Україна послабить війська РФ на 20%, коли зможе бити по Росії далекобійною зброєю – Рустамзаде

Війна закінчиться 2025-го, але повернення України до кордонів 1991 року малоймовірне, вважає військовий аналітик Агіль Рустамзаде.

На сайті Главред відбувся чат з азербайджанським військовим аналітиком та експертом у сфері оборони та безпеки Агілем Рустамзаде. Спілкуючись із читачами, він розповів про перспективи Курської операції та спроможність української армії почати просування в інших областях Росії, спрогнозував, скільки ще РФ буде здатна воювати, та з чим у неї найбільші проблеми, а також назвав строки, коли може завершитись війна в Україні за оптимістичним та песимістичним сценарієм.

Подаємо стенограму чату з Агілем Рустамзаде.

Yaroslav: Росія почала контрнаступ у Курській області. Як ви оцінюєте шанси ЗСУ втриматися там і угруповання російських військ, кинуте для виконання завдання з витіснення українських військ?

Агіль Рустамзаде: Головнокомандувач українськими військами генерал Сирський вирізняється своїм цікавим почерком невизначеності. Тому спрогнозувати, де і коли він завдасть удару, вельми складно не тільки мені, а й російським розвідувальним службам.

За даними українських джерел, Росія накопичила близько 70 тисяч бійців для витіснення українських військ із території Курської області.

Особливість Курської операції полягає в наступному. У Курській області приблизно 1200 квадратних кілометрів є зоною вогневого контролю, тобто там не було фіксованої лінії фронту і не було типового для лінійної оборони зосередження сил і засобів. Цим дана операція відрізняється від усіх інших, які здійснювалися в цій війні.

Можливо, українська армія скорочуватиме зону свого контролю до 10-кілометрової смуги вздовж лінії кордону, щоб зосередити там свої ударні війська і завдавати вогневої поразки російській армії. Адже для Курської операції не так важливо, на яку відстань просунулася українська армія, набагато важливіше – якої шкоди російській армії завдадуть ЗСУ. А вибудовувати лінійну оборону на території Російської Федерації під обстрілами авіації, артилерії та інших засобів ураження було б недоцільно.

Ольга К.: Якщо російським військам не вдасться видавити з Курської області українську армію до 1 жовтня, як наказав Путін, що далі? Адже очевидно, що російські війська, і так проріджені та пошарпані літньою наступальною кампанією в Україні, зазнають додаткових втрат під час наступальних дій на Курщині.

Агіль Рустамзаде: Отримаємо плюс-мінус статус-кво. Наразі активні бойові дії відбуваються на двох ділянках фронту – у Курській і Донецькій областях. Донецький напрямок – це пріоритет для Росії, і там бої триватимуть за будь-якого розкладу.

Якщо російські війська не зможуть видавити українські з території Курської області, вони чекатимуть або відповідних погодних умов, тобто сезону дощів, або накопичення додаткових резервів.

Вава: Спочатку склалося враження, що Росія вирішила пожертвувати Курською областю аби взяти Покровськ. Зараз, судячи з інформації Інституту вивчення війни, частину військ із Покровського напряму РФ перекинула в Курську область, зовсім трохи не дійшовши до міста. Росія вирішила спробувати наздогнати двох зайців одразу – і Покровськ взяти, і Курську область звільнити? Чи вона переглянула пріоритети?

Агіль Рустамзаде: Ні, не йдеться про перегляд пріоритетів.

Якщо війська просуваються занадто швидко, то виходить виступ, який противник може зрізати. Російське командування, мабуть, вирішило знизити темп наступу на Покровському напрямку, щоб наступати фронтом, не вириваючись ніде вперед. Зараз у Росії є спокуса взяти в кліщі Вугледар – опорний населений пункт української армії, об який росіяни б'ються головою і ламають зуби вже другий рік.

У Росії не було мети – кров з носу добігти до Покровська. Так, місто Покровськ – це важливе завдання для РФ, але це не означає, що потрібно витягати "кишку" завдовжки 10 км, яку або в будь-який момент зможе зрізати українська армія, або вона перебуватиме під постійним вогневим контролем.

