Леся Шовкун, «Новинарня»: «Під час війни державна пропаганда потрібна, але не можна це робити так недолуго, як зараз»

Восени 2023 року Леся Шовкун стала виконувачкою обов’язків головного редактора «Новинарні», коли очільник видання, її чоловік Дмитро Лиховій мобілізувався до ЗСУ. Він став на захист України вже вдруге за час нинішньої російсько-української війни: у березні 2014 року Дмитро як офіцер запасу був мобілізований до лав ЗСУ та служив рік. Зараз Лиховій є речником оперативного угруповання військ «Таврія», що, однак, не гарантує, за словами героїні нашого інтерв’ю, особливого доступу до ексклюзивів із фронту. В інтерв’ю ми розпитали Лесю Шовкун про те, з якими складнощами «Новинарня» зіткнулася після початку повномасштабного російського вторгнення, як змінилися відносини видання з донорами, чому діалоги з Євгеном Диким заслуговують на увагу та яким є її особисте бачення перемоги України у цій війні.

— Лесю, чи було у вас до початку повномасштабного вторгнення росіян розуміння, що велика війна з ними є для України неминучою? Чи розглядали ви евакуацію як імовірний сценарій дій для себе?

— Ще з 2014 року ми з Дмитром не сумнівалися, що буде велика війна, але ми не могли уявити, що її масштаби будуть такими, зі спробою окупувати Київ тощо. Пам’ятаю, 24 лютого й у мене особисто, й у моїх колег було багато адреналіну, я сиділа строчила новини та десь дві доби не лягала спати.

Ми з Дмитром живемо у Києві на лівому березі Дніпра, а моя мама — на правому. Ми розуміли, що в разі чого лівим берегом можуть пожертвувати й будуть тримати правий, де розташовані всі державні будівлі. Думки виїжджати з Києва у нас не було, але ми обговорювали, в який момент нам тікати на правий берег, бо окупація — єдине, що нас насправді лякало.

— Як змінилися робочі алгоритми «Новинарні» після початку повномасштабної війни? Які ще зміни у вашій роботі ви могли б відзначити?

— Звісно, від початку повномасштабного вторгнення й особливо у перші місяці наше навантаження стало просто пекельним. У нас досить невелика редакція, а новин із нашої тематики стало море. Власне, всі новини стали нашими.

Щодо відвідуваності, то вона також збільшилась у рази, і якби наш сайт, достатньо простий у технічному плані, міг витримувати більший трафік, то, думаю, ми мали б відвідуваність на рівні «Української правди». Цей ажіотаж влігся місяці за три, коли в медіапросторі все устаканилось, але з того часу «Новинарнею» стали всі, всі стали писати про війну й усе те, про що до 24 лютого 2022 року системно та регулярно писали не так багато видань. Останні пів року у «Новинарні» ситуація з відвідуваністю непогана, наша аудиторія зросла після початку великої війни.

Після зими 2022 року, коли ми мали великі проблеми з електроенергією, ми зрозуміли, що нам таки треба орендувати якесь приміщення, де ми можемо поставити екофлоу, висунути свій старлінк і забезпечити можливість працювати. Тож тепер у нас є офіс, а до цього ми всі працювали дистанційно, причому у нас в редакції є й такі, які живуть не в Києві.

— Які зміни відбулись у складі команди «Новинарні»?

— У листопаді 2023 року Дмитро став п’ятим, хто з редакції «Новинарні» мобілізувався до ЗСУ. Перед цим до війська зокрема долучилися троє наших дівчат. Зараз у нас є випускові редакторки, які працюють на стрічці (одна з них, Христина Горобець, померла в січні 2023-го — «ДМ»), окрема людина працює над нашими соцмережами. З більшістю тих воєнкорів, із якими ми співпрацюємо, ми працювали й до початку вторгнення.

— Як ви розв’язували проблему з перенесенням хостингу свого сайту за кордон?

