Актор Ярослав Шахторін розповів, як ледь не потонув на зніманнях, як сам виконує трюки і про курйози

Артист також поділився досвідом гри у серіалі "Ворон та Воробйов", дитячі мрії та сучасні виклики

Популярний 25-річний актор Ярослав Шахторін має солідний акторський доробок. Він іграв ролі в понад 30 проєктах, серед яких "Жіночий лікар. Нове життя", "Люся-інтерн", "Новенька", "Друзі", "Конотопська відьма".

Вже 23 вересня о 20:15 на телеканалі 2+2 вийде комедійний детектив "Ворон та Воробйов", який був знятий ще до початку повномасштабного вторгнення. Ярослав зіграв одну з головних ролей - приватного детектива Андрія Воробйова, який разом з напарником Вороном, якого грає Володимир Ращук, намагається розшукати бандитський сейф з п'ятдесятьма мільйонами доларів.

В ексклюзивному інтерв'ю ТСН.ua актор розкрив деталі знімання, розповів про курйози на майданчику та про те, як ледь не потонув.

- Ярославе, у 25 років на вашому рахунку чимало ролей, ви з дитинства мріяли про кіно?

- Серйозно задумався про це від 9 класу. До цього я гарно вчився, щоб стати лікарем, а потім пішов до театрального гуртка. Ще грав у шкільний КВК. Мені це дуже подобалось, тому після закінчення школи вирішив вступити до Київського національного університету культури та мистецтв на факультет актора театру та кіно. І вже пізніше прийшло розуміння кіновиробництва, специфіки роботи, відчуття себе в кадрі. Я отримав роботу, яку люблю, від якої отримую задоволення, за яку мені ще й гроші платять.

- Який він, ваш герой Воробйов?

- Він крутий! Воробйов – це такий український Шерлок Голмс, який до розв'язання питання підходить з 26 кілометра, під певним кутом, має дуже неординарне мислення. Він трохи соціопат, можливо, навіть має якісь аутичні прояви. Не буду розкривати всі деталі, але це дійсно багатогранний персонаж, якого було цікаво грати.

І не менш крутий Ворон, якого зіграв Вова Ращук. Ми з ним вперше познайомилися на пробах, одразу між нами виник контакт. Після знімань дуже сильно зблизились і зараз підтримуємо зв'язок, хоча й спілкуємося нечасто. Я знайшов людину, з якою дуже комфортно не лише працювати разом.

- Під час великої війни, коли Володимир пішов на фронт, бачилися?

- Я провідував його у шпиталі в Києві, коли Вова проходив там лікування після поранення. Ми сміялися, згадували, як легко й весело тоді було, як він підсадив мене на азійську їжу під час знімання серіалу.

Якось у нас був знімальний день в Києві, на Байковому кладовищі. Оскільки я дуже емпатична людина, мені там було некомфортно, аж підкошувалися ноги й наверталися сльози, мені хотілося додому. Особливо, коли бачив таблички з датами смерті наших чоловіків, то взагалі… А попередню сцену знімали в китайському ресторані. І Вова, як поціновувач східної кухні, каже: "Давай, візьмемо з собою глазуровану курочку, ще щось, і на Байковому в перерві поїмо". Я від цього ледве в ступор не впав: як це - їсти на кладовищі?!

Тож коли Вовчик був у госпіталі, я накрутив ролів, взяв ще різних смаколиків і поїхав до нього.

- Правда що він врятував вас, коли ви ледве не втопилися під час знімань?

-В одній із серій нам довелося пірнати в холодну воду, в листопаді. Це виглядало так: Вова, як аквамен, виходить з води й тягне щось у руці, чим ближче він підходить до берега, тим стає зрозуміло, що це - його напарник. Ця сцена далася мені непросто. Вова, який раніше займався моржуванням, пірнає й виринає нормально, а я пірнув – мене спазмує від холоду, я ледве дихаю. Не виходить вийти з води, як задумано. Тоді він спокійно так каже мені: "Ярічек, я тебе трохи притоплю, але ти не бійся, я тебе витягну". Я знову пірнаю, в мене знову нічого не виходить, але подітись нікуди – Вова мене притопив і буквально виніс з води. Ті 7-9 метрів до берега здавались мені вічністю.

- Ваш герой уникає бійок, а вам доводилося битися в реальному житті?

- Я ріс в Нікополі. Коли вчився в 9 класі, ми з другом пішли на махач – стінка на стінку. Під мостом тоді зібралося дуже багато людей, понад сто точно. Було якось тривожно. Мій однокласник прихопив кастет. І ось вже має початися серйозна бійка, як раптово з'являється міліцейська баклажанна "дев'ятка", підлітає до юрби, з неї виходять міліціонери, в цей момент всі пацани різко зникають. Однокласник зі словами "Ярік, потримай кастет" теж біжить. До мене підходить міліціонер і каже: "А що це ти тут з кастетом робиш?". Коротше, з бійками в мене не склалось. Я намагаюсь уникати конфліктних ситуацій, або вирішувати їх мирно.

- В одній із серій ви ганяєте на мотоциклі, в реальному житті теж?

- Звісно, тільки прав в мене немає. Мій батько обожнює мотоцикли, займався мотокросом. То ж я теж трохи їздив і зараз люблю показати, що я вмію, поганяти. Навіть доводилося сперечатися на майданчику, доводити, що я можу це зробити самостійно, без каскадерів. Ой, це була така смішна серія – я грав відомого молдавського байкера. Трохи відірвався в цьому образі. Щоправда, на старті я був не як Антоніо Кайролі (відомий італійський мотогонщик), але ж було круто. Не буду розкривати деталі, але жовта "Хонда" залишилась цілою.

- Ви як каскадер, що вмієте робити?

- Я три роки вчився різним бійкам, в університеті ще займався фехтуванням, бігав з Університету культури в Карпенка-Карого на додаткову трюкову підготовку, тому маю певний досвід. А от верхи їздив всього кілька разів у житті. Я завжди за динаміку в кадрі й готовий до цього. Дуже класно, коли партнер на майданчику в бійці теж рухливий і азартний, тоді виходять ефектні сцени. Ми ж любимо американське кіно, блокбастери зі смачними сценами. А коли доходить справа до того, щоб самим таке зробити, то щось десь губиться.

- Що для вас зараз на часі?

- Не люблю цей вираз. Ми не знаємо напевно, що на нас чекає через два тижні. То чому сьогодні не відсвяткувати день народження чи весілля, не влаштувати те, що зробить тебе і твою родину щасливими саме зараз? Чому не зняти комедію і цим трохи розважити людей, подарувати позитивні емоції? Зараз такий буремний час… Але, мабуть, не на часі торт за 350 тисяч гривень, влаштовувати салюти чи щось таке помпезне. На часі, кіно, театр, нові проєкти… Щасливий, що наше кіновиробництво оживає, маю нові цікаві ролі.

Якось Діма Суржиков, який грав брата мого героя у "Ворон та Воробйов", запитав: "Як тобі грати одну з головних ролей? А я в твої роки не міг цього зробити, бо тут в головних ролях знімались лише росіяни". Тішить те, що в Україні нарешті грають українські актори, створюють свій якісний продукт. І цілком виправдано, логічно, продиктовано часом, що зараз знімають світлі історії про те, як добро лупасить зло й перемагає.