Російська армія рухається фронтом. І поки що українські війська на цьому напрямку ситуацію стабілізувати не змогли, тобто купірувати повністю наступальні дії Російської Федерації на Покровському напрямку.

За моїми оцінками, з Покровського напрямку в Курську область Росія перекинула мінімальну кількість військ, відсутність або наявність яких навряд чи б змогла зіграти бодай трохи значущу роль в операції на Покровському напрямку.

Главред: Але ж Сирський заявив, що ЗСУ зупинили просування російських військ на Покровському напрямку.

Агіль Рустамзаде: На Покровський напрямок, саме до міста Покровська українська армія перекинула резерви. Однак російські війська побачили задум ЗСУ і стали розвивати іншу тактику – наступ по різних інших ділянках фронту. Мета зрозуміла – вимотати українську оборону.

Можливо, російські війська і не візьмуть місто Покровськ восени та взимку. Для них зараз важливіше вимотати українську армію і українське суспільство. А одним захопленим населеним пунктом менше, одним більше – для Росії зараз це значення не має.

Главред: Якщо згадати, скільки Росія намагалася взяти Бахмут – бої за нього точилися понад півроку, скільки вона намагається взяти Вугледар, про що ви вже сказали, то, напевно, навіть якби РФ поставила собі за мету захопити Покровськ, бої за нього теж затягнулися б не на один місяць?

Агіль Рустамзаде: Звичайно.

Утім, Росія стала застосовувати іншу тактику. Якби російські війська підійшли впритул до Покровська, неминуче почалися б бої за місто. Однак російська авіація активно застосовує керовані авіабомби, і з ними поки що Україна нічого не може вдіяти. І російські війська зараз беруть міста просто тим, що зносять їх під нуль. Тому, найімовірніше, вже не зможе повторитися бахмутський сценарій, коли Росія брала місто місяцями. У РФ є можливість зрівняти місто з землею, після чого військам нема за що там зачепитися і тривалий час обороняти його.

Тому ця аналогія з операцією із захоплення Бахмута не зовсім правильна – так уже не буде.

Terentij: Головком Сирський заявив, що ЗСУ зупинили просування російських військ на Покровському напрямку. Чи означає це, що загрозу для Дніпропетровської області поки що знято з порядку денного?

Агіль Рустамзаде: А для Дніпропетровської області й не було загрози. Ми не бачимо угруповання російських військ, яке змогло б великим броньованим кулаком пробити оборону і підійти до Дніпра. Для цього Росії потрібне угруповання чисельністю 100-200 тисяч осіб, але його немає. Можливості та опції підійти до Дніпра у російської армії я не бачив місяць тому, не бачу її зараз, не з'явиться вона у Росії і через два тижні.

Денис_54: Курська операція – як вам бачаться її перспективи? В українських військ є шанс узяти під контроль якісь важливі об'єкти або населені пункти там, ту ж Курську АЕС, Курчатов? Та й узагалі, чи є така мета, як вам здається?

Агіль Рустамзаде: Всупереч інформаційному галасу, який здійнявся в перші тижні Курської операції, коли висували теорії про захоплення Курська, Курчатова і Курської АЕС, війна розвивається за своїми законами. Українська армія не залучала достатньої кількості сил і резервів, щоб вийти на Курчатов. А зараз, коли Росія перекинула в Курську область велике угруповання своїх військ, українська армія тим більше не буде атакувати ці міста.

Федоренко Г.: Як, на вашу думку, Курська операція ЗСУ вплинула на хід війни, що вона принципово змінила?

Агіль Рустамзаде: Курська операція вплинула на перебіг війни – і у військовому, і в політичному, і в інформаційно-медійному сенсі. Однак ця операція не досягла повноцінного успіху, бо Росія не пішла на хитрість України і не витягнула в короткі терміни значної кількості своїх військ з Покровського напрямку, щоб перешкодити українській армії в Курській області.

