Пограбування на мільйон: колотнечі ухилянта Мухаммеда Алі й афериста у виконанні Кевіна Гарта

Прем'єрний американський серіал "Ніч бою: Пограбування на мільйон доларів" з Кевіном Гартом і Семюелем Л. Джексоном показав унікальний документальний випадок: коли боси темношкірої мафії стали жертвами зухвалого злочину. Через цю неординарну кримінальну подію показано весь зріз американського суспільства 1970-х: від стриптизерок до голів кольорової мафії та сумнівного білого губернатора. Кевін Гарт переконливо зіграв дрібного афериста, великі амбіції якого привели його до смертельно небезпечної ситуації. Фокус розповість про плюси та мінуси стильного нового фільму.

Платформа Peacock одразу виклала 3 із 8 серій проєкту "Ніч бою: Пограбування на мільйон доларів" (Fight Night: The Million Dollar Heist) — вони одразу ж отримали високі оцінки на агрегаторі IMBD — 7,2 з 10. А на Rotten Tomatoes у серіалу майже "стеля": 95% — критики і 94% — глядачі. Чому?

Це дуже американське кіно, де обіграно дві екстраординарні історичні події, які відбулися одна за одною. Перша — бій уночі 26 жовтня 1970 року в Атланті (штат Джорджія), коли легендарний Мухаммед Алі тріумфально повернувся у світ боксу, побивши білошкірого суперника. Друге — шикарна вечірка після бою, на якій сталося масове пограбування.

Лінія Мухаммеда Алі

Легендарний боєць Мухаммед (Декстер Дарден) до цього був на три роки позбавлений боксерської ліцензії через відмову йти в армію під час війни у В'єтнамі. Чемпіону світу в суперважкій вазі потрібно було лише кілька разів сфотографуватися з автоматом на тлі джунглів. Для американської пропаганди цього було б достатньо. Та Алі з ідейних міркувань відмовився це робити, він належав до релігійної організації "Нація ісламу".

Більшість американського суспільства вважала спортсмена ухилянтом. Однак штат Джорджія надав йому боксерську ліцензію, відкривши шлях до відродження кар'єри. Нагадаємо, що в столиці штату — Атланті — 1968 року було поховано вбитого снайпером борця за права темношкірих — Мартіна Лютера Кінґа. Ім'я активіста згадується у стрічці: він був звідси родом і тут спостерігалися значні антирасистські настрої серед темношкірого населення.

На бій прибули шанувальники Мухаммеда Алі з усієї країни — зокрема мафіозі Френк Моттен (Семюель Л. Джексон) зі своїм почтом. Вони упродовж розвитку сюжету жорстоко вирішують в Атланті свої справи: кому палець відріжуть, кого вб'ють.

Через суперечливе ставлення до Алі в суспільстві губернатор до нього приставляє охорону в особі досвідченого темношкірого детектива Джея Ді Гадсона (Дон Черрі) — першого в країні кольорового оперативника, що рівнозначно "підставі": вороги у Мухаммеда можуть бути серйозними, а в Гадсона лише кілька помічників.

Два головні герої

Хастлер (так називається людина, що займається напівлегальною діяльністю) на ім'я Чикен Мен (Курча, якого грає Кевін Гарт), котрий вважає, що його "підвішений язик витягне його з будь-якої халепи", хоче влізти в організацію Френка, щоби бути його представником в Атланті. Він багатьох знає в місті, а багато хто знає його. Знаючи, що сюди прибуде бос мафії, він хоче після бою влаштувати на честь Френка розкішну афтепаті в орендованому будинку — з дівчатками і казино. Для пафосності Чикен Мен розкидає по всьому місту пишно оформлені запрошення. Під час вечірки до них наскочать озброєні обрізами грабіжники. Куш — коштовності й товсті гаманці. Але ці хлопці явно не знали, які багатії зберуться тут. Що, однак, не завадило їм поводитися під час пограбування винятково зухвало: чи то від нахабства, чи то від дурості.

