Чого бояться в Києві та Варшаві і як помирити Україну та Польщу

В України не так багато надійних друзів, щоб дозволити собі появу ще одного ворога. Тим більше в особі Польщі: в умовах російсько-української війни наша країна багато в чому залежить від західної сусідки. Зокрема й у сфері логістики: зброя та гуманітарна допомога з усього світу надходять до України переважно через польську територію.

Але останні рік-півтора україно-польські відносини періодично трясе. «Скелети», заховані Києвом і Варшавою після 24 лютого 2022 року, дедалі частіше вивалюються з таємних шаф. Спочатку це було питання транзиту українського зерна територією Польщі й продажу його на польському ринку. Потім — вимога польських автоперевізників повернути дозвіл на міжнародні автоперевезення для українських водіїв фур. Тепер — політика історичної пам’яті двох країн.

В інтерв’ю Le Monde глава польського зовнішньополітичного відомства Радослав Сікорський заявив, що Україна має знайти рішення щодо Волинської трагедії насамперед у питанні ексгумації, перш ніж Польща вживе жорсткіших заходів. Тижнів зо три тому прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск недвозначно сказав: Україна не буде членом ЄС, якщо не врегулює історичних питань із Польщею.

Такі заяви звучать як ультиматум.

Для більшої частини українського суспільства вимоги Варшави є незрозумілими. Вони обурюють і реанімують недовіру до Польщі. Навіщо польський уряд посилює напругу, знов і знов повертаючись до теми Волинської трагедії? Хіба в минулому президенти двох країн не зробили жест примирення, коли заявили: «Пробачаємо й просимо пробачення»? Адже від підвищення температури в україно-польських відносинах виграє тільки Росія.

Тому для багатьох українців, які втрачають близьких через агресію Росії, щодня відчувають на собі удари російських ракет і дронів, живуть без світла, зазнають проблем із постачанням води, погрози представників польського уряду виглядають як ніж у спину. Але для поляків позиція польської влади стосовно Волинської трагедії — це прагнення відновити історичну справедливість і віддати останню шану жертвам.

У польському суспільстві дуже болісно сприйняли заборону Києва на проведення пошуково-ексгумаційних робіт на території України. Таке рішення Український інститут національної пам’яті ухвалив кілька років тому у відповідь на руйнування в Польщі пам’ятників воїнам УПА. Відновити процес ексгумації в Києві запропонували після того, як буде відновлено легальні пам’ятники. Але пам’ятник на горі Монастир поляки відновили без списку загиблих бійців. Тож зрештою заборона залишилася в силі.

Позиція української влади обурює поляків: так робити не по-християнському. А оскільки тема Волинської трагедії за останні десять років стала частиною внутрішньополітичного треку Польщі, будь-який польський уряд постійно ставитиме перед Києвом питання як про Волинську трагедію, так і про поновлення пошуково-ексгумаційних робіт. А якщо ні, то це позначиться на ставленні виборців до керівної політичної сили.

Обурення діями Києва накладається на роздратування через сотні тисяч українських біженців у країні, яке посилюється в польському суспільстві. (Але це може боком вилізти самій Польщі, адже якщо українці виїдуть на роботи з вищими зарплатами до Німеччини, Швеції, інших країн ЄС, то поляки залишаться без таких необхідних для польської економіки українських робочих рук і з оголеними робочими місцями.)

Як зазначає координатор програм Східної Європи Польського інституту міжнародних відносин Даніель Шеліговський, «громадська думка в Польщі змінюється. Разом зі зміною цих настроїв змінюється політика уряду стосовно України. Всередині нинішньої керівної коаліції вже давно точиться боротьба між прихильниками допомоги Україні та скептиками, причому саме другі поступово набирають сили».

На цьому тлі заборона на ексгумацію означає подальше погіршення двосторонніх відносин. Попри таку перспективу українська влада не дає дозволу на проведення пошуково-ексгумаційних робіт. Чому? Річ не лише в тім, що в Києві вважають, буцімто Варшава діятиме прагматично й під час російсько-української війни не піде на відкритий розрив і збереже підтримку України.

«Сторони втратили довіру одна до одної. У Києві бояться, що якщо дозволять ексгумацію, то поляки висунуть нові вимоги. Точно так само не довіряють і у Варшаві, підозрюючи, що українці не виконають узятих на себе зобов’язань», — пояснив у коментарі ZN.UA заступник голови правління Ради зовнішньої політики «Українська призма» Сергій Герасимчук.

Українські та польські експерти зазначають, що Варшава прагне скористатися ситуацією, коли Україна залежить від Польщі, й вирішити на свою користь максимальну кількість проблемних питань в україно-польських відносинах. «На даний момент у Польщі серед основних політичних сил формується консенсус, що вирішення суперечки щодо історії буде умовою вступу України до ЄС», — написав у Телеграм-каналі Даніель Шеліговський.

Такий підхід не є новим. Можна згадати македонський кейс на шляху до ЄС: Македонія стикнулася з протидією Греції через суперечки навколо назви країни та Болгарії — через ідентифікацію македонської мови. Й у випадку з Грецією Скоп’є змушене було змінити назву країни на Північну Македонію.