Однак загалом Курська операція була досить зухвалою, і вона здійснила не тільки військовий, а й воєнно-політичний та інформаційно-психологічний вплив як на командування російських військ, так і на російських громадян.

Dorris: Зеленський в інтерв'ю NBCNewsсказав, що Україна не обов'язково буде міняти території на території. Як можна використовувати фактор контролю над районами Курської області? Ці райони потрібні більше для військових маневрів чи переговорів?

Агіль Рустамзаде: Через Курську область проходить частина логістики до Сумської та інших областей і районів, через які йде підживлення матеріальними ресурсами і живою силою військ РФ, що перебувають на території України. І ця логістика була порушена завдяки Курській операції. Будь-якої іншої військової доцільності цієї операції наразі для України немає.

Витрачати такий дорогоцінний ресурс, як жива сила, а також матеріальні ресурси для того, щоб утримувати частину Курської області для обміну згодом на якісь політичні можливості, Україна навряд чи буде, на мій погляд. Ситуація динамічна, і вже за тиждень усе може суттєво змінитися.

У проведення політичних переговорів у 2024 році я не особливо вірю, тому що головна скрипка колективного Заходу – США: допоки там не прийде до влади нова політична еліта, навряд чи можна чекати якоїсь визначеності що в політичних процесах, що у військових.

Joker: Наскільки ймовірними ви вважаєте нові сюрпризи від української армії, подібні до Курської операції, в інших областях Росії (Бєлгородській, Брянській, Воронезькій) або на якихось напрямках українського фронту?

Агіль Рустамзаде: Україна почала застосовувати новий спосіб ведення бойових дій – вона стала вести маневрену війну з асиметричними нотками. Це дає їй серйозні можливості на всій лінії фронту. Це дозволяє їй здійснювати операції, що дають змогу вийти до якогось важливого об'єкта інфраструктури або перерізати вузол шосейних доріг противнику, або різко змінити співвідношення сил і засобів на якій-небудь ділянці фронту.

Тому я вище і зазначив індивідуальний почерк Сирського – непередбачуваність. Якими будуть його наступні кроки, складно припустити.

Однак така опція в української армії є: якщо навіть вона вийде з Курської області, у неї будуть сили і засоби, які навчені веденню маневреної війни. Тож операції, подібні до Курської, безумовно, можуть початися в інших областях Російської Федерації.

Ія: Агіль, Росія регулярно погрожує Україні ядерною відповіддю, попереджаючи, що не можна перетинати намальовані нею "червоні лінії". Однак Курська операція і входження ЗСУ, армії неядерної держави, на територію ядерної Росії довели, що "червоні лінії" Кремля дуже гнучкі, їх легко посунути. На ваш погляд, чи є загроза, що ядерна зброя таки скаже своє слово в цій війні? І що буде тією червоною лінією, після перетину якої це станеться?

Агіль Рустамзаде: У 2022 році відбулася зустріч на найвищому рівні, де Америка виставила застосування ядерної зброї Росією своєю "червоною лінією". Ця лінія буде активна доти, доки Росія не почне просідати. Якщо РФ буде так сильно просідати, як свого часу Радянський Союз, то тоді американська "червона лінія" втратить свою актуальність.

Главред: На ваш погляд, Захід, зокрема, США, допустить, щоб Росія повторила долю Радянського Союзу? Чи допустить Америка розвал Російської Федерації?

Агіль Рустамзаде: Досі нинішня політична еліта західних країн, зокрема, США, робила дуже багато, щоб не допустити такого сценарію. Зокрема, цим пояснюються й обсяги військової допомоги Україні: військова допомога надається не в тих обсягах, які дозволяють хоча б нормально захищатися.

Яким буде бачення нової політичної еліти США, мені складно сказати. Однак великого ослаблення Російської Федерації не хоче ніхто. Ніхто не хоче, щоб Росія розвалилася, як Радянський Союз. Зокрема через дуже великі запаси ядерної зброї в Росії, яка може "розбігтися" по всьому світу.

