро дітей) та інші об’єкти. У Кривому Розі атакували адміністративну будівлю заводу. Там загинули десять людей. У випадку «Охматдиту» момент влучання було зафіксовано на відео, за кадрами з якого вдалося ідентифікувати російську ракету Х-101 і виключити пропагандистські версії про «роботу ППО». Також малоймовірним є «випадкове» влучання, декілька таких же ракет одночасно поцілили точно в об’єкт, який росіяни вважають військовим — будівлі заводу «Артем».

Після удару могло виникнути логічне, на перший погляд, питання: навіщо Росії витрачати дорогі високоточні ракети на удари по дитячій лікарні й інших об’єктах, якщо це не приносить її армії жодної можливої користі? Невже російське командування готове вбивати дітей «просто так», із чистого садизму та бажання знищувати українців? Цікаво, що саме так сформулював ці питання російський пропагандист Володимир Соловйов у ефірі державного телебачення для того, щоб заперечити саму можливість такого удару:

«Просте запитання: навіщо Росії завдавати удару по лікарні? Вони дають відповідь: тому що Росія — це інфернальне зло і тому Росія це робить, що вона може це робити», — сказав Соловйов.

Очевидно, аудиторія Соловйова не вважає керівництво Росії «інфернальним злом», тому удар по «Охматдиту» не має сенсу, значить — неможливий.

Проте проблема в тому, що цей удар, так само як і всі інші смертельні обстріли цивільних об’єктів, здійснені в той день і у всі інші дні, має для Росії сенс і цілком визначену мету. Ця мета — терор, залякування українського населення, донесення до українців думки, що поки триває війна, будь-кого можуть убити будь-де. Не має значення, чи це промисловий об’єкт, чи власний дім, чи лікарня. І вбивати збираються не лише вас особисто, але й ваших дітей. У такому контексті удар по «Охматдиту» є пропагандистським актом сам по собі, оскільки, як і у будь-якого терористичного акту, його сенс не стільки в заподіянні безпосередньої шкоди, скільки в доведенні до аудиторії певного сигналу. В цьому випадку сигнал такий: «здавайтеся, або ми будемо продовжувати вас знищувати».

Офіційна версія російської держави, зі слів спікера Путіна Дмитра Пєскова, удар по «Охматдиту» — робота «української ППО». Проте деякі мали інші пояснення. Зокрема Андрій Перла, «політичний оглядач» телеканалу «Царьград», що називає себе «православним», опублікував статтю, в якій закликав навіть не виправдовуватися за подібні удари. Він написав, що жалкувати за «ворожими дітьми» не варто.

«Нещадний закон війни дуже простий: таких ворогів не можна вважати людьми. Треба розуміти — просто і страшно: на тому боці немає людей. Жодної людини. Наші ракети не вбивають людей. Жодної людини. Там не люди», — йдеться у статті Перли.

Пропагандист закликав продовжити удари по українських містах «найпотужнішою зброєю, яку ми маємо». І, звичайно, запропонував самим українцям шлях, щоб уникнути знищення — капітуляція. «І тоді ми, можливо, вас помилуємо», — додав пропагандист. Такі вислови виявилися занадто відвертими навіть для внутрішньої російської пропаганди, і згодом статтю було видалено з сайту «Царьграда». Але той же самий Соловйов у ефірі «Росія 1» 6 червня 2023 року окреслив загальну мету російських дій: «Якщо вони хочуть, щоб ми проявили милосердя, тоді їм треба перейти на наш бік». І далі веде мову, що потрібно вдаватися до насильства без жалю, а горе чужинців менш важливе за горе «своїх»:

«Сьогодні загинули діти в Севастополі — і ви хочете, щоб я після цього хвилювався за життя підлих, жирних німецьких бюргерів? Французьких мусьє? Та все їхнє життя не варте сльозинки російської дитини».

