Комбат Роберт Бровді : За пів року пілоти дронів будуть не потрібні

За великої переваги Росії в авіації і артилерії українські дрони вже 2,5 роки успішно протистоять навалі окупантів, стримуючи ворога, а подекуди відсуваючи за межі нашої країни.

Проте невдовзі ця успішність може суттєво знизитися, адже з 1 вересня, як повідомило Міністерство торгівлі Китаю, було запроваджено заборону на експорт усіх дронів, які можуть бути використані у військових цілях.

Цю тему, зокрема, у своєму виступі на міжнародній конференції YES («Ялтинська економічна стратегія») підняв командир батальйону ударних безпілотників Роберт Бровді (Мадяр). засновник та командир спеціального підрозділу безпілотних авіаційних комплексів «Птахи Мадяра».

«Главком» публікує повний текст виступу Роберта Бровді.

Як зберегти життя солдатів

Користуючись негодою, я хочу подякувати українському народу, який тривало і безупинно 2,5 роки допомагає українському війську і, зокрема, нашому підрозділу. Виключно завдяки даній підтримці ми протягом усього цього часу дуже суттєво еволюціонували. Зі звичайного підрозділу стрілків перетворилися у взвод безпілотних засобів, ротно-тактичну групу, батальйон, окремий батальйон, нарешті в окремий полк.

За 2,5 роки ми навчилися гарно вбивати тих, хто прийшов на нашу землю. Це вдається робити, перш за все, завдяки використанню трьох основних принципів побудови підрозділу, в основі яких стоїть повноцінна компетентність: компетентна мобілізація, компетентне забезпечення, компетентне застосування.

Саме ці три фактори дозволили досягати великих результатів на полю бою. Сьогодні загальна чисельність нашого особового складу – близько 400 діючих військовослужбовців, з котрих лише частина є бойовими пілотами. Інша частина займається забезпеченням підрозділу, забезпеченням широкого спектра від виробництва власних боєприпасів, електродетонаторів і всього необхідного для засобів ураження, до збірки, кастомізації (адаптації та налаштування продукту під потреби користувача – «Главком») і вдосконалення самих засобів ураження, БПЛА.

Від виробництва власних систем радіоелектронної боротьби до систем комплексів радіоелектронної розвідки, від персонального спектроаналізатора (пристрою для одержання спектрів фізичних процесів – «Главком») для кожного бійця до всіх необхідних засобів, котрі покликані зберегти життя особового складу, що є основним активом нашого підрозділу. 

Звісно, цей досвід передається в інші підрозділи. Я, мабуть, вперше озвучу цифри реальних зусиль на збереження особового складу, що є для нас головною метою. Здійснивши забезпечення кожного військовослужбовця, кожного пілота, кожного учасника процесу, який навіть епізодично з'являється в зоні виконання бойових задач, ми протягом цієї еволюції від 12 до 1000 людей в підрозділі досягли того, що нам вдалося не перевищити відмітку безповоротних втрат на рівні 1% особового складу підрозділу.

Санітарні втрати у різний період різні, але коливаються в діапазоні 3-4%. Причому ¾ санітарних страт повертаються назад до складу нашого підрозділу. Я сказав 1000 людей, а не 400, тут не є помилка. Справа у тому, що воює 400, а 600 – це наші рекрути, яких ми мобілізували останнім часом і вже прийняли до підрозділу. Зараз ми їх навчаємо, даємо їм повністю всю базу знань.

…Враховуючи абсолютно різні підходи і пріоритети у збереженні особового складу у нас і у ворога, головна мета – це просувати результати нашої діяльності, зберігаючи особовий склад. І це вдається сьогодні робити в якісних показниках, адже підрозділ вийшов на відмітку від 800 до 1000 уражених ворожих цілей протягом кожного місяця, діючи паралельно на всіх гарячих напрямках.

Наразі ми присутні у КуНР (Курський напрямок на жаргоні військових – «Курська народна республіка» – «Главком») і на гарячому Покровському напрямку.

Скільки коштують міни для дронів

Ми настільки самоорганізувалися як безпілотна галузь: включаємо у себе і пілотів, і виробників, і всіх дотичних до цього процесу. Тому сьогодні в Україні виробляються, без сумнівно, найкращі безпілотні засоби у світі і вони безпосередньо застосовуються у бойових діях. Ми негайно реагуємо на всі виклики і потреби їх модернізації. Ми працюємо, треба визнати, на абсолютно однакових засобах, що і ворог, тому що ми еволюціонуємо паралельно. У нас однакові постачальники компонентів, у нас однакове розуміння тактики ведення бою, характеру бою.

