Наступ на Покровськ: як РФ вдалось просунутись і з чого все почалось

Стрімке просування російський окупаційних військ змусило мешканців Покровська евакуюватись, а ЗСУ відходити все далі. Нині військові розповіли, як ротація та відсутність мінних полів сприяли розвитку ситуації на Покровському напрямку. Про це пише "Українська правда".

Військові, які згодились поспілкуватись із журналістами на умовах анонімності, зауважили, що майже щотижня з 15 лютого, відколи українська армія залишила Авдіївку, Сили оборони з різною інтенсивністю відступали в напрямку Покровська.

Наступ росіян на Покровськ

Одним із перших складних моментів була заміна Третьої штурмової, яка стояла в районі Орлівки та Семенівки (біля Авдіївки), на 68 окрему єгерську бригаду. Тоді росіяни скористались ротацією підрозділів.

Один із членів екіпажу великого дрона-бомбардувальника на ім'я Віталій, що працював на тій ділянці в березні, заявив, що 68-ма бригада не встигла повністю зайти на позиції.

"Ми зустрічали хлопців з 68-ої, які тільки заходили на позиції й мусили одразу звідти йти, бо їх розвальошило FPV-іхами. Бо коли бригада виходить, вона забирає з собою весь окопний РЕБ. Це типова ситуація для цього напрямку – найбільш стрімке просування відбувається під час ротацій. Окупанти ловлять цей момент", — сказав він, зауваживши, що росіяни почали так звані "м'ясні штурми" і не припиняли їх, допоки не досягли мети.

Весь березень і частину квітня росіяни поступово рухалися на захід – у напрямку Уманського, Яснобродівки та Нетайлового. А потім, у середині квітня, пішли маршрутом на північ від Авдіївки, вздовж залізниці, де ховались у "зеленці", зелених посадках, де їх було важко виявити. Для російської піхоти це була найкраща тактика.

"Щоб зупинити росіян вздовж залізниці, треба було робити завали, ставити мінно-вибухові загородження. Щоб був хороший огляд – викошувати густі посадки. Це почали робити тільки десь у Желанному! Але там це вже не допомогло, бо фронт сипався занадто швидко. Можливість була, час був, просто хтось забив болт. Наверх звітувалося, що в нас усе добре", – розповів один із військових у 47-ій бригаді.

Прорив в Очеретиному

Також прорив у Очеретиному в середині квітня сприяв провалу на Покровському напрямку. Військові кажуть, що проблема була у комунікації.

"Перед наступом я отримав розвідінформацію, що росіяни наступатимуть на Очеретине, в якому на позиціях нікого немає. Я одразу подав цю інформацію на вище керівництво, на що комбриг бригади, яка там стояла (115 механізована – ред.), відповів: "Усе на місці, усі стоять". А на ранок туди на повному спокойняку почали заїжджати росіяни через мінні поля, які подавалися у звітах, але яких насправді не було. Після того, як здали Новобахмутівку, Очеретине та Соловйово, фронт почав сипатися такими темпами, які ми зараз бачимо", – зазначає офіцер.

Один із членів екіпажу великого дрона-бомбардувальника Віталій додає, що після того, як ЗС РФ захопили Очеретине, то ніхто не знав, де лінія фронту.

"У селах Сокіл, Євгенівка, Восход усі ходили з автоматами в руках і питали паролі – щоб знати, свій чи чужий", – згадує Віталій.

Відступ ЗСУ з Прогресу

Також свою роль відіграло селище Прогрес, яке теж стоїть на залізниці.

Тоді між двома селищами – Прогресом і Лозуватським, затиснутими опинилися до 50 бійців 31-ої окремої механізованої бригади. Росіяни продавили першу лінію оборони, на якій стояла 31-ша, і другу, де через брак людей оборону тримала новостворена й недосвідчена 151-ша механізована бригада. Таким чином ворог просочився в тил.

Українські OSINTери з DeepState повідомляли, що командир 31-ої бригади полковник Андрій Усанов не віддав наказ на вихід, тому бійці проривались самі. Але один із командирів 31-ої це категорично заперечив. За його словами, Усанов особисто погодив план командирів 1-го та 3-го батальйонів на вихід з оточення й надав їм артилерійську підтримку.

За ніч через поле з оточення живими вийшли всі 46 бійців, серед яких були поранені.

"Створення плану зайняло десь 6–7 годин. На той момент наші бійці уже 5–6 днів перебували в напівоточенні й добу – у повному оточенні ворога. Усі "старлінки" були знищені, єдиним способом зв'язку були рації, батареї на які ми скидали "Мавіками", — бійці виходили полем, винесли всіх поранених.

Після захоплення Прогресу росіяни захопили Желанне та Новогродівку. Наразі окупанти стоять за 8–10 кілометрів від Покровська – останнього великого міста перед Дніпропетровською областю. За 4 кілометри від сусіднього – Мирнограда. За 5 кілометрів від дороги Покровськ – Костянтинівка.

Що буде далі на Покровському напрямку

Імовірно, росіяни спробують здійснити чергове оточення українських сил, з'єднавши свої підрозділи в районі Гірника та повзучого виступу над Красногорівкою.

За ці пів року російська армія утворила й утримала величезний виступ між Авдіївкою та Покровськом завдовжки 30 кілометрів і завширшки 20. На карті фронту він одразу впадає в око.

Військові напівжартома такі виступи між собою називають "пісюнами", розповів оператор дрону Віталій. За його словами їх важливо одразу "відрізати", що противник не замкнув коло, оточивши тих, хто знаходиться між цими двома виступами.

Варто зауважити, що ОСУВ "Хортиця" та ОТУ "Донецьк", які відповідальні за Покровський напрямок, відповісти на запитання журналістів Української правди щодо причин швидкого просування російських військ відмовилися.

Нагадаємо, п'ять днів тому російські війська зруйнували Дмитрівський міст у Покровську Донецької області. Шляхопровід з'єднував місто з Мирноградом.