Цикл програм складається з 25 випусків, які протягом трьох місяців виходили в ефірі «Українського радіо» по понеділках, середах і п’ятницях. Програма містить оповіді з усіх областей України та Криму. Творці проєкту зібрали історії людей, у житті яких радіо стало поштовхом до змін, вибору професії, національної ідентифікації. Хтось за допомогою радіо вивчав українську мову, хтось знайомився з українською культурою, а комусь радіо врятувало життя. Ці історії вплітаються в загальну історію «Українського радіо», яке вже майже сотню років — поруч зі своїми слухачами, інформуючи, допомагаючи та підтримуючи їх у різні періоди життя.
Програма «Лист на радіо» — це свого роду зворотний зв’язок від аудиторії. Колись слухачі писали на радіо звичайні паперові листи, пізніше — електронні, а зараз залишають коментарі під публікаціями в соцмережах. Незмінними залишаються слова вдячності радійникам за їхню роботу, за допомогу в певній ситуації, адже часто буває так, що на радіо звертаються з останньою надією бути почутими.
Особливого значення радіомовлення набуло під час повномасштабного вторгнення, адже радіосигнал долинав у ті місця, які перебували на лінії вогню чи в російській окупації. Люди були там в інформаційному вакуумі, без мобільного зв’язку, електроенергії та без відомостей, що відбувається за межами їхнього укриття. Єдиним джерелом інформації був радіоприймач, знайшовши в якому хвилю «Українського радіо» люди в прямому сенсі цього слова рятували свої життя.
Так сталося в захопленому Маріуполі. І цю історію розповіла переселенка Олена, яка півтора місяця разом із дітьми перебувала в оточеному росіянами місті, змінюючи місця проживання, рятуючись від обстрілів, якимось дивом здобуваючи собі та дітям по крихтах і краплях їжу та воду. В будинку, де її прихистили знайомі, Олена знайшла старенький радіоприймач. І одного разу почула там інформацію про організований «зелений коридор». Це стало їхнім шляхом до порятунку.
- Читайте також: «Українське радіо: 100 років спільної присутності». Голоси з бомбосховищ, з окупації, на лінії фронту
Схожа історія трапилась і з сум’янкою Наталею, яка 24 лютого 2022 року разом із родиною намагалася виїхати з міста, а дорогою зрозуміла, що шляхи вже обрізані росіянами. Тимчасовий прихисток вони знайшли у своєму літньому будиночку в лісі, який був у зоні обстрілів Тростянця. 16 днів вони жили в страху та невідомості, коли над хатою літали російські ракети. «Телефон не працював, світла не було. Була вода в колодязі, сніг замість холодильника — і радіо. Антена була зроблена з виделки, батарейки — з дитячих іграшок. День починався з радіо, воно нас і врятувало», — пригадує Наталя. Про рятівний «зелений коридор» вони почули з радіоприймача та встигли доєднатися до колони, яка їхала на підконтрольну Україні територію.
А ось херсонець Олександр Черемісін, який вісім із половиною місяців із родиною перебував у захопленому росіянами місті, про те, що Херсон деокуповано, дізнався з ефіру «Українського радіо». «В окупації “Українське радіо” було єдиним надійним джерелом інформації. Саме звідти ми дізнавалися, що Херсон не покинули, як нам говорили окупанти, що Україна від нас не відмовилася. Це надихало і давало надію», — розповідає Олександр Черемісін.
«Ковтком свіжого повітря» називає журналістка Євгенія Вірлич ефіри «Українського радіо», які вдавалося зловити в окупації. Вона додає, що це на той момент це сприймалось як те, що про тебе не забули.
Слухачі у програмі «Лист на радіо» діляться історіями й про те, як почуте повідомлення на радіохвилі вплинуло на їхнє подальше життя. Приміром, полтавка Віра Мелешко під впливом «Українського радіо» обрала професію. Вона захотіла стати філологинею. Нині Віра Мелешко працює завідувачкою кафедри української літератури Полтавського національного педагогічного університету. «Ще в дитинстві по радіо я почула фразу: “Ми не малороси”. По суті це зробило мене українкою. “Українське радіо” в моїй долі відіграло і продовжує відігравати велику роль, а ще я відчула та зрозуміла вагу слова і певно тому обрала цю професію», — розповідає Віра Мелешко.
Хмельничанка Валентина Бородіна одного разу почула по радіо передачу про гуртожиток УТОС і про скрутне становище одного його мешканця. Вона напекла пирогів, склала їх у сумку разом з іншими продуктами та необхідними в ужитку речами й попросила свого чоловіка занести це у гуртожиток. Ця історія поклала початок її волонтерству. Далі вона почала опікуватися й іншими людьми, які потребували допомоги. Своїм прикладом Валентина надихнула й інших людей.
Історія з Дніпропетровщини ілюструє, що радіо не лише інформує, а може змінювати життя людей і громад. Інформація про появу в Новопавлівській громаді рідкісних чорних лелек, яку повідомили на «Українському радіо Дніпро», змусила зацікавилися цим орнітологів. Вони організували експедицію в Новопавлівку, щоб дослідити природу регіону. Тепер ці території можуть розраховувати на міжнародний природоохоронний захист. Статус ландшафтного заказника мав бути закріплений на законодавчому рівні, але в цей процес втрутилася війна. Попри близькість до цих місць прифронтової зони, орнітологи продовжують досліджувати птахів регіону.
- Читайте також: «Традиція, що продовжує живити нашу сучасність»: із чим «Українське радіо» підходить до 100-літнього ювілею
Одеситка Діана Маркова, яка народилась у 1939 році, з радіо переживає вже другу війну. Вона колекціонерка радіотехніки та донька «радійника», одного з тих, то працював у часи Другої світової. Радіо в її житті було з дитинства, всі знання вона отримувала з приймача. Тепер у неї не просто день починається з радіо — у неї радіодоба й кілька приймачів у різних кімнатах квартири. «Радіо — це мій найкращий друг. У мене приймачі стоять у кожній кімнаті, щоб нічого не пропустити», — говорить Діана Маркова.
Окрім історій від слухачів, у програмі «Лист на радіо» розповідають і цікаві факти про зародження та становлення радіомовлення. Так, про початок ери радіо на Хмельниччині розповів начальник відділу державного архіву Хмельницької області Юрій Олійник. За його словами, перші радіоновини слухали колективом через рупори репродуктора, а у всіх державних установах вони мали бути обов’язково. «Люди збирались біля репродуктора і слухали новини. Індивідуальних радіоточок було мало, тому що лампові радіоприймачі промисловість виготовляла в обмеженій кількості», — розповідає Юрій Олійник.
А фраза «Говорить Одеса» вперше прозвучала в 1925 році. Тоді в залі Одеської міської ради на Думській площі були встановлені перші радіоточки та перші вуличні рупори. Регулярно мовити одеське радіо почало 18 січня 1928 року.
Програма «Лист на радіо» — це можливість зазирнути в радійний світ і відчути, як радіо впливає на долі людей. Це лише маленький фрагмент у його столітній історії, можливість зрозуміти, як йому вдалося не лише не втратити з часом своєї актуальності, а й набути нових сенсів і значень.
Фото: Суспільне
Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.
Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».