Різниця між СЗЧ та дезертирством та кого можуть звільняти за це від покарання

За два з половиною роки повномасштабного російського вторгнення Верховна Рада вже вдруге переглядає правила покарання військовослужбовців, які самовільно покинули службу. На початку минулого року депутати за підтримки тодішнього головнокомандуючого ЗСУ Валерія Залужного посилили відповідальність за СЗЧ та ряд інших військових злочинів. Тоді депутати також заборонили судам призначати умовне покарання за «самоволку». 

Через півтора року народні обранці частково змінили своє ставлення до втікачів з війська. Хоч за СЗЧ та дезертирство можна і далі отримати довгі тюремні терміни, тепер військовослужбовці, які вперше самовільно залишили позиції чи військову частину або дезертирували, можуть бути звільнені від відповідальності. До того ж Рада розширила список тих, хто може піти у військо із СІЗО. Видання «Ґрати» розповідає детально про зміни до законодавства та пояснюють різницю між СЗЧ та дезертирством.

«Реальне вирішення проблеми»

У січні-серпні цього року Державне бюро розслідувань відкрило майже 28 тисяч кримінальних проваджень за статтею про самовільне залишення військової частини чи місця служби військовослужбовцем (стаття 407 Кримінального кодексу), ще 15,4 тисячі проваджень відкрили по статті про дезертирство — свідчить статистика Офісу генеральної прокуратури.

Самоволка та дезертирство під час воєнного стану — кримінальні злочини, за які можна отримати відповідно від п’яти до десяти та від п’яти до 12 років тюрми. Однак переважна більшість проваджень поки що навіть не дійшли до стадії повідомлення про підозру.

За вісім місяців цього року ДБР повідомило трохи більше півтори тисячі підозр у СЗЧ та 247 — у дезертирстві. Минулого року їх було відповідно трохи більше двох тисяч та 166. Позаминулого — ще менше: півтори тисячі та 271. До розгляду у суді доходять ще менше справ.

За статистикою ОГП, кількість військових, що пішли у самоволку чи дезертирували, зростає. Якщо у 2022 році у СЗЧ пішли понад шість тисяч військових, а дезертирували — понад три тисячі. То за весь минулий рік перших було більше ніж 16 тисяч, других — майже вісім тисяч.

У червні цього року група з 16 народних депутатів на чолі з головою комітету Верховної ради з питань правоохоронної діяльності Сергієм Іонушасом (фракція «Слуга народу») запропонувати декриміналізувати випадки СЗЧ та дезертирства за умови, що військові вчиняють їх вперше та на стадії досудового слідства добровільно погодиться повернутись на службу та знайде підрозділ, який згодиться його прийняти.

У пояснювальній записці до проєкту закону депутати зазначили, що вважають несправедливим позбавляти можливості виправитись військовослужбовців, які розкаялись та бажають повернутись до війська.

Наприкінці серпня Верховна Рада внесла відповідні зміни до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів та закон про військовий обов’язок й військову службу, а за два тижні його підписав президент.

Відтепер, військовослужбовець, який вперше самовільно залишив частину або дезертирував може бути звільнений від кримінальної відповідальності. Для цього він має добровільно подати слідчому, прокурору чи суду клопотання, що готовий повернутися на службу, а командир військової частини, де він продовжить служити має письмово погодитися з цим. Відповідним пунктом доповнили статтю 401 ККУ, яка дає визначення військових злочинів.

Адвокатка Оксана Доготер з адвокатського об’єднання «Актум», яка спеціалізується на захисті військовослужбовців та військових злочинах, пояснила «Ґратам», що військовослужбовець може поновитись на службі у будь-якій військовій частині, яка згодиться його прийняти, а не тільки у тій, з якої втік.

«Як на мене, зміни до законодавства — це реальне вирішення проблеми. Єдиний можливий ризик, який вбачається — можлива корупційна складова командирів, які погоджуються прийняти СЗЧшників та дезертирів», — вважає адвокатка.

Нова редакція статті 288 Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що у разі закриття судом кримінального провадження стосовно СЗЧшника чи дезертира, вони мають бути негайно поновлені на військовій службі, на яку зобов’язані повернутись не пізніше ніж через три доби після набрання чинності відповідної ухвали суду.

Розширили мобілізацію арештованих

Тим же законом запровадили інші зміни — до Кримінально-процесуального кодексу. Народні депутати розширили перелік підозрюваних та обвинувачених, які можуть бути звільнені з-під арешту для проходження або продовження військової служби. Відтепер це зможуть зробити також підозрювані у грабежі (стаття 186 Кримінального кодексу), розбої (стаття 187 ККУ) та вимаганні  (стаття 189 ККУ).