— У нас був простенький хостинг у Боярці, й у цієї компанії після початку російського вторгнення почалися якісь технічні проблеми. Після консультацій із різними експертами ми вирішили, що найбезпечніший, хоч і значно дорожчий спосіб захистити наш сайт — це перенести його хостинг за кордон.

З американсько-британською компанією, яку ми знайшли за межами України, нам дуже пощастило. Пригадую, навесні 2022 року вони нам як не подзвонять — а в нас то вибухи, то повітряні тривоги, то ще щось. Вони були щиро шоковані тим, в яких умовах ми живемо, перейнялися всім цим і спочатку давали нам хостинг із великою знижкою. Врешті-решт, коли настав час нам розширятися, вони сказали, що більше не можуть давати знижку, тому... вирішили протягом деякого часу надавати нам послуги безплатно. І це стало величезною підтримкою для нас, бо, чесно кажучи, повна ціна за їхній хостинг для нас просто непіднімна.

— Протягом 2021—2023 років «Новинарня» вперше за роки своєї роботи отримала інституційний грант від «Європейського фонду за демократію». Як зараз ситуація з фінансуванням роботи вашої редакції?

— Цей грант справді дуже нас підтримав і дозволив приділити увагу тому, на що у нас завжди бракувало ресурсів. Зокрема, ми змогли взяти окремого менеджера і на якийсь час більше зосередитися на рекламі. Зараз цього менеджера вже немає, але поки він працював у нас, ми опанували деякі алгоритми роботи з рекламою.

«Новинарня» була заснована у 2016 році, і вже з 2017 року я сама подавала заявки на всі можливі грантові конкурси. Спочатку нам відмовляли через те, що ми не вміли подавати заявки, але пізніше, коли ми навчилися, нам продовжували часто відмовляти. Дехто з донорів писав прямо, що не може фінансувати висвітлення теми війни. А ми не хотіли брати гроші на щось інше, бо військова тематика є нашою основною. Виходить, тільки завдяки повномасштабному вторгненню донори почали надавати на цю тему кошти. Ба більше, дехто з тих донорів, до яких ми раніше зверталися по підтримку й отримували відмову, після початку повномасштабного вторгнення сам виходив із нами на зв’язок і пропонував узяти участь у грантових програмах. Утім, у цьому році багато хто з донорів заявив про скорочення фінансування в цілому на медійні проєкти, наразі найохочіше західні інституції фінансують локальні медійні проєкти в Україні, що теж не є нашим варіантом, оскільки «Новинарня» — загальнонаціональне медіа.

Разом із цим ми почали активніше розвивати свій ютуб-канал. Він у нас був і раніше, але регулярно не оновлювався. Зараз стоїть питання, як це фінансувати, бо поїхати знімальною групою на фронт — це дорого. Часом воєнкори нам дають відео, яке зняли під час своїх відряджень, і нам буває соромно, що ми не можемо оплатити цю роботу.

— Чи виправдалися ваші очікування від співпраці з Євгеном Диким (український науковець, громадський діяч, у 2014 році як військовослужбовець брав участь в АТО, виконував обов’язки заступника командира взводу у 24-му батальйоні тероборони «Айдар» — «ДМ»)?

— Дикий нам частково допоміг розкрутити наш ютуб-канал. Приблизно влітку 2022 року Дмитро розпочав знімати розмови з ним у дружньому форматі, вони сиділи та як два експерти розмовляли. Так з’явився проєкт «Дикий і Лиховій». Перші три місяці на створення цих відео ми мали грантове фінансування, планувалося, що воно продовжиться, але так не сталося. Проте ми побачили, що Дикий як експерт викликає зацікавлення аудиторії та вирішили продовжити робити відеоінтерв’ю за його участі. На жаль, після того, як Дмитро восени 2023-го мобілізувався, його роль довелося перебрати у цьому проєкті мені. «На жаль», бо я не люблю фото- та відеозйомку й усіляко намагаюсь уникати цього.

