Багатовекторна політика Туреччини: чому Ердоган підтримує Україну, залишаючись партнером Росії

11 вересня 2024 року президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив про непохитність підтримки його країною територіальної цілісності, суверенітету й незалежності України, зазначивши при цьому, що повернення Україні контролю над Кримом є вимогою міжнародного права. Таким був основний меседж, озвучений ним у відеозверненні до Четвертого саміту лідерів Кримської платформи, який відбувся у Києві.

Туреччина подала заявку на вступ до БРІКС

Особливого резонансу така заява Ердогана набуває на тлі того, що близько місяця тому, в серпні цього року, Туреччина подала заявку на вступ до БРІКС – міждержавного об’єднання, засновниками якого були Росія, Бразилія, Китай, Індія та Південно-Африканська Республіка.

Варто зазначити, що БРІКС із вступом туди Ірану поступово перетворюється на альянс, який має за допомогою інших впливових учасників "відбілювати" репутацію таких небезпечних для міжнародного товариства країн, як Росія і той же Іран. Однак позиціювання БРІКС як альянсу країн Глобального Півдня і альтернатива колективному Заходу, а також його величезні економічні та ресурсні можливості продовжують приваблювати нових учасників.

Так, у січні 2024 року до БРІКС, окрім Ірану, вступили Єгипет, ОАЕ та Ефіопія. Азербайджан, Малайзія і Туреччина подали заявки, також таку можливість розглядають Алжир, Бахрейн та Саудівська Аравія. Лише Аргентина з обранням на посаду Хав’єра Мілея відмовилась від цього кроку в грудні 2023 року.

Ердоган захищає інтереси тільки самої Туреччини

Отже, варто проаналізувати, яким чином турецький президент у зовнішній політиці примудряється здійснювати кроки та проголошувати заяви, які часто суперечать одна одній. Головне, що мають розуміти критики Ердогана з обох боків, і особливо з України – у Туреччини за часів його президентства не може бути проросійських чи проукраїнських інтересів, країна достатньо сильна і незалежна, аби бути провідником чужих інтересів. Натомість Туреччина (і політика президента Ердогана це яскраво підкреслює) має лише протурецькі інтереси, що може бути наочним прикладом ведення зовнішньої політики для будь-якої країни. Тому багатовекторність міжнародних відносин у виконанні Ердогана має низку фундаментальних причин, які ми розглянемо нижче.

Невизнання анексії Криму як принцип політики пантюркізму

Однією з основних фундаментальних засад, на якій базується не тільки зовнішня, а й внутрішня політика Туреччини, є ідеологія "тюркського світу" або пантюркізм, що виступає за політичну і культурну консолідацію тюркських народів світу. Власне, у межах цього принципу Туреччина беззаперечно підтримує пріоритет захисту кримських татар, які мають тюркське коріння, питання яких значно актуалізувалося з анексією Криму Росією, після якої окупаційна влада почала жорсткі переслідування кримськотатарського народу. До речі, таку саму політику підтримки Анкара проводить і щодо уйгурів, яких зі свого боку вже тривалий час переслідує китайський владний режим.

Наступною і не менш фундаментальною причиною підтримки територіальної цілісності України є наявність у Туреччини власних територіальних конфліктів, сепаратистських рухів та інших подібних проблем. Саме тому офіційна Анкара виступатиме за легітимну територіальну цілісність інших країн, таких самих позицій щодо України на словах дотримуються і Китай, і Сербія, і навіть Іран, маючи власні невирішені територіальні проблеми. Тому невизнання Криму російським аж ніяк не заважає Китаю бути фактично стратегічним партнером Росії, а Ірану взагалі активно постачати озброєння для продовження російської агресії.

Український Крим як фундаментальна засада безпеки в Чорному морі

Третім важливим фактором багатовекторності зовнішньої політики Туреччини є її географічне розташування, яке визначає геополітику цієї країни. Будучи провідною країною Чорноморського регіону і контролюючи протоки між двома морями (Чорним та Середземним), Туреччина прагне збереження адекватного балансу і безпеки в регіоні. Відтак російська анексія Криму створює дисбаланс і несе загрозу для Туреччини, яка має гарантувати безпечну морську логістику в Чорному морі, що майже неможливо в умовах розв’язаної Росією війни. Саме тому Крим під контролем України повністю відповідає турецькому баченню безпеки в Чорному морі. Однак це бачення також передбачає і партнерські відносини із самою Росією. Саме тому Анкара має багато спільних енергетичних, нафтогазових та логістичних проєктів із Москвою, де країна переслідує лише власні економічні інтереси.

Крім того, як у XX, так і у XXI століттях основою успішного існування Туреччини було вміле балансування між Заходом і Сходом. Підтримка територіальної цілісності України є частиною загальних принципів політики Заходу, адже Туреччина є важливим членом НАТО як фундаменту європейської та західної безпеки. При цьому пошук нових інвестицій та економічного співробітництва Анкара без докорів сумління може проводити як у рамках БРІКС, так і в рамках досить непоганих відносин із Росією.

Тож можна підсумувати, що багатовекторність зовнішньої політики уряду Ердогана має фундаментальні інтереси, відступатись від яких офіційна Анкара не буде. Саме в межах цих інтересів Туреччині вигідна цілісна і незалежна Україна, яка може обмежити російський вплив на Чорному морі.

З іншого боку, Туреччині необхідна економічно потужна Росія, з якою у неї є низка спільних стратегічних економічних проєктів, а сама Туреччина забезпечує "логістичні двері" для російського імпорту-експорту в регіоні. Саме тому країна навряд чи коли-небудь буде беззаперечно підтримувати тільки одну сторону в контексті війни між Росією та Україною.