Кримінальна драма зроблена стильно. Повною мірою відтворюються сімдесяті: круті тачки, білі костюми, взуття на платформі, а з кожного вікна лунає фанк — предтеча диско.

Чикен Мен в особі Кевіна Гарта крутиться, як може, намагаючись заробити на сім'ю з трьома дітьми і коханку. Персонаж украй суперечливий. З одного боку, він щиро любить рідних і працює для їхнього добробуту. З іншого — у нього надмірні амбіції, він обов'язково хоче влізти в довірені особи боса мафії. Але Френк карає смертю направо й наліво, а Курча не бажає бруднитися в крові — він принципово не носить зброї та забороняє її носити своїм людям. Незрозуміло, на який підйом можна сподіватися курці серед вовчої зграї? Почасти пристрасть Чикена напускати туману й призвела до трагедії: вечірка, яка мала бути закритою за визначенням, була до неможливості розпіарена в місті.

Детектив Дон Черрі — так само об'єктивний у картині, як Курча. Це вольова, чесна, пристрасна людина, яка служить під керівництвом білих і розуміє всі нюанси свого суперечливого становища. Він ловить на собі зарозумілі погляди білого губернатора, який цінує професіоналізм детектива, але завжди готовий підставити його під удар: якщо на шахівниці треба буде пожертвувати якоюсь фігурою, то краще нехай ця фігура буде чорною.

Антагоніст і протагоніст у цьому фільмі — влучання в десятку.

Мафіозі-політик

Темношкірий мафіозі Френк у виконанні Семюеля Л. Джексона — суворий, нещадний і мстивий. Таких ролей у актора були пачки, тож тут він теж хороший, але радикально — нічого нового. Хіба що є один нюанс. Показано, як усередині своєї організації і всього, що з нею пов'язано, він спокійно сіє смерть, так би мовити, в робочому порядку. Але водночас у боса є світла мрія — щоб у тій же Атланті всі ключові місця зайняли чорні.

Френк — це один із небагатьох образів у кіно такого закулісного темношкірого дільця, який має далекосяжні політичні плани і сповнений рішучості їх втілювати в життя. Водночас у нього тотально презирливе ставлення до всіх, хто потрапляє в його поле зору (білий чи кольоровий, без різниці) за винятком улюбленої блюзової співачки Лоли. Тобто, стратегічно він начебто дбає про представників своєї раси, а тактично — це абсолютний кат, якому плювати на колір шкіри жертв.

Двоїстість

У фільмі ось ця подвійність у персонажах скрізь розлита. Наприклад, дружина Курчати, зразкова християнка, воліє не знати, як заробляє її чоловік. Курча-Гордон, повторюся, лізе в криваву машину мафії, але хоче бути в білому — він ще й піжон. Детектив Гадсон щосили намагається бути порядним, намагаючись не помічати сумнівних дій свого керівництва. Самовпевнені молоді грабіжники лізуть у справу, не уявляючи, що намагаються витягнути мед голими руками з осиного гнізда. Мухаммед Алі у фільмі більш-менш намагається залишитися вірним собі, але, попри свої хвастощі, швидко відлітає з Атланти після першого ж попередження від білих політиків, яким не потрібен новий темношкірий символ перемоги.

Смачність тексту

Відзначу мову спілкування персонажів — вона грубувата, але не без дотепності й образності.

"Ти так зацілував зад свого шефа, що, він, напевно, вже червоний, як помідор".

"Простіше з'їсти миску цвяхів, ніж охороняти Алі".

Дружина детектива — Гадсону: "Сонце, мені здається, твій шеф вважає тебе витратним матеріалом".

Мафіозі Френк: "У дитинстві я любив копатися в саду. Коли одного разу я нарвався на червону глину, дід сказав мені: "Ти докопався до парадних дверей диявола", налякавши мене до чортиків". Я б зауважив, що цей герой давно відчинив ці двері.

Мінус у серіалу, мабуть, один. Попри велику кількість цікавих персонажів і подій, ти якось не дуже розумієш: до чого вся ця історія? У чому ідея? Можливо, вона більш явно проступить до фіналу.