— В ютубі повно talking heads, різноманітних експертів, які коментують перебіг повномасштабної війни Росії проти України. На вашу думку, чому аудиторії варто зосередитися на тому, що говорить саме Євген Дикий?

— Раніше я сказала, що Дикий допоміг нам розкрутити наш ютуб-канал, але тут я би додала, що і «Новинарня» допомогла Дикому стати відомим експертом, бо саме його розмови з Дмитром добре «зайшли» аудиторії й після цього Євгена почали активно запрошувати різні медіа. Дехто зі скептиків каже, що нині Дикого забагато в інформаційному просторі або що його досвід участі в АТО у 2014 році не передбачає тієї експертизи, яка потрібна зараз. Я скажу так: Євген має дуже надійні й обізнані джерела, але ні він, ні я не можемо говорити про це детальніше. Крім того, Євген отримує інформацію про становище на фронті від першоджерел — своїх побратимів, які там перебувають на багатьох напрямках. На підставі цього я вважаю, що Дикого варто слухати, коли він коментує події на фронті або різні проблеми, пов’язані з нашим військом. Це не означає, що він завжди має рацію, але він компетентний це коментувати.

— Який внесок у роботу «Новинарні» робить нинішній речник оперативного угруповання військ «Таврія» Дмитро Лиховій? Підкидає вам ексклюзиви?

— Ексклюзиви не особливо підкидає, точніше не лише нам. Ексклюзиви — це його робота, і, коли вони є, він охоче їх підкидає будь-кому з журналістів. Ну, а крім того, в нього зараз такий напрямок, де не сильно щось відбувається. Я вважаю, що Дмитро — це 50% нашої редакції, і не тільки тому, що він — мозок «Новинарні». Він дуже працьовитий, він медійний, на нього завжди можна покластися. Тож без нього насправді дуже важко. Ми намагалися знайти ще одного заступника головного редактора, який би виконував ту роботу, яку робив у щоденному режимі Дмитро, але нам не вдалося знайти потрібну людину. Я навіть припускаю, кого б я хотіла бачити на цьому місці, але всі ці люди наразі мобілізовані. Тому з листопада 2023 року я виконую свою роботу і також беру на себе те навантаження, яке раніше було у Дмитра.

— У 2022 році «Новинарня» заснувала преміальний фонд імені Романа Ратушного. На що вже були витрачені кошти з цього фонду?

— Ми планували витрачати кошти з цього фонду на гонорари воєнкорам і спочатку розраховували так, що гонорар за одну публікацію може складати 4—5 тисяч грн. Ми вважаємо, що це мають бути матеріали, які є гідними гонорару з цього фонду, але, на жаль, коли ми оголосили, що нам можна надсилати тексти, отримали чимало неякісних. У результаті ми витратили на гонорари приблизно половину з наявних у фонді 100 тис. грн і трохи призупинили прийом текстів.

— Що ви думаєте про те, що зараз відбувається навколо телеграму й Павла Дурова? Наскільки телеграм для вашої редакції є цінним джерелом інформації та майданчиком для поширення свого контенту?

— Працюючи у медіа, від телеграму як джерела інформації нікуди не подітися. Ми у «Новинарні» тривалий час не заводили телеграм-канал принципово, бо вважали, що ця платформа є небезпечною. Здалися після початку повномасштабного вторгнення. Не так давно ми поширювали публікацію про шкідливість телеграму у власному телеграм-каналі, і наші підписники обурювались, указуючи нам, що ми самі користуємося цим майданчиком. Мені на це хочеться сказати: а де ще нам це поширювати, якщо ви лише телеграм читаєте?

Особисто я спокійно ставлюся до ідеї взагалі заблокувати телеграм на території України, яким би корисним для розуміння ворога це джерело інформації не було. До речі, аналогічна ситуація у нас і з тіктоком.

