Рецензія на фільм «Великий маніпулятор» / Coup!

З 12 вересня в кінотеатрах починається прокат сатиричної комедії «Великий маніпулятор» з Пітером Сарсґаардом та Біллі Маґнуссеном у головних ролях. У рецензії нижче розповідаємо, що намагаються висміяти автори фільму та наскільки цікаво за цим спостерігати.

Плюси:

якісна злободенна сатира; чудові акторські роботи, зокрема, хочеться виділити виступ Пітера Сарсґаарда; у сюжеті присутня певна інтрига; місцями непоганий гумор;

Мінуси:

з позиції оригінальності чи свіжого погляду на предмет висміювання автори фільму не готові запропонувати щось нове, тож може відчуватися певна вторинність; ця історія точно не про анонсований «поєдинок розумів»; розкриття інтриги щодо персонажа Сарсґаарда дещо розчаровує;

7/10

Оцінка ITC.ua

Відключайте рекламу - підтримуйте ITC!

«Великий маніпулятор» / Coup!

Жанр сатирична чорна комедія, трилер
Режисери Джозеф Шуман, Остін Старк
У ролях Пітер Сарсґаард, Біллі Маґнуссен, Сара Гадон, Скай П. Маршалл, Фаран Тахір, Крістіна Нільсен, Фішер Стівенс, Каллум Вінсон, Вілла Данн
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Неспокійний 1918-й, США. У країні лютує епідемія іспанського грипу, яка виявилася явищем ще більш смертоносним і масштабним, ніж Перша світова війна. Втім, для відомого прогресивного журналіста Джея Гортона усі ці світові кризи вельми далекі, адже він, разом зі своєю родиною, сховався у розкішному маєтку, розташованому на ізольованому острові.

Розмірене і спокійне життя заможного пана починає перевертатися догори дриґом після приїзду нового кухаря — містера Флойда Монка. Той не тільки показово демонструє зарозумілість та непокору, але й з часом налаштовує усіх слуг проти Гортона, і навіть його власна дружина поступово встає на бік Монка. Тож справа стрімко наближається до перевороту у стінах особняка, що призводить до непримиримого конфлікту з непередбачуваним результатом.

Вже з самого початку «Великий маніпулятор» дає зрозуміти, що, не дивлячись на опосередковану присутність у сюжеті історичних подій минулого століття, сатира тут буде актуальною для сьогодення. З тих страшних часів пройшло вже більше 100 років, а ніби нічого й не змінилося — ми, тобто людство, досі воєюмо, хворіємо в пандемійних масштабах та стаємо свідками лицемірства, яке процвітає то тут, то там.

От взяти, наприклад, одного з головних героїв фільму — поважного журналіста у виконанні Біллі Маґгуссена. З одного боку він видає статейки, у яких начебто піклується про життя та добробуд робочого класу, закликаючи закрити заводи, фабрики тощо на карантин. З іншого — більш ніж очевидно, що своїм письменницьким бунтом проти політики президента Томаса Вудро Вільсона чоловік отримує підтримку від опозиції та проторює собі шлях у політику, поки його власна прислуга змушена дотримуватися встановлених ним правил. І чхати він хотів на тих нещасних трудяг.

З одного боку прогресивні погляди багатія у повному достатку диктують йому право категорично відмовитися від вживання м’яса (і навіть риби, адже це все одно припускає вбивство), з іншого… а втім, не будемо спойлерити, щоб не зіпсувати вам враження від перегляду.

Та в певний момент лицемірному типу таки доведеться зробити непростий вибір, коли на кін буде поставлена необхідність прогодувати свою сім’ю (красуня-дружина та двоє маленьких доньок). А це, своєю чергою, припускає відмову від власних принципів — вбивство того «священного оленя», чи то метафоричне, а чи, може, і справжнє, після якого вже не буде вороття назад. Мабуть, у якихось фундаментальних речах цей світ дійсно не змінився.

Куди більший інтерес викликає загадковий кухар Флойд Монк, не в останню чергу завдяки енергійному перформансу неперевершеного Пітера Сарсґаарда. Сильно інтригує мотив його відверто сміливої, зарозумілої та дещо гедоністичної поведінки, котра стає каталізатором для центрального конфлікту.

Тут одразу потрібно сказати, що містечковий антагонізм між господарем маєтку та умовним слугою, котрий піддає сумніву авторитет боса та сам претендує на його місце, не пропонує анонсованого на офіційному постері «поєдинку розумів». Тобто, ні про які інтелектуальні битви не може бути мови; скоріше, у хід іде банальна хитрість, навіть підлість. Що зовсім не робить фільм гіршим.

Стрічка запросто стає в один ряд з цікавими трендовими проєктами сучасності, лейтмотивом яких є класова боротьба, соціальна нерівність, а також висміювання привілейованих еліт.

Зокрема, якщо згадати про брехливу прислугу зі скелетами у шафі, то напрошуються аналогії з оскароносними «Паразитами» Пона Джунхо. Якщо взяти до уваги обставини, коли зніжені товстосуми та простолюдини змушені співіснувати в ізольованому місці, на розум приходить «Трикутник смутку» Роберта Естлунда. А якщо ж мова йде про скаженого кухаря, то миттєво спливає у пам’яті «Меню», у якому злочинно дорогими делікатесами високої кухні частував своїх гостей Рейф Файнз з недоброю посмішкою на обличчі.

Вже судячи з цих порівнянь очевидно, що «Великий маніпулятор» аж ніяк не назвеш фільмом оригінальним або хоча б зі свіжим поглядом. Про той же коронавірус вже було знято купу проєктів — он, один з аспектів пандемії висміював відносно недавній «Декамерон», з яким у «Великого маніпулятора» теж є певні точки дотику. І все це не заважає новій, ймовірно, актуальній завжди сатирі з міцними акторськими виступами бути достатньо захопливою, щоб претендувати на увагу глядача. Принаймні, пісною її точно не назвеш.

Висновок:

«Великий маніпулятор» навряд чи виправдовує свою епічну назву, нехай навіть локалізовану, але фільму точно є що запропонувати глядачу.