Можливість мобілізуватися із СІЗО депутати надали ще на початку російського повномасштабного вторгнення. У березні 2022 року доповнили Кримінально-процесуальний кодекс статтею 616.

Відтепер на звільнення з-під арешту не зможуть розраховувати тільки підозрювані та обвинувачені у злочинах проти основ національної безпеки, тероризмі, особливо тяжких корупційних злочинах, злочинах сексуального характеру, умисному вбивстві двох та більше осіб, вбивстві з особливою жорстокістю чи поєднаного зі згвалтуванням або сексуальним насильством, посяганні на життя журналіста, порушенні правил безпеки дорожнього руху у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, що спричинило загибель людей, а також ті підозрювані та обвинувачені, які займали особливо відповідальне становище.

У новій редакції статті 616 КПК також уточнили, що запобіжний захід може скасовуватися не лише для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й для військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу.

Покарання посилювали у 2023 році

Це не перша спроба вдосконалення законодавства щодо відповідальності за військові злочини.

У грудні 2022 року народні депутати навпаки вважали, що законодавство занадто м’яке тож підтримали посилення покарання за невиконання наказу командира, СЗЧ, дезертирства, самовільного залишення поля бою та ряд інших військових злочинів, а також заборонили суддям призначати за ці злочини умовний термін або більш м’яке покарання, ніж передбачено законом.

Зміни до законодавства викликали гостру дискусію. Активісти закликали президента ветувати закон, а відповідну петицію на сайті голови держави підтримали майже 35 тисяч громадян. Натомість посилення відповідальності за СЗЧ публічно підтримав тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

«Армія тримається на дисципліні, і якщо прогалини у законодавстві не забезпечують її дотримання, і якщо відмовники можуть сплатити штраф чи отримати покарання з випробуванням — це несправедливо», — сказав тоді Залужний.

У підсумку президент підписав закон, який набрав чинності у силу у січні 2023 року.

За три місяці після цього Верховний суд підтримав такий підхід до СЗЧ. У справі, яку розглядали ще за старою версією законодавства, судді визнали законним реальний термін покарання.

Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного суду на чолі з Тетяною Матієк розглядала справу військовослужбовця Олександра Данилевича, який з 2020 року служив за контрактом на посаді стрільця-санітара в одному зі стрілецьких батальйонів ЗСУ. 24 лютого 2022 року, в день повномасштабного російського вторгнення він не з’явився на службу.

За два місяці Данилевич з’явився до Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону. Згодом у судовому засіданні повністю визнав свою провину, розкаявся та пояснив, що два місяці перебував удома. У липні 2022 року Івано-Франківський міський суд визнав Данилевича винним у СЗЧ та засудив до п’яти років ув’язнення, однак звільнив його від відбуття покарання з іспитовим строком у півтора року. Прокуратура оскаржила вирок, але Івано-Франківський апеляційний суд залишив його без змін.

Натомість Верховний суд у травні 2023 року задовольнив касацію прокуратури, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в апеляційній інстанції. Колегія суддів на чолі з Тетяною Матієк постановила, що не явившись на службу Данилевич «подав іншим військовослужбовцям ганебний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, що в свою чергу підриває не лише боєготовність військових формувань, але й авторитет Збройних Сил України в цілому».

Судді дійшли висновку, що за таких умов Данилевича не можна звільняти від відповідальності з випробуванням на підставі визнання ним винуватості.

Вже за місяць Івано-Франківський апеляційний суд виніс новий вирок у справі Данилевича: його засудили до трьох років позбавлення волі. Засуджений не став оскаржувати вирок.

Однак за рік риторика високопосадовців змінилась. У травні цього року Олексій Сухачов, директор Державного бюро розслідувань, яке розслідує серед іншого і випадки СЗЧ та дезертирства заявив, що завдання Бюро — повернути бійців на фронт, а не збільшити кількість кримінальних проваджень.

За два місяці голова Верховного суду Станіслав Кравченко в інтерв’ю інформагентству «Інтерфакс Україна» зазначив, що хоч СЗЧ і є найпоширенішим військовим злочином, до таких справ не має бути формального підходу.

«Сподіваюся, що прокурори як процесуальні керівники підтримують таку позицію, і це працюватиме в практичному руслі», — сказав Кравченко.

Тоді ж народні депутати зареєстрували проєкт пом’якшення відповідальності за СЗЧ та дезертирство.

Різниця між СЗЧ та дезертирством

Поняття самовільного залишення військової частини та дезертирства у Кримінальному кодексі визначені майже тотожно.

Стаття 408 кодексу визначає дезертирство як «самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилення від військової служби». На питання, в чому різниця між двома різними статтями кодексу, які передбачають різні за суворістю поняття, довелось відповідати Верховному суду. Він вирішив, що СЗЧ — спосіб дезертирства, а головний фактор у встановлені злочину — це намір не повертатися на службу.