Тут я хочу сказати, що «Новинарня» — це не лише медіа, а й соціальний проєкт, ми в це справді віримо. І ми хочемо, щоб нас читали якомога більше людей не тому, що це для нас трафік, а тому, що ми публікуємо матеріали про важливі речі, про те, що варто знати кожному, хто живе в часи війни в Україні. Це і є основний мотив, чому ми є і поки залишаємося й у телеграмі, й у тіктоці.

— Багато хто з українських експертів, лідерів громадської думки регулярно закликає нашу владу почати вести з суспільством чесну та дорослу розмову. На вашу думку, зараз такої розмови немає?

— Я б не сказала, що влада не демонструє спроб вести такий діалог, але разом із цим у владі все ще вважають, що суспільству треба давати лише позитиви й оберігати від негативів. Проблема в тому, що це стосується не лише нинішньої влади. Скажімо, не пригадую, щоб якийсь із колишніх президентів України публічно визнавав свої помилки. Цю «традицію» продовжує Зеленський, який поки так і не визнав, що те, з якими тезами він виходив до суспільства напередодні повномасштабного вторгнення, було помилкою. Владі слід усвідомити важливість і потрібність дорослого чесного діалогу з суспільством, бо може настати такий момент, коли влада захоче такої розмови, але вже ніхто не захоче ні слухати, ні сприймати це серйозно.

— Як ви думаєте, що слід робити з телемарафоном «Єдині новини»?

— Я слухаю марафон фоном майже постійно, він мені цікавий з дослідницької точки зору. Неправда, що марафон — це лише про нашу перемогу і шлях до неї. Деякі з каналів, що виробляють марафон, дають дуже хороші воєнні репортажі, у них бувають якісні розмови з експертами, де обговорюють все включно з негативом. Але загалом марафон — це зло. Я думаю, кожен телеканал має працювати окремо, нехай глядачі самі обирають, що їм дивитися. При цьому я вважаю, що під час війни державна пропаганда потрібна, але не можна це робити так недолуго, як зараз.

— Чи є у вас власне бачення того, що таке перемога України у нинішній війні з росіянами?

— Я вважаю, що повна і справжня перемога, окрім відновлення територіальної цілісності нашої держави у кордонах 1991 року, — це розпад Росії на кілька держав, бажано якомога більше. Тоді їм буде не до нас, і це забезпечить нам мир на кілька поколінь як мінімум. Якщо говорити про більш реалістичні сценарії, мені складно сказати, що таке наша перемога. Але будь-яке заморожування війни я точно не вважатиму перемогою України.

— Чи варто нам як суспільству готуватися до втрати деяких наших територій?

— Треба готуватися до найгіршого. Думаю, нам всім треба принаймні усвідомлювати, що такий сценарій є доволі реалістичним. Але якщо так станеться, якщо війна буде заморожена, ми житимемо у ситуації постійної небезпеки. Українське суспільство, більша частина якого залишається інфантильною, не хоче про це думати. Особисто я в цій ситуації сподіваюся на військових і їхні рішення.

— Ви з Дмитром безповоротно закинули свій онлайн-проєкт про подорожі «Смак подорожника» чи мрієте його відновити?

— Ми б хотіли його відновити, але поки що не до нього, на жаль. Після початку повномасштабного вторгнення багато українців виїхали до Європи й стали багато подорожувати. У нас із Дмитром — інша ситуація, раніше ми подорожували у різні місця ледь не щомісяця. На початку 2022 року, до вторгнення, ми встигли з’їздити до Мадрида та з того часу ми залишаємося в Україні. Ми мріємо, що доживемо до тих часів, коли знову зможемо багато подорожувати та ділитися цим досвідом з іншими.

Читайте також:

• Адмінка редактора. Олдскульні принципи редагування Дмитра Лиховія в онлайні
• Дмитро Лиховій: «Бачимо пряму залежність реального фронту від інформаційного поля»

Фото:  Максим Поліщук, «Детектор медіа»