Слідкуйте за руками. Російський газ перетворюється на азербайджанський…

9 вересня угорський енергетичний гігант MOL, який контролює нафтопереробні заводи в Угорщині та Словаччині, вийшов з несподіваною заявою. З неї випливало: компанія бере на себе відповідальність за постачання російської нафти до країн Євросоюзу з кордону Білорусі та України. Раніше відповідальною за доставку нафти українською ділянкою нафтопроводу «Дружба» до кордону з країнами ЄС була російська сторона.

Утім у липні транзит нафти російської компанії «Лукойл» був заблокований через санкції, накладені Україною на «Лукойл». Тепер формально територією України буде транспортуватися не російська, а європейська (угорська) нафта, тож під санкції вона ніби потрапляти не має. 

Є підозри, що нафтова історія стала своєрідною репетицією майбутніх домовленостей щодо транзиту російського газу до Європи, який проходить українською територією і не припинявся попри війну. Договір завершується наприкінці цього року, і українська сторона неодноразово давала зрозуміти, що продовжувати його не буде. Логіка такого кроку – на поверхні: енергетичні доходи є основним джерелом мілітаризованого російського бюджету, з якого оплачується війна. 

Але, попри це, лишаються варіанти, за яких російський газ і наступного року йтиме українською трубою. Про таку можливість ще на початку липня відкрито заявив президент Зеленський. Заперечивши продовження прямого контракту з РФ, глава держави згадав про «альтернативні кроки, як ми можемо використовувати трубу з іншим постачальником газу, іншою країною».

Зокрема, він уточнив, що урядовці займаються обговоренням пропозиції про заміну російського газу азербайджанським, аби зберегти статус транзитної країни та допомогти західним сусідам забезпечити енергетичну безпеку. Важливий нюанс – у такому випадку транзит азербайджанського газу все одно відбуватиметься територією Росії, тож без її згоди цей проєкт не запрацює.

Великий переполох

Азербайджан минулого року поставив до Європи 11,8 млрд куб. м, це половина усього свого газового експорту. Баку не проти збільшити ці обсяги за рахунок української ГТС. Клієнти на цей газ в Європі вже є – «друзі» України та найбільші лобісти Кремля в Євросоюзі Словаччина та Угорщина. Словаччина, на відміну від інших країн ЄС, не поспішала злазити з російської газової голки, а Угорщина, що зараз отримує газ «Турецьким потоком», хоче повернути російський маршрут, яким користувалася до 2021 року. 

Російський газ через Україну досі отримують Австрія та Італія, але саме Словаччина та Угорщина найбільш гучно б’ють на сполох. Таке тяжіння Будапешта саме до російських газу та нафти пояснюється тим, що вони дістаються йому за цінами, нижче середньоєвропейських. «Економічне диво» угорського прем’єра Віктора Орбана та добробут його правлячої партії великою мірою базується саме на дешевій російській нафті. 

Певні рухи щодо подальшої долі транзиту почалися заздалегідь. Ще у січні прем’єр Словаччини Роберт Фіцо після зустрічі з українським колегою Денисом Шмигалем в Ужгороді висловив задоволення: ймовірно, транзит російського газу через Україну продовжиться і далі. При цьому в пресслужбі українського прем’єра недвозначно дали зрозуміти: пролонгації контракту з росіянами точно не буде. Ще одна зустріч Шмигаля та Фіцо відбулася у квітні, і на ній також підіймалися енергетичні питання.

У серпні до Словаччини з’їздив голова правління НАК «Нафтогаз України» Олексій Чернишов, який зустрівся з Фіцо та заявив за результатами зустрічі, що ключовою темою стала «співпраця для зміцнення спільної енергетичної безпеки в умовах сучасних викликів».

Очевидно, що під цими абстрактними підсумковими формулюваннями було закамуфльоване питання українського транзиту газу та нафти до Словаччини.

Паралельно відбувалися інші події, до яких Україна прямо не мала стосунку. Словацький прем’єр у травні відвідав Баку, де обговорив с президентом Азербайджану експорт газу.

Уряд Словаччини заявив, що докладе усіх зусиль для імпорту газу з Азербайджану, аби позбутися російського газу.

Далі вже міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто у серпні поїхав до Москви домовлятися щодо співпраці у сфері енергетики та відзначився там заявами, що енергетична безпека Угорщини та опалення угорських будинків не можуть бути гарантовані без російського газу (країна має 15-річний контракт з «Газпромом»).

«Це питання не ідеології, а фізики та математики», – зазначив він. 

І також у серпні у Баку з почестями зустрічали російського диктатора Володимира Путіна зі свитою, для якого зараз велика подія – будь-який виїзд за межі Росії. Результатом візиту стала домовленість про стратегічне партнерство між «Газпромом» та державною нафтовою компанією Socar. Це спричинило хвилю обурення в Україні, аж до закликів бойкотувати мережу автозаправок цієї компанії. 