Але така політика Варшави спричиняє природне обурення Києва: під час російсько-української війни, коли формується українська нація і створюється пантеон національних героїв, ОУН-УПА й червоно-чорні прапори є символом боротьби за незалежність. (Водночас Україна засуджує злочини проти мирного населення, які вчинили деякі підрозділи УПА.) На Банковій враховують і те, що якщо українська влада виконає завищені вимоги Варшави, на це не погодиться українське суспільство, й тоді заговорить вулиця.

«У Польщі протягом останніх років склався й закріпився законодавчо новий консенсус стосовно Волинської трагедії: це геноцид, у якому винна «злочинна організація ОУН-УПА». Й оскільки асиметрія провини в межах такої інтерпретації загальної історії є величезною, неможливо говорити про взаємне прощення, як це було навіть у випадку польсько-німецького примирення. Така позиція стала політичним мейнстримом для польських політиків більшості великих партій», — зазначила в коментарі ZN.UA викладачка Київської школи економіки, експертка з україно-польських відносин Надія Коваль.

Водночас тема Волинської трагедії накладається на проблеми співробітництва України та Польщі в оборонній сфері.

Наприклад, українців дивує, чому Варшава як учасниця чеської ініціативи із закупівлі боєприпасів для ЗСУ не внесла жодного злотого. Але якщо в Києві кажуть, що поляки можуть зробити більше, адже допомагаючи Україні, вони захищають і свою країну, то у Варшаві вважають, що українці недостатньо вдячні Польщі за вже надану допомогу. Водночас польську сторону хвилює як зростання впливу України, так і перспектива посилення контактів Києва з Берліном і Парижем, оминаючи Варшаву.

Криза у двосторонніх відносинах яскраво проявилася минулої п’ятниці на зустрічі Володимира Зеленського з Радославом Сікорським. За інформацією польського видання Onet, атмосфера між Зеленським і Сікорським була вкрай напруженою і, як повідомляють учасники розмови, можна було навіть говорити про сварку. За словами джерел Onet, поляки, схоже, були щонайменше здивовані стилем, у якому Зеленський намагався спілкуватися з главою польського МЗС.

 Судячи з цієї зустрічі, малоймовірно, що найближчим часом Київ зніме заборону на ексгумацію. І все-таки слід шукати вихід із ситуації, що склалася. Посол України в Польщі в 2014−2022 роках Андрій Дещиця вважає, що Україна має вчинити як зріла європейська нація — зняти заборону на ексгумацію й дозволити поховання. На його думку, такий дозвіл значною мірою зніме напругу в україно-польських відносинах.

«Україна та Польща по-різному оцінюють УПА. І це нормально, оскільки УПА боролася за українську державність. Точно так само, як Армія Крайова намагалася зберегти польську державність у кордонах 1939 року. На жаль, під час цієї боротьби гинули мирні жителі. Ми маємо продемонструвати, що поділяємо біль, якого зазнають поляки, прагнучи знайти тіла рідних і по-християнському їх поховати. Це бажання нам близьке. Адже й багато українців, які втратили під час російсько-української війни своїх рідних, хочуть гідно їх поховати», — сказав у коментарі ZN.UA Андрій Дещиця.

Однак дозвіл на ексгумацію знімає лише частину проблем в україно-польських відносинах. Є й більша проблема — діаметрально протилежна оцінка Волинської трагедії українцями та поляками: якщо в Україні її розглядають як етнічну чистку, то в Польщі — як геноцид. І хоча в Києві пропонують залишити історію історикам, у Варшаві на це не погоджуються.

«Після того як позиція польської сторони радикалізувалася й стала ультимативною, діалог з історичних питань вести дуже важко», — констатує Надія Коваль. Виходом із цієї ситуації, на думку Сергія Герасимчука, може стати створення багатосторонньої комісії з Волинської трагедії із залученням європейських істориків. «Інакше ми не домовимося й упремося в глухий кут обопільних обвинувачень і завищених очікувань», — уважає експерт «Української призми».

Україно-польські відносини обтяжені взаємними образами й непростою спільною історією. Але наші дві країни потребують одна одної. А тісне політичне, економічне та військове співробітництво неможливе без довіри й діалогу. Ігнорування ж проблем у надії, що все саме собою розсмокчеться, лише погіршує ситуацію та сприяє зростанню взаємної недовіри. Й дуже не хочеться, щоби Польща перетворилася для нас на другу Угорщину.

 Півтора року тому, коментуючи перспективи україно-польських відносин, Зеленський написав у Телеграм-каналі: «У майбутньому між нашими народами не буде існувати жодних кордонів: політичних, економічних і — що дуже важливо — історичних». А тепер у нас знову конфлікти через відмінності в тлумаченні подій спільної історії та сварки з міністром закордонних справ Польщі…

Нас багато випробовуватимуть на міцність, бо в чомусь ми об’єктивно дуже сильні, а в чомусь — слабкі. В цій ситуації нам слід вчитися не загострювати відносини, а розуміти, де для нас пролягають червоні лінії, а де залишається місце для розумних компромісів.