У 2022 році колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного суду на чолі зі Станіславом Кравченко розглядала скаргу строковика, військовослужбовця Прикордонної служби Василя Ставіла. Берегівський районний суд Закарпатської області 17 лютого 2022 року засудив 19-річного хлопця до пʼяти з половиною років позбавлення волі за обвинуваченням у дезертирстві, незаконному заволодінні транспортним засобом з погрозою застосування сили (частина 3 статті 289 ККУ) та крадіжці (стаття 185 ККУ).

За версією обвинувачення, через два місяці після призову, у червні 2021 року, Ставіла самовільно залишив місце служби: ділянку державного кордону між селами Вари та Галабор Берегівського району Закарпатської області, — та попрямував до сусіднього села Геча, на околиці якого за 20 хвилин зупинив автомобіль Opel Vectra. З собою прикордонник мав заряджену зброю — автомат АКС-74. Ставіла попросив водія підвести його до сусіднього села Бадалово, той погодився. Дорогою Ставіла передумав і сказав, що йому треба до Мукачева. А коли водій відмовився, пригрозивши автоматом, Ставіла висадив його з автомобіля та ще й поцупив у бардачку девять тисяч гривень. За чотири години Ставілу затримали прикордонники поблизу АЗС по трасі неподалік села Бадалово.

У суді Василь Ставіла пояснив, що того дня йому подзвонила його дівчина і повідомила, що втомилась чекати його з армії і розриває з ним стосунки. Через годину, будучи в наряді, він вирішив вчинити самогубство. Василь відпросився у старшого наряду у туалет, однак застрелити себе не зміг, бо «щось відштовхнуло його це зробити», далі він втік з кордону і пішов у невідомому напрямку. Згодом, вийшовши на околицю села, хлопець вирішив повернутись до військової частини, яка знаходилась у Бадалово, і зупинив автомобіль. Дорогою передумав і вирішив їхати до Мукачева, і навіть запропонував водію за це гроші, але той відмовився.

У суді строковик наполягав, що не погрожував водію автоматом, а просто тримав його на колінах, однак визнав, що висадив водія і поцупив гроші. До Мукачева у підсумку не поїхав, а зупинився на АЗС та безцільно блукав довкола.

Після того як апеляційний суд залишив чинним вирок Ставілі, його захист подав касацію до Верховного суду, в якій зазначив, що строковика незаконно засудили за статтею про дезертирство, в той час, як в його діях можуть вбачатись ознаки самовільного залишення місця служби.

Щобільше захист Ставіли апелював до однойменної статті не Кримінального кодексу, а Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 172-11 якого передбачає за СЗЧ штраф від 8 500 до 17 000 гривень або від десяти до 15 діб гауптвахти, якщо йдеться про особливий період.

Адвокатка Оксана Доготер з адвокатського об’єднання «Актум» пояснює, що у законодавстві немає сталих рамок, які б окреслювали, коли військовослужбовець має нести за СЗЧ адміністративну, а коли кримінальну відповідальність.

«На практиці Військова служба правопорядку складає адміністративний протокол, якщо військовослужбовець був відсутній до трьох діб, а якщо більше — то кримінальний», — пояснює адвокатка.

Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного суду на чолі зі Станіславом Кравченко залишила без задоволення касаційну скаргу захисту Василя Ставіли.

У відповідній постанові судді визначили, що головною відмінністю дезертирства від СЗЧ є намір ухилитись від військової служби назавжди.

«Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання», — зазначили судді Касаційного кримінального суду.

Вони підкреслили, що для наявності складу дезертирства також не має значення, коли саме військовослужбовець вирішив ухилитися від служби, коли він залишив військову частину чи вже перебуваючи за її межами.

«Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів», — сказано у постанові Касаційного кримінального суду Верховного суду.

Адвокатка Доготер зазначає, що зрозуміти різницю між СЗЧ та дезертирством також можна з нормативно-практичного коментаря до статті ККУ про дезертирство. Там зокрема вказано, що суб’єктивна сторона такого злочину характеризується тільки прямим умислом і метою ухилитися від військової служби.

«Наявність цієї мети відрізняє дезертирство від самовільного залишення частини або місця служби, оскільки при самовільному залишенні військової частини злочинець має намір через певний час повернутися до виконання обов’язків з військо­вої служби», — сказано у коментарі.

За словами адвокатки, на практиці після повномасштабного вторгнення у дезертирстві зазвичай звинувачують військовослужбовців, які служать на штабних посадах, адже під час бойових дій вони залишаються на території військової частини, натомість втечу з позицій військовослужбовців, що виконують бойові накази, переважно кваліфікують як СЗЧ.

Автор: Максим Каменєв

Джерело: Ґрати