У Socar Energy Ukraine відповіли «Главкому», що заклики бойкоту не могли мати масової підтримки серед українців, бо мали ознаки замовної атаки. У компанії послалися на статтю в одному зі спеціалізованих ресурсів, в якій доводиться, що справжньою причиною хейту був виграш торговим домом «Сокар Україна» тендерів на поставку дизпального «Укрзалізниці». 

Але президент Ільхам Алієв не особливо приховував, що насправді стоїть за домовленостями між Socar та «Газпромом». Лідер Азербайджану благодушно розповів, що раніше ЄС і Україна нібито звернулися до нього з проханням сприяти переговорам із Росією щодо газової транзитної угоди та анонсував «підстави для прориву». «Ми просто хочемо підтримати ці (європейські) країни, а також Україну, тому що якщо транзит припиниться, газорозподільна система України буде повністю паралізована», – зіграв у газового дипломата Алієв.

Звісно, інтерес енергетичної співпраці Баку та Москви, яка відчайдушно намагається вийти на нові та хоча б частково повернути собі закриті старі ринки через Туреччину, не обмежується лише темою українського транзиту. 

До газової метушні долучилася і Молдова. Окуповане Придністров’я у її складі існує виключно за рахунок російського газу. І саме Придністров’я з російським газом є головним постачальником електроенергії за цінами, значно нижчими за ринкові, для правого берега, підконтрольного Кишиневу. За 30 років жодна молдавська влада не спромоглася позбавитися цього «енергетичного зашморгу» Росії. Прозахідний уряд президентки Майї Санду не став винятком. Невипадковим став візит у Кишинів усюдисущого очільника угорського МЗС Сійярто, під час якого він звинуватив Україну, що та підриває енергетичну безпеку європейських партнерів. Сам факт озвучування такої заяви у Молдові, свідчить, що Кишинів у цьому питанні солідарний з угорськими «партнерами». 

Міцна «Дружба»

Доля газового транзиту лише вирішується, а от доволі несподіваний вихід з ситуації з транспортуванням підсанкційної російської нафти, яка просто формально змінила власника, ставить низку питань до української сторони. Видається, що Київ піддався тиску угорського та словацького урядів та їхнім маніпуляціям навколо безальтернативності «лукойлівської» нафти для енергетичної безпеки своїх країн. Україні навіть пригрозили наслідками через блокаду транзиту, зокрема міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто почав шантажувати блокуванням 6,5 млрд євро у рамках Європейського фонду миру, з якого фінансується постачання зброї в Україну.

Показово, що Єврокомісія, куди Будапешт та Братислава звернулися з проханням розпочати консультації у рамках торговельної угоди з Україною, вмила руки: мовляв, угорці зі словаками самі винні, що за ці роки так і не знайшли собі інших джерел постачання нафти. Єврокомісія взагалі дистанціюється від транзитного кейсу, бо ЄС, окрім кількох вищезгаданих країн, давно позбавився від залежності від російських енергоносіїв. 

«Для Орбана ця нафта така важлива, бо є довгострокові контракти за спеціальними цінами, – пояснює президент центру «Стратегія XXI» Михайло Гончар. – На «лукойлівську» сировину була знижка 20%, тобто дуже гарна маржа. А щодо нібито нестачі нафти, про яку кажуть угорці та словаки, то той самий MOL ще у 2015 році, коли у нас почалися проблеми, гучно повідомив, що завершив роботи з модернізації та розширення зв'язки нафтопроводів «Дружба» – Adria. Це дозволяє повністю отримувати нафту з середземноморського ринку з Адріатичного моря на угорський та словацький нафтопереробні заводи і ще навіть трошки чехам може піти».

Українська сторона відреагувала на угорсько-словацьку «перемогу» мовчанкою і лише наступного дня після резонансного оголошення MOL прем’єр Денис Шмигаль на пресконференції заявив, що дізнався про існування цих домовленостей… з новин. 

«Угорська компанія MOL оголосила, що вона наразі є власником продукту, який транзитується через Україну, – констатував прем’єр. – Нас це влаштовує, це не російська компанія. Якщо компанія MOL транзитує свій продукт через українську трубопровідну систему, то Україна виконує наші зобов’язання по Угоді про асоціацію з ЄС. І для Угорщини, можливо, для Словаччини, Австрії…».

Якщо оборудка, яку провернув MOL з відверто підсанкційною нафтою, уряд цілком влаштовує, то чим його може не влаштувати схема з транзитом російського газу, особливо якщо він буде позиціонуватися як азербайджанський? Цікаво, що на тій же пресконференції Шмигаль відмітив «відповідальне головування» Угорщини в Раді ЄС та розповів про конструктивний діалог з Будапештом, навівши як приклад відкриття в Угорщині першої української школи.