Потенційна мета обстрілу «Охматдиту» проглядає ще чіткіше, якщо звернути увагу на те, яку реакцію він викликав у принаймні частини українського суспільства. Деякі інстаграм-блогерки після удару опублікували дописи, в яких критикували за продовження війни українську владу, закликали до «миру» (не уточнюючи, на яких умовах) і виступали проти «політичних ігрищ, за які розплачуються люди». Невідомо, яка мотивація була у цих блогерок — чи то оплачене «замовлення» подібних дописів, чи то щирий жах і, відповідно, успішне донесення російського сигналу: «Ви маєте за будь-яку ціну уникнути повторення подібного, тому виконуйте всі наші вимоги».

З цього ж приводу українська лікарка, голова опікунської ради львівської лікарні «Охматдит» Андріана Мальська після удару опублікувала на своїй фейсбук-сторінці допис, у якому закликала «вгамувати свої політичні амбіції» та закінчити війну «у будь-який спосіб» (згодом допис було видалено). Звіряча жорстокість терору може мати свій пропагандистський ефект — і Кремль це добре розуміє.

Довготривалі наслідки інфраструктурного терору Росії

Систематичні атаки на енергетичну та цивільну інфраструктуру, які Росія почала завдавати ще восени 2022 року, можна схарактеризувати як цілеспрямовану стратегію знищення критично важливої цивільної та енергетичної інфраструктури, або «інфраструктурний терор». Завдаючи шкоди мирному населенню, позбавляючи мільйони людей доступу до електроенергії або доступу до води, Росія намагається зламати опір українського народу, посіяти паніку серед мирного населення та змусити Україну капітулювати. За словами Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, таким чином Росія порушує навіть базові права українців — на безпеку, життя, доступ до питної води тощо.

Інфраструктурний терор не є новою стратегією Росії у конфліктах чи війнах. Під час бойових дій у 2015—2019 роках у Сирії російська авіація, підтримуючи режим Асада, регулярно бомбардувала лікарні й інші цивільні об’єкти, що значно ускладнювало надання допомоги мирним жителям. Руйнування цивільної інфраструктури було і є свідомою тактикою Росії для деморалізації населення та спробою зламати його опір.

Основними об’єктами атак залишаються електростанції, трансформаторні підстанції, лінії електропередач та інші критично важливі елементи енергомережі. Російські удари спричиняють відімкнення електрики у більшості регіонів України, а в деяких містах було обмежене водопостачання через відсутність електроенергії для насосних станцій чи цілеспрямовані удари по водогонах. Одним із найбільш промовистих прикладів є руйнування міської фільтрувальної станції у Краматорську 20 лютого 2024 року. Тоді постраждали 4 співробітники Краматорського водоканалу, який є єдиним підприємством, що забезпечує водою майже 160-тисячне місто, а роботи з відновлення водопостачання тривали понад тиждень.

Відновлення знищеної інфраструктури ускладнене багатьма технічними, виробничими й економічними чинниками — проте основною загрозою залишаються повторні, нові атаки Росії на об’єкти інфраструктури у майбутньому й обмеженість ресурсів для відновлення об’єктів, кількості систем ППО та запасів ракет для них. Як пише експерт з енергетики Мацей Занєвич у своєму звіті для варшавського дослідницького центру «Енергетичний форум», навіть за помірного сценарію, за якого Росія не спричинить подальших руйнувань, це може призвести до дефіциту близько 7 ГВт електроенергії в період зимового пікового попиту. Якщо не буде додаткової підтримки з боку іноземних партнерів України, це може призвести до серйозних перебоїв з енергопостачанням у низькотемпературні періоди. Тому, інформує Занєвич, допомога Україні у підготовці до наступної зими є в інтересах Польщі та ЄС.

У своїй доповіді для Центру Східних студій (OSW) дослідники Славомір Матушак і Марцін Єндрисяк повідомляли, що відімкнення електроенергії ймовірно не спричинить великої хвилі міграції з настанням холодів, проте ситуація буде залежати від того, наскільки ефективно місцева влада підготується до зими. За їхньою оцінкою, не менше кількох місяців знадобиться для відновлення хоча б 2 ГВт потужності, частково за допомогою демонтованого обладнання з виведених з експлуатації електростанцій, яке пообіцяли передати Україні інші держави. Серед яких Литва, Естонія та Німеччина.