Тому Україні допомагають так, щоб вона не могла завдати занадто великої шкоди Російській Федерації.

Дарій: Уже очевидно, що дозвіл США бити західною зброєю вглиб території Росії не за горами. Що, по-вашому, це рішення змінить під час війни? Чим воно ускладнить життя агресору-Росії?

Агіль Рустамзаде: Це не вперше, коли Захід бачить, що Україні стає складно вести війну. І в такі моменти він або збільшує обсяги зброї, що поставляється, або розширює можливості України завдавати ударів по Росії, щоб ЗСУ не почали програвати. Цей дозвіл – із тієї ж серії.

Надання Україні дозволу завдавати ударів західною зброєю дальністю 300-350 км по Росії дасть змогу впливати на логістику російських військ, руйнувати вузли залізниць і автомобільних доріг. Це на 20% послабить можливості російської армії і якоюсь мірою допоможе Україні.

Ситуація, коли зберігається хиткий баланс сил, цілком влаштовує колективний Захід. Таким є його бачення того, якою має бути війна між Україною і Росією. Коли на Заході бачать, що Україна починає слабшати, роблять кроки такого характеру.

Hunter: Коли, на вашу думку, закінчиться російський наступ, коли вичерпаються у Росії ресурси для наступальних операцій?

Агіль Рустамзаде: Це досить складне питання, тому що у Росії є великі запаси радянської зброї, яку їй вдається розконсервувати і вводити в бій. У Росії до кінця 2025 року буде можливість проводити наступальні дії живою силою. РФ уже зараз використовує мало техніки і більше живої сили. Це те, що називають російськими "м'ясними штурмами". Це нонсенс, коли проти укріпленої лінії оборони російські солдати наступають на мотоциклах.

Serzh: Як ви оцінюєте запас сил Російської Федерації – скільки ще років вона здатна вести війну? З якими ресурсами у неї очевидні проблеми? Наприклад, той факт, що Росія почала закуповувати ракети у КНДР та Ірану, говорить про те, що її запаси ракет закінчуються?

Агіль Рустамзаде: Ні, у Росії не закінчуються запаси ракет. Однак у неї є проблема з керованою зброєю, яка б'є на глибину до 100 км. Через те, що у росіян таких ракет немає, вони змушені використовувати "Іскандери", яких виробляється мало, або ракети KN-23, наприклад, для того, щоб завдати удару по опорному пункту батальйону, – це абсолютно невиправдано ні з економічного, ні з військового погляду. У росіян була прогалина в керованих ракетах дальністю 50-100 км, ось вони і намагаються цю прогалину заповнити.

Крім того, Україна використовувала тактику дронів-перехоплювачів, через це у Росії проблеми з розвідкою і ситуаційною обізнаністю. У РФ немає такої опції, як в України – отримувати такі розвіддані, які дають західні партнери. Росіяни змушені покладатися на оперативно-тактичну розвідку, яку здійснюють розвідувальні дрони. А українці навчилися ці дрони збивати. Тому в Росії велика проблема з отриманням розвідувальних даних.

Також у Росії великі проблеми з бронетехнікою, артилерією калібру 122 мм тощо. Загалом, у росіян не все так гладко. Але – їх більше, і живою силою Росії поки вдається нівелювати проблеми.

Жаров: Що за ігри Лукашенко зі своїми військами влаштував на кордоні з Україною, навіщо підтягнув туди війська? Білорусь може вступити у війну? І скільки білоруська армія може протриматися, зійшовшись у бою з українською?

Агіль Рустамзаде: Історія про нібито стягування Білоруссю військ до українського кордону – це частина істерії, яка штучно роздмухується деякими ЗМІ в інформаційному просторі України. Цю інформацію штучно розганяють і в Білорусі, щоб показати керівництву союзної держави, що білоруси при справах і теж щось роблять. Ну і, звісно, росіяни розганяють цю інформацію, щоб залякувати українське населення.