Те, що у влади нема чіткої позиції щодо майбутнього «Дружби» або ж не до всіх у владній команді її доводять, продемонстрували не тільки міркування Шмигаля, а й дуже показові хитання радника голови Офісу президента Михайла Подоляка. Спочатку він категорично заявив в ефірі одного з телеканалів, що трубопровід «Дружба» припиняє роботу з 1 січня 2025 року (цей термін дав Євросоюз своїм членам на відмову від російської нафти). Але потім був змушений пояснювати, що Україна виконуватиме свої зобов'язання перед європейськими партнерами згідно з раніше укладеними контрактами до їхнього завершення.

Причому для України вигода від політично токсичного транзиту російської нафти, навколо якого ведеться стільки розмов, «копійчана»: йдеться про суму близько $250 млн на рік. Та все ж певну непослідовність в діях представників влади, які то говорять, що нелогічно допомагати вести агресору війну проти нас, то вже не проти, аби російські енергоносії рухалися українською територією під іншою етикеткою, можна пояснити.

В угорців та словаків, окрім методичного створення перешкод євроінтеграції України, є й інші «сусідські» важелі тиску на Київ. І вони цілком можуть стати зрозумілими нашій внутрішній аудиторії, якщо російський газ таки продовжить йти українською «трубою».

Йдеться про вимушену залежність України від імпорту електроенергії, зокрема, і з сусідніх країн. Перед важкою зимою якраз тривають перемовини з європейськими партнерами щодо підвищення потужності для імпорту з існуючої 1,7 ГВт до 2,2 ГВт. До того ж, Орбан з Фіцо, на відміну від друзів-поляків, не використовували такий болючий інструмент як блокування кордонів руками та ногами «небайдужих» місцевих громадян.

Але свої важелі залишаються і в України. «Як і раніше, ми зберігаємо всі можливості зупинити цей транзит, – впевнений директор консалтингової компанії А-95 Сергій Куюн. – Можемо просто доєднатися до європейських санкцій проти російської нафти (бо вони не проти конкретних компаній). Само по собі ембарго з 2025 року для Словаччини та Угорщини завдяки цій переуступці не припинило діяти. До того ж, у нас кожного дня відбуваються обстріли – і раптом щось може зламатися».

Больова точка Кремля

Але питання транзиту газу для росіян куди болючіше за транзит нафти. З продажем останньої у них особливих проблем не виникне, навіть коли прямі поставки до східноєвропейських країн зірвуться. Втрата ж «Газпромом» тих залишків на газовому ринку ЄС, де цей монополіст заправляв балом ще не так давно, буде відчутним ударом для збанкрутілого російського гіганта.

У випадку зупинки українського транзиту «Газпром» втратить Європу майже остаточно, а китайські партнери, на яких у Путіна були великі надії, ставити себе у газову залежність від Москви вперто не бажають.

«Газ у таких обсягах росіянам просто нема куди діти: всі труби законтрактовані, і нема потенціалу для збільшення експорту, – каже Куюн. – Морем вони теж більше газу відправляти не можуть, а це означає зниження видобутку і підвищення цін для внутрішніх споживачів, яких тримали в теплій ванні якраз за рахунок експорту. І я дуже сподіваюся, що наші керманичі максимально цим скористаються».

Власне, суто в грошах Україна як від нафтового, так і від газового транзиту отримує на порядок менше, ніж Росія. Якщо за транзит газу Москва платить близько $800 млн на рік, значну частину яких «з’їдає» обслуговування ГТС, то за продаж газу заробляє $5-5,5 млрд. Не варто забувати про ще один важливий для Кремля момент, який звик використовувати газ як інструмент: доки Словаччина, Угорщина та Австрія залежать від дешевого російського газу, це дозволяє маніпулювати ними, впливати на політику ЄС. 

«Коли ми щодо тієї ж російської нафти розмовляли з угорцями і словаками, то могли поставити питання – добре, ми погоджуємося на транзит до вас, але, якщо у вас такі гарні відносини з Путіним, то попросіть його, аби він забрався з Запорізької АЕС, – наводить приклад можливої політично-економічної угоди Михайло Гончар. – Щось я сумніваюся, що такі умови були висунуті». 

Це ми вже проходили

Ексміністр з питань ЖКГ, перший заступник голови парламентського комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Олексій Кучеренко («Батьківщина») зауважує: нинішня газова схема дозволяє дотувати не тільки російських споживачів, а й українських. На його думку, якщо транзит припиниться, ця недостача коштів буде закладена у платіжки. 

