Boeing B-50 Superfortress: бомбардувальник ВПС США, якого боялася Росія

Boeing B-50 Superfortress був одним із основних американських бомбардувальників, створених після Другої світової війни внаслідок модернізації B-29. B-50, який вперше піднявся в повітря в 1947 році, оснастили потужнішими двигунами Pratt & Whitney і вдосконалили його конструкцію, зокрема масивнішим крилом і збільшеним вертикальним стабілізатором.

Фокус переклав статтю колишнього офіцера сил безпеки ВПС Крістіана Д. Орра про внесок B-50 Superfortress у розвиток американських повітряних сил.

• Маючи максимальну швидкість 619 км/год і дальність польоту 8 611 км, B-50 став основним атомним бомбардувальником Стратегічного повітряного командування, поки наприкінці 1950-х років його не замінив B-47 Stratojet.
• Цікаво, що Lucky Lady II здійснив перший безпосадковий навколосвітній переліт у 1949 році.
• П'ять B-50 зняті з озброєння і сьогодні зберігаються в музеях США.

B-50 Superfortress: недооцінена міць американських бомбардувальників часів холодної війни

В анналах військової авіації США є багато винищувачів, назви яких передавалися з покоління в покоління. Назва Thunderbolt перейшла у спадок від P-47 Thunderbolt часів Другої світової війни до A-10 Thunderbolt II, який торік відзначив своє 50-річчя. Ім’я Lightning перейшло від P-38 Lightning часів Другої світової війни до стелс-винищувача п'ятого покоління F-35 Lightning II. Назва Phantom спочатку використовувалася для позначення відносно маловідомого FH-1 Phantom, а потім перейшла знаменитому F-4 Phantom, який вірно служив американським пілотам від війни у В'єтнамі до війни в Перській затоці 1991 року.

Але коли йдеться про американські важкі бомбардувальники, є тільки одна назва, яка передавалася у такий спосіб: Superfortress. Першим з'явився культовий B-29 Superfortess часів Другої світової війни. Його наступником став B-50 Superfortress — бойовий птах, про якого ми розповідаємо сьогодні.

Boeing B-50 Superfortress: історія та технічні характеристики

Boeing B-50 Superfortress здійснив свій перший політ 25 червня 1947-го і офіційно надійшов на озброєння наступного року — цікавий момент з огляду на те, що його тезка B-29 у той час все ще перебував у строю. Схожість між двома "Суперфортами" не випадкова, як пояснює архівний інформаційний бюлетень Національного музею ВПС США:

"Boeing B-50A Superfortress з'явився внаслідок програми, розпочатої в середині 1943 року, коли компанія Pratt & Whitney запропонувала адаптувати B-29 під свої потужніші радіальні двигуни R-4360… Хоча завершення Другої світової війни поклало край більшості виробничих контрактів, армії, як і раніше, був потрібен дальній бомбардувальник, здатний нести атомну зброю… Інженери Boeing перепроєктували базовий планер B-29 під двигуни Pratt & Whitney, використовуючи специфікації XB-44. Вони також розробили укріплене крило і вищий вертикальний стабілізатор для серійного літака, який спочатку отримав позначення B-29D. Замовлення на 200 літаків, розміщене незадовго до закінчення Другої світової війни, могли будь-якої миті скасувати, проте в грудні 1945 року армія перейменувала цей літак на B-50A. Зміна позначення була частково пов'язана з великими конструктивними змінами, внесеними в B-29D, а частково – з тим, щоб надати літаку видимість абсолютно нової конструкції для отримання фінансування на виробництво".

Технічні характеристики охоплювали екіпаж із 10 або 11 осіб, довжину фюзеляжу 30 метрів, розмах крила 43 метри, висоту 9,95 метра, власну вагу 39,7 тонн і максимальну злітну вагу 76,4 тонни. Максимальна швидкість польоту становила 619 км/год, дальність польоту – 8 611 км, а експлуатаційна стеля — 11,2 км. Озброєння складалося з дванадцяти кулеметів 50-го калібру і однієї 20-мм гармати, не кажучи вже про приголомшливе корисне навантаження в 9 тонн.

