Пам’яті старшого кулеметника Олександра Пінчука

Олександр Пінчук народився 23 травня 1996 року в Миколаєві. Навчався в Одеському державному університеті внутрішніх справ. Після закінчення вишу працював у поліції. Пішов на службу до Національної Гвардії України, воював у зоні АТО, де отримав великий бойовий досвід.

Попри складну професію та випробування на Сході, у душі Олександр був справжнім романтиком. Зі своєю коханою Вікторією познайомився у соцмережах. Все почалося з банального «Привіт», а вже під час першої зустрічі вони зрозуміли: це - любов.

- Я назавжди запамʼятала фразу, яку він сказав на першому побаченні: «Моя. Навіть не уявляю, як ти будеш виношувати наших дітей». Річ у тім, що я низенька, а Саша дуже високий. Із того моменту ми зрозуміли, що це назавжди, - згадує Вікторія.

Олександр займався спортом, грав на гітарі, гарно співав, любив готувати, часто жартував та був душею компанії. Під час повномасштабного вторгнення РФ із позивним «Піня» воював в лавах 15-ї окремої механізованої бригади оперативного призначення «Кара-Даг». Боронив Миколаївську, а згодом - і Запорізьку області.

У рідному Миколаєві з кулемета на відстані понад кілометр він знищив снайпера окупантів, який не давав спокою українським захисникам. Про свій кулемет боєць говорив, що це вже «продовження тіла», що він наче «споріднився» зі зброєю. Кількістю знищених ворогів хлопець не хизувався і казав, що цього замало для Перемоги.

- Попри те, що Саша був на нулі, ми майже щодня спілкувалися. Він завжди писав: «Доброго ранку, моя принцесо». Розповідав, як із побратимами «кошмарили орків» і ніколи не скаржився. Але я розуміла, як йому важко. Під час однієї з розмов Саша сказав: «Я не можу інакше. Хочу, щоб усе це нарешті закінчилось, а ми завжди були разом. Для цього я тут», - ділиться Вікторія.

Олександр загинув на Запорізькому напрямку біля села Мала Токмачка 8 липня 2023 року. За день до цього перед виходом на бойове завдання він написав Вікторії повідомлення: «Любов моя, не турбуйся, все буде добре. Максимум завтра вийду на зв’язок».

Він пішов із життя, прикривши бойового товариша під час стрілецького бою. В Олександра поцілив ворожий снайпер, але поранений хлопець продовжував накривати загарбників кулеметним вогнем, щоб дати можливість своєму підрозділу маневрувати. Окупанти закидали воїна гранатами.

З поля бою його витягнули побратими Іван та Андрій. Останнього вже немає в живих, а Іван продовжує воювати.

Поховали воїна у рідному Миколаєві з усіма військовими почестями.

У захисника залишилися мама, бабуся, брат і кохана.

Олександра Пінчука нагородили орденом за мужність ІІІ ступеня (посмертно). Родина захисника створила петицію про присвоєння йому звання Героя України.  

Вікторія в пам’ять про коханого викарбувала на руці татуювання з його ім’ям та пам’ятною для пари датою. Дівчина офіційно змінила своє прізвище на прізвище Олександра.

- Він завжди казав, щоб я не хвилювалася, бо він «фартовий». Ми хотіли просто жити і мріяли, що в нас будуть син і донька, - каже Вікторія.

Олександру Пінчуку назавжди 27 років.

Честь і шана Герою!

Фото з сімейного архіву