«Нас плавно підводять до того, що за паперами буде заходити якийсь інший газ – за фактом він буде смердючий «газпромівський», а за документами – чистий, – підтверджує Кучеренко і нагадує, що подібна підміна вже практикувалася. – Не треба робити з себе цнотливу дівчину: колишні очільники «Нафтогазу» Коболев з Вітренком робили те ж саме – дуже великі обсяги газу пропускали через Словаччину і юридично це був європейський газ, а насправді фізично – російський».

Член енергетичного комітету від «Слуги народу» Сергій Нагорняк визнає, що у дилемі з продовженням транзиту, перед якою стоїть влада, однозначно хорошого рішення нема. «Для збереження газотранспортної системи важливо, щоб нею йшов у транзит, але з урахуванням сьогоднішньої ситуації, звісно, це не може бути транзит російського газу, – категоричний він. – Тобто має бути підписаний контракт, умовно кажучи, між Австрією і Азербайджаном, а через Україну забезпечуватися транзит. Такий варіант, на мою думку, міг би принести користь: і Україні, і європейським країнам, які взимку були б із газом, і нашому потенційному партнеру Азербайджану».

Утім, Нагорняк наголошує, що не можна допустити, аби російський газ продовжував йти Україною під виглядом азербайджанського: «Якщо такої гарантії не буде, треба повністю зупиняти транзит до тих пір, поки з Росією не будуть підписані якісь мирні угоди і вона не виведе свої війська з України. Думаю, для нас все-таки зупинити транзит буде більш правильно в короткостроковій перспективі, ніж дозволити росіянам заробляти додаткові гроші».

Азербайджанський газ, …якого нема?

Але ключове питання – як відрізнити російський газ від неросійського? Колишній голова компанії «Оператор ГТС України» Сергій Макогон доводить: вільного азербайджанського газу для української «труби» просто не існує. 

«Азербайджан зараз експортує десь 24 млрд куб. м: 10 – у Туреччину, менше 13 – в Європу і 1,5 – у Грузію, – розмірковує Макогон. – Тобто газ, який вони видобувають, вони вже експортують через Туреччину, через газопровід TANAP, в якому труба на 60% належить самому Азербайджану. Якби у нього був вільний газ, то йому є сенс експортувати його не через Росію, а через свій власний газогін. Пропускна спроможність TANAP зараз становить 16,2 млрд «кубів», але без прокладання додаткових труб можна збільшити його потужність майже вдвічі. Будівництво чотирьох додаткових компресорних станцій потребує трохи більше $1 млрд – і була б своя незалежна від Росії труба. А український транзит азербайджанського газу відбуватиметься, зокрема, й російською територією. Тож давайте подумаємо, нащо б росіяни дозволяли конкурентам постачати газ у Європу? Це ж нонсенс». 

Відповідно Макогон робить висновок, що єдина можливість здійснювати ці поставки – назвати російський газ азербайджанським, як аналогічно це сталося з «угорською» нафтою «Лукойла». 

Експерт малює ще один, трохи складніший, сценарій: «Азербайджан споживає 10 млрд куб. м власного газу, і саме його можна замістити дешевим російським, а свій вільний відправити на експорт».

Що буде з ГТС?

У разі припинення транзиту українська ГТС буде використовуватися задля забезпечення внутрішнього споживання (менше 20 млрд куб м у 2023 році) та закачування газу у підземні сховища. Останні зараз втратили привабливість серед європейських партнерів через те, що стають мішенями регулярних атак російських ракет. Нардеп Нагорняк не виключає, що у разі відмови від транзиту, зростатиме ризик російських обстрілів іншої газової інфраструктури, але стверджує, що це – не той випадок, коли слід піддаватися на шантаж.

«А у принципі газотранспортна система до таких обставин готувалася і готується працювати у полегшеному режимі», – каже він. 

Екскерівник компанії «Оператор ГТС України» Сергій Макогон підтверджує: така підготовка триває з 2020 року, коли росіяни майже добудували «Північний потік – 2» для пуску свого газу в обхід України. 

«Деякі наші експерти кажуть, що нібито у системі треба постійно підтримувати якийсь тиск, буферний газ в ній треба чимось замінити – це все маячня, – стверджує Макогон. – Зараз Україна видобуває 20 млрд куб м, які й буде качати нашою ГТС. Вона буде ідеально працювати, тільки її потрібно оптимізувати – закрити непотрібні компресорні станції, яким вже по 40 років. Якщо транзит припиниться (а з точки зору бізнесу в ньому нема сенсу), то і систему буде утримувати дешевше – зараз у нас 74 компресорні станції, а без транзиту треба буде лише 10». 

Часу до вирішення «проблеми-2025» у Києва більш, ніж достатньо, – особливо якщо згадати давні українські прецеденти вирішення газових питань «під ялинку». Але поводитися у суспільно резонансній історії з транзитом, де сплелися надто багато чиїх інтересів, українській владі доведеться дуже делікатно.

Павло Вуєць, Маріанна Присяжнюк, «Главком»