З 1 вересня Китай запровадив обмеження поставок компонентів для дронів та самих дронів, про що я за дві доби (конференція YES – «Ялтинська європейська стратегія», засідання якої відбувалися 13 і 14 вересня 2024 року) жодного разу не почув. А вбачаю у цьому великі ризики. Адже наслідки цих обмежень ми зловимо протягом наступних місяця – півтора. Окрім цього ризику, всі інші складові у нас абсолютно реалізовані. Причому, вибачте за порівняння, більшість цих засобів (складових) робиться з лайна і палок у, м'яко кажучи, не промислових масштабах і не на високотехнологічних лініях. Але не існує сьогодні у світі жодного виробника, який спроможний зробити 300-500 крилатих безпілотників, які долають 900 км углиб ворожої території, несучи на собі 60 кг і більше вибухової речовини, при чому які б коштували пів «Мерседеса» – десь $52 тис.

І все, що в тому ключі потрібно, – це цільове фінансування і підтримка виробників, адже їх чисельність вираховується сотнями. А поки до нас ті борти доходять (західне озброєння літаками – «Главком»)… ми втрачаємо дуже багато часу. У нарядах з'являються дуже дивні вартості, лімітується можливість навчання, хоча ми самотужки спроможні навчитися літати на будь-чому, враховуючи вже багаторічний досвід.

І прикро, що велика частина неукраїнської спільноти, очевидно, усіх гравців, причетних до війни, ставлять пріоритет заробітків перш за все. Я тут один приклад наведу, щоби ви зрозуміли математику.

Проти 82 мм класичної міни, котру отримує Україна з-за кордону, вартістю $1200 – $1400, власного виробництва п’ятикілограмова, п’ятилінзова протитанкова міна власного виробництва з терміном активного ураження будь-якої одиниці ворожої техніки сьогодні вироблена на базі нашого полку коштує $58, з яких $30 коштує китайська електроніка. Наступного місяця ми закінчимо красти ту технологію і той код для того, щоби його собі повторити, щоби вона коштувала $8. $1200 і $58 – це все, що вам потрібно знати про те, як заробляють на війні в той час, поки ми займаємося своєю основною справою і займатимемося допоки ми матимемо сили, матимемо засоби, і в цьому буде потреба. 

У мене два повідомлення до наших партнерів. Перше з них, враховуючи швидкість, еволюціонування  безпілотних технологій, які на сьогодні формують 50% всієї ударної діяльності цієї війни, настільки плинне, що за моїми, нехай суб'єктивними, оцінками, протягом найближчих 6-8 місяців ця війна безпілотна стане справді безпілотною, тобто без участі пілотів.

Зараз одночасно вирощуються сотні систем штучного інтелекту і випробовуються зараз у тестових режимах. За пів року пілоти будуть не потрібні. Будуть потрібні люди, які просто піднімуть на метр над землею дрон. А далі дрон сам визначить, залежно від свого розвитку, що вразити, як відрізнити «жигуля» від танка і точно не відділить українця від ворога. Ці виклики треба сприймати дуже серйозно і інвестувати у технології, компетенція в яких найвища саме в Україні. Це перше.

Наступне. Ціною життів, досвіду, набутого впродовж років у бойових умовах, вся притомна світова спільнота, котра підтримує Україну, на сьогодні отримує фактично безкоштовну кузню спеціалістів, які завтра поїдуть по всіх ваших країнах і будуть вчити ваші армії тому, що багато воєн ще попереду. І це буде елементом нашої практичної подяки за вашу допомогу у нашій боротьбі за нашу свободу, за нашу землю, за наші сім'ї.

Історія конференції Ялтинської європейської стратегії (YES) розпочалася 1 липня 2004 року. Тоді організатори провели першу зустріч у Лівадійському палаці в Ялті в українському Криму. У 2013 році через окупацію Криму Російською Федерацією YES була змушена перенести щорічні заходи до Києва. У рамках форуму українські політики, експерти, лідери громадянського суспільства та бізнесу зустрічаються з міжнародними політиками. Засновником конференції є мільярдер Віктор Пінчук.

Михайло Глуховський, «Главком»