Бомбардування пологового будинку у Маріуполі у березні 2022 року стало символом звірств Росії проти мирного населення та невибіркових ударів по цивільній інфраструктурі. У лютому 2024 року прем’єр-міністр Денис Шмигаль під час презентації оцінки збитків і потреб на відновлення України на кінець 2023 року повідомив, що сукупні, економічні, соціальні й інші втрати України становлять близько пів трильйона доларів.

Частиною інфраструктурного терору також є російські кібератаки, які можуть ставити під загрозу життя людей: виводити з ладу електро- чи водопостачання, зв’язок з аварійними службами, системи попередження про повітряну небезпеку тощо. Такі атаки відбувалися навіть напередодні повномасштабного вторгнення, у січні 2022 року, коли від масштабної кібератаки з застосуванням шкідливого програмного забезпечення WhisperGate постраждали комп’ютерні системи десятків держустанов України. Кібератаки Росії на українську цивільну інфраструктуру розслідують прокурори Міжнародного Кримінального суду як імовірні воєнні злочини під час повномасштабного вторгнення. Зокрема, щонайменше чотири великі атаки на об’єкти енергетичної інфраструктури України, наприклад, кібератаку на оператора зв’язку «Київстар» наприкінці 2023 року.

Подібні невибіркові тактики ведення війни Росією порушують норми міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевські конвенції, які забороняють атаки на цивільні об’єкти й інфраструктуру, що не має військового значення. Удари по цивільній інфраструктурі мають довготриваліші наслідки, не лише через провокування масових гуманітарних криз, які ускладнюють життя цивільного населення. Руйнування цивільної інфраструктури й енергетичних систем також шкодить довкіллю. Військові дії залишають за собою забруднені ґрунти та водні ресурси, що обмежує їх використання з сільськогосподарською метою, та ставить під загрозу продовольчу безпеку не лише України, але й різних країн імпортерів української сільськогосподарської продукції.

Комунікація зі світовою спільнотою щодо притягнення Росії до відповідальності за вчинення «інфраструктурного терору» є одним із завдань для української влади. 19 січня 2023 року Європейський парламент у своїй постанові про створення трибуналу щодо злочину агресії проти України, визнав зв’язок між війною та довгостроковою шкодою, завданою природному середовищу та клімату. Наразі не існує окремого правового інструменту щодо притягнення до відповідальності саме за «екоцид», проте Україна може просувати ідею визнання екоциду п’ятим міжнародним злочином у списку злочинів, що підпадають у юрисдикцію Міжнародного Кримінального Суду, або адвокатувати розробку нової конвенції про екоцид.

Висновки

Чистий терор є не лише однією з тактик російської воєнної агресії, а й стратегічним інструментом, що спрямований на залякування цивільного населення, провокування гуманітарних криз, і відкладає на десятиліття відновлення зруйнованих територій. 9 вересня видання Defence Express, посилаючись на іранських посадовців, підтвердило передачу Росії балістичних ракет малого радіуса дії (до 120 км) Іраном. Отримання чергових засобів і нової «зброї терору» означає, що Росія навряд чи планує змінити свою тактику обстрілів мирних українських міст. Крім того, російський терор не обмежується територією України. Пропагандисти неодноразово погрожували західним і східним державам, які надають Україні підтримку. Західним державам регулярно погрожують ядерними ударами, Південній Кореї погрожують посиленням співпраці з Кореєю Північною. Згаданий вище Соловйов, коментуючи відеосюжет із німецького телебачення з кадрами зруйнованого вщент Вовчанська, сказав, що «так будуть виглядати міста Німеччини». Росія сподівається домогтися своїх цілей, здійснюючи відкритий реальний терор проти українського цивільного населення та використовує його як приклад того, що може відбутися з іншими країнами, якщо вони будуть не підкорятися Кремлю.

Щоб не пропускати найголовніших матеріалів Центру досліджень «Детектора медіа», підписуйтеся на розсилку. Вона виходить кожні два тижні

Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач