Земля могла мати кільце, як у Сатурна 466 мільйонів років тому: як воно вплинуло на клімат

Гіпотеза виникла після того, як вчені проаналізували метеоритні кратери, що датуються ордовицьким періодом. Вивчаючи розташування 21 відомого кратера тієї епохи, вони використовували моделі руху тектонічних плит, щоб простежити їхні початкові позиції на момент падіння.

Цікаво, що всі кратери з'явилися в межах 30 градусів від екватора, що дослідники визнали значною аномалією, яка вказує на невипадковість падіння метеоритів. Щоб зрозуміти цей незвичайний розподіл кратерів, дослідники зосередилися на ділянках земної кори з середини Ордовицького періоду, які залишилися відносно недоторканими, виключаючи регіони, що постраждали від тектонічних зрушень, ерозії або поховання.

Їхні висновки вказали на стабільні регіони в Західній Австралії, Африці, Північній Америці та деяких частинах Європи, де збереглися докази метеоритних ударів.

Теорія припускає, що близько 466 мільйонів років тому гравітація Землі захопила астероїд, що пролітав повз неї. Об'єкт був розірваний гравітаційними силами, утворивши кільце навколо планети. Протягом наступних кількох мільйонів років уламки цього астероїда падали на Землю, особливо в екваторіальних регіонах, створюючи кратери, які вивчали дослідники.

Уламки від цих метеоритних ударів провели мінімальний час у космосі, перш ніж врізатися в Землю, що узгоджується з ідеєю про те, що астероїд вже перебував на близькій орбіті, коли він розпався.

Що нам дає це відкриття?

Ця теорія астероїдних кілець може пролити світло на інші історичні загадки. Приблизно через 20 мільйонів років після цієї події Земля вступила в Гірнянський льодовиковий період, найхолодніший період за останні пів мільярда років.

Вчені припускають, що кільце навколо Землі могло сприяти цьому глобальному похолоданню. Через осьовий нахил Землі екваторіальне кільце могло заблокувати частину сонячних променів, що потенційно знизило глобальну температуру і призвело до льодовикового періоду.

Ідея про те, що кільцева система могла вплинути на глобальну температуру, додає новий рівень складності до нашого розуміння того, як позаземні події могли формувати клімат Землі,
– зауважив професор Енді Томкінс, який очолював дослідження.

Науковці також провели порівняння з іншими небесними явищами, зазначаючи, що планетарні кільця можуть бути частиною природного циклу. Наприклад, знакові кільця Сатурна з'явилися лише 10 мільйонів років тому і можуть зникнути протягом наступних 100 мільйонів років.

Тим часом Марс зараз перебуває в процесі розпаду одного зі своїх супутників, Фобоса, що в кінцевому підсумку може сформувати нове кільце навколо планети в найближчі 20-40 мільйонів років.

Попереду ще багато роботи

Майбутні дослідження будуть зосереджені на моделюванні руйнування астероїда, формуванні кільця та поступовому перетворенні матеріалу кільця на метеорити. Дослідники також планують вивчити потенційний вплив таких кілець на клімат Землі. Однак важливо визнати, що хоча теорія є сміливою та інтригуючою, вона може спиратися на обмежені дані, оскільки дослідження лише 21 кратера не обов'язково є статистично достовірним.