За моїми даними, кількість білоруських військовослужбовців біля кордону збільшено до 1,5 тисячі осіб. Це не та чисельність угруповання, яка дозволить хоча б захищатися, не те що нападати на Україну. Для здійснення наступальних операцій необхідна також логістика, бойове злагодження тощо, але нічого подібного, жодних таких заходів за останні три-чотири місяці Білорусь не проводила.

Крім того, більшість артилерійських боєприпасів, реактивних систем залпового вогню Білорусь передала Росії, і в неї немає запасів боєприпасів, щоб вести бойові дії бодай три тижні.

А українська армія зможе розправитися з білоруською лише дронами. Їй навіть не доведеться перетинати кордон і заходити на територію Білорусі. Тільки дронами ЗСУ білоруській армії можуть дуже попити кров. Білоруська армія не готова і не готувалася до протистояння у війні дронів.

І що найважливіше – Лукашенко спробує уникнути "слави" людини, яка почала війну між "двома братніми слов'янськими народами". Він намагався робити це і раніше і намагатиметься надалі. Ймовірно, українці зараз не погодяться – мовляв, "які нам білоруси брати", але Лукашенко вважає народи братніми, а тому спробує уникнути війни.

Гал_67: Скільки, за вашими оцінками, ще може тривати війна в Україні? Якими вам бачаться оптимістичний і песимістичний сценарії?

Агіль Рустамзаде: Оптимістичний сценарій передбачає завершення війни десь наприкінці лютого 2025 року. Він реалізується в тому разі, якщо США ухвалять рішення набагато збільшити потік зброї, задіють різні санкційні механізми, які змусять керівництво Російської Федерації піти на компроміс у переговорах, який влаштує обидві сторони.

Песимістичний сценарій передбачає, що переговорів не буде, зі зброєю в України все буде більш-менш окей, санкційний механізм буде потихеньку поглиблюватися – і тоді до кінця 2025 року Росія може виснажитися у військово-економічному сенсі, і війна припиниться.

Главред: Одне уточнення – а ці сценарії передбачають повернення України до кордонів 1991 року?

Агіль Рустамзаде: Ні. На мій погляд, для України буде вже дуже великим успіхом, якщо вона відвоює своє право на незалежність і можливість ухвалювати рішення щодо вступу до НАТО і Євросоюзу. Адже Україна може зіткнутися з тим, що їй запропонують повернення окремих територій в обмін на її нейтралітет. І якщо Київ погодиться, я вважаю, ви воювали даремно. Оскільки в цьому випадку через 5-7 років Україна знову "повернеться в лоно матінки-Росії", як це сталося з Грузією.

Главред: Тобто йдеться про припинення бойових дій по тій лінії фронту, що є зараз. Чи правильно я вас зрозуміла?

Агіль Рустамзаде: Головні питання – чи залишиться Україна незалежною, і чи змусять її зобов'язатися бути нейтральною державою. У ситуації, коли визначається перспектива розвитку держави, питання територій, лінії фронту і кордонів відходить на другий план. Інакше кажучи, Україна може зіткнутися з вибором: або зберегти незалежність, за що і воювали, або стати нейтральною державою, яка вже через 5-10 років знову опиниться під впливом Росії. Якщо сценарій нейтралітету стане реальністю, яка тоді різниця, де проходитимуть кордони нової УРСР?

Главред: Тоді що оптимістичний, що песимістичний сценарії – це лише тимчасове рішення, і за кілька років війна почнеться знову, бо ні в Росії не будуть задоволені таким результатом, ні в Україні. Хіба не так?

Агіль Рустамзаде: На мою думку, справедливим підсумком війни стане вступ України до НАТО. Якщо Україна буде членом Альянсу, більше на неї ніхто не нападе. Території – це справа компромісів. Я вважаю, що в разі завершення війни шляхом переговорів першим пунктом має бути вступ України до НАТО. І будь-який інший сценарій, що виключає вступ до Альянсу, у середньостроковій і довгостроковій перспективах буде програшним.