У вбивстві тирана – не винна. Чому суд виправдав жертву домашнього насильства

Виправдальний вирок жінці, яку звинувачували у вбивстві чоловіка, став справжньою сенсацією, а сама підсудна – символом боротьби проти домашньої тиранії. Проте ця історія не стільки про протиборство жертви і насильника, скільки про байдужість і бездіяльність тих, хто мав би перешкодити злочинним діям, котрі спровокували трагедію. 38 разів Марина Полях зверталася до правоохоронців з проханням захистити її та доньку від вкрай знахабнілого тирана, а зрештою мусила боронитися сама, схопившись за ніж.

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду Дніпра називають революційним. Чому -  у матеріалі Коротко про.

Навіть якщо затримували, то швидко відпускали

Марина Полях належала до жінок, яким ні на кого покладатися, крім на себе. Виховувала доньку, доглядала стареньку бабусю, крутилася, як могла, на свою зарплату. Коли в інтернеті познайомилася з Дмитром, життя, здавалося б, обіцяло полегшення. Чемний, ласкавий, добре ставився до дитини.  Марина впустила його у свій дім і вже за кілька місяців втратила ілюзії.

Дмитро почав вимагати, щоб Марина і її домашні повністю йому підкорялися, перевіряв телефон співмешканки, перешкоджав зустрічам з подругами, а потім став піднімати руку на неї. Спершу, як водиться, просив пробачення, обіцяв, що більше ніколи... Але потім розходився дедалі більше. Грубо натякнув, щоб була з ним слухняною, бо 12 років відсидів у колонії за вбивство.

Свідком скандалів і бійок була 14-річна донька Марини. Але тирану до того було байдуже, більше того, він залякував дитину, що як та не мовчатиме, то мати буде мертва. Чимало жінок зазнають такої долі, терплячи знущання. Але Марина не терпіла. Вона виганяла деспота зі свого будинку і зверталася до поліції. Але все намарне. Якщо Дмитра і забирали, то через кільки годин відпускали, і він знову ледь не виламував двері та бив вікна.

За два роки, що тривав увесь цей жах, Марина регулярно телефонувала на 102, до чергової частини поліції району, дільничному і навіть на “гарячу лінію” МВС.

- Я не знаю що ще могла зробити жінка, до якої в її будинок приходить п'яний агресивний чоловік, який відсидів строк за вбивство, та говорить що це він буде вирішувати, де йому жити та чи буде жити Марина, - розповідає адвокат Юлія Сегеда.

Підсумок 38 звернень: двічі кривднику зробили тимчасові заборонні приписи, які він порушував, один раз притягли до адміністративної відповідальності зі штрафом у 340 гривень.

Вбивство розкрили по “гарячих слідах” 

У матеріалах справи є 24 висновки про те, що підстав для реагування не було. Як стверджує адвокат, поліція розглядала сигнали про домашнє насильство за Законом "Про звернення громадян", хоча КПК передбачає тільки одну дію - внесення в ЄРДР та слідство.

- Поліція ще на четвертому протоколі мала відкрити справу за статтею 126-1 ККУ (домашнє насильство). Але протоколи закривалися, бо порушник не приходив до суду, судді виносили постанови про його примусовий привід, але жодна з них не була поліцією району виконана. А ще суди відправляли адмінматеріали на доопрацювання в поліцію.

Юлія Сегеда каже, що писала скарги, за якими навіть провели службове розслідування, але результати просто жалюгідні: начальник сектору превенції отримав зауваження, дільничий – догану.

Почуваючись безкарним, Дмитро продовжував тероризувати Марину і її рідних. В день, коли сталося непоправне, він обіцяв разом з нею вбити доньку і бабусю.

На смерть чоловіка від ножової рани поліція відреагувала по інструкції, відкривши кримінальну справу за статтею “Умисне вбивство”, хоча Марина наполягала, що навмисне Дмитра не била – він сам напоровся на добре загострений ніж у її руці. Пізніше прокуратура дала кваліфікацію “Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони”, але оскільки батько потерпілого наполягав на «вбивстві», в суд справа пішла за двома статтями.

І за обома ж статтями Марина була виправдана. Суддя дійшов висновку, що склад кримінального правопорушення в діях підсудної не був доведений.

Законодавство дає домашньому тирану фору

Справа Марини набула широкого розголосу завдяки правозахисним організаціям, які стали на бік жінки і супроводжували впродовж всього процесу. Жінка здобула першу перемогу, але попереду – апеляція, яку, напевне, подасть потерпіла сторона. Батько Дмитра свого часу відмовлявся вгомонити свого сина. А тепер хоче грошової компенсації за його смерть, більше того, на суді зажадав, щоб Марина оплатила борг Дмитра родині чоловіка, якого той убив.

- Суспільний резонанс може бути врахований суддями апеляції, але одна така справа не переламає судову практику щодо жертв домашнього насильства, які вдалися до самозахисту. В Україні немає прецедентного права, і рішення одного районного судді може бути взяти до уваги іншим районним суддею тільки через його власне внутрішнє переконання, - каже юристка Олена Цвіла. – Зазвичай вважається великим досягненням адвокатів, коли жінку судять не за вбивство домашнього насильника, а за перевищення меж необхідної оборони. Хоча, по суті, жодна жінка, яка так чи інакше обороняється, не бажає смерті своєму кривднику, а тільки захищається від нього.

Правозахисниця звертає увагу, що виділення домашнього насильства в окрему категорію в законодавчому полі хоч і відповідає європейській практиці, але в наших реаліях дає тиранам певну фору.

- Якщо сторонній поб’є жінку на вулиці, подію занесуть в Єдиний реєстр досудових розслідувань за фактом хуліганства або нанесення легких тілесних ушкоджень. Якщо побої наніс законний, колишній або цивільний чоловік, на нього складається адміністративний протокол, бо то вважається “сімейна справа”, інші обставини. Треба дуже постаратися - розбити голову чи спричинити переломи, щоби визнали хоч “легкі тілесні”. Тому так і стається, що домашні кривдники легко переступають через ті протоколи, поки або не доб’ють свою жертву, або самі не стануть жертвами.

У грудні минулого року Марина Полях подала до Європейського суду скаргу на бездіяльність поліції та невиконання державою Україна свого обов’язку перед її громадянами.