Что еще нужно, чтобы на 11 году войны дерусификация названий городов и сел не вызывала сопротивления в Верховной Раде?

Верховная Рада провалила голосование за демосковизацию названий 333 городов и сел.

Не хватило голосов.

Там будто должны повторно голосовать на днях, но ситуация очень показательная.

Далее текст на языке оригинала.

Коли окупанти захоплюють наше місто чи село, перше що вони роблять:

1. Вбивають/позбавляють волі/катують усіх, хто має українську патріотичну позицію.
2. Повертають совкові/московські топоніми та памʼятники.
3. Знищують українську мову в усіх сенсах: від вивісок і книжок до носіїв.
4. Знищують українські церкви та українських священників.

Не розуміти на 11 році війни, що ця війна перш за все за ідентичність — значить бути ідіотом або ворогом.

Надто багато в нас ще толерантності до ворога. До ворога і його символів, до його агентури, до його "культури", до його "церкви". Надто багато толерантності як для тотальної війни за виживання.

Що ще треба, щоб цієї толерантності остаточно позбутися? Скільки ще ракетних ударів? Скільки ще знищених міст? Скільки ще братських могил?

Що ще потрібно для того, аби на 11 році війни принаймні питання дерусифікації назв міст і сіл не викликало спротиву і протидії у Верховній Раді України! Вдумайтеся, наскільки абсурдне існування самої "дискусії" про це!

Що ще потрібно, щоб нарешті знищити у собі малороса і раба?