Експлуатаційні характеристики B-50: сторінка в історії авіації

B-29 не так уже й відомий широкому загалу, але його спадкоємець B-50 увійшов в історію авіації, прослуживши майже сім років як основний атомний бомбардувальник Стратегічного повітряного командування (SAC). Він став останнім бомбардувальником із поршневим двигуном, побудованим для ВПС США. У конфігурації бомбардувальника він був замінений на B-47 Stratojet і знятий з озброєння SAC до 1958 року, хоча версія WB-50 для метеорозвідки протрималася до 1964 року.

Цікаво, що B-50 ніколи не використовувався для бомбардувальних місій під час Корейської війни — для цих цілей ВПС задовольнялися B-29. У тому конфлікті для фоторозвідки використовувалася версія літака RB-50.

І, нарешті, Lucky Lady II, тобто B-50A-5-BO із серійним номером 46-010, здійснив перший безпосадковий навколосвітній переліт, закінчивши його за 94 години 1 хвилину в період із 26 лютого по 2 березня 1949 року.

Поява Stratofreighter

Планер B-50 також слугував безпосередньою основою для конструкції військового вантажного літака Boeing C-97 Stratofreighter, який, як зазначає Airliners.net, "становив основу Військової повітряно-транспортної служби ВПС США (MATS) на початку 1950-х років: було побудовано понад 800 повітряних суден для використання в якості вантажних літаків і повітряних заправників".

Ба більше, шанувальники покійного великого письменника Клайва Касслера і його серії "Дірк Пітт" знають C-97 як літак "Vixen 03" з однойменного роману, аварія якого під час прологу рухає сюжет книги. На обкладинці оригінального видання у твердій палітурці видавництва Viking Press 1978 року, а також ранніх видань у м'якій обкладинці видавництва Bantam Books зображено канонічний C-97, але в нинішньому виданні в м'якій обкладинці видавництва Bantam замість нього фігурує Superfortress з його турелями.

Також, за всієї поваги до пам'яті Касслера, він неодноразово називає літак Stratocruiser, що насправді було назвою розкішного цивільного авіалайнера Boeing 377, похідного від C-97. Правильне позначення військового літака — Stratofreighter.

B-50: де вони зараз?

Із 370 побудованих B-50 Superfortress сьогодні збереглося лише п'ять, причому жоден із них не придатний до польотів і всі вони перебувають у музеях штатів. Насамперед, фюзеляж Lucky Lady II дбайливо зберігається в Музеї літаків слави в Чино, Каліфорнія. Що стосується повністю збережених літаків, то варіант KB-50J перебуває в Музеї авіації та космонавтики Піма в Тусоні, штат Арізона; KB-50J — у Музеї командування повітряної мобільності на авіабазі Довер, штат Делавер; WB-50D — у Національному музеї ВПС США на авіабазі Райт-Паттерсон, штат Огайо; і, нарешті, Flight of the Phoenix ("Політ Фенікса"), який також має честь бути останнім, що літав, B-50 Superfortress, — у музеї Castle Air в Етуотері, штат Каліфорнія.

Про автора

Крістіан Д. Орр — колишній офіцер сил безпеки ВПС, співробітник Федеральної поліції і приватний військовий підрядник (працював в Іраку, Об'єднаних Арабських Еміратах, Косові, Японії, Німеччині та Пентагоні). Кріс здобув ступінь бакалавра в галузі міжнародних відносин в Університеті Південної Каліфорнії (USC) і ступінь магістра в галузі розвідувальних досліджень (зі спеціалізацією з вивчення тероризму) в Американському військовому університеті (AMU). Він також публікувався в журналах The Daily Torch і The Journal of Intelligence and Cyber Security. Крім того, він є кавалером Військово-морського ордена США (NOUS).