Пам’яті молодшого сержанта Тараса Боргуна

Він так і не встиг побачити новонародженого сина

Військовослужбовець загинув у бою 29 травня 2024 року.

Тарас народився 27 лютого 1982 року у Києві, однак зростав і навчався в Ужгороді. Після закінчення школи вступив до Національного аграрного університету на спеціальність садово-паркове господарство. У навчанні довелося взяти академічну перерву: юнак професійно займався водним поло, через що мав значні спортивні навантаження. Закінчив аграрний виш у 2005 році, потім здобув другу вищу освіту у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана.

Тарас працював в Офісі підтримки та впровадження реформ при Мінрегіоні, де пройшов шлях від фахівця в галузі благоустрою до високопрофесійного юриста в питаннях житлово-комунального господарства. Був юристом сектору "Енергетика" Офісу ефективного регулювання. Крім того, як волонтер надавав юридичні послуги воїнам Антитерористичної операції, волонтерив у гуманітарній місії "Чорний тюльпан".

Під час початку повномасштабного російського вторгнення чоловік перебував за кордоном. Однак повернувся на Батьківщину і вже у березні 2022 року став до лав Збройних Сил України. Спочатку його прийняли до залізничних військ і вже у травні присвоїли звання старшого стрільця.

Тарас пройшов курси операторів безпілотних літальних апаратів, а згодом вирушив у відрядження до 194-ї понтонно-мостової бригади на Донеччину. У березні 2024 року йому присвоїли чергове звання – молодшого сержанта.

"Тарас був дуже фаховим юристом, розбирався в хитросплетіннях ЖКГ, управлінні багатоповерхівками (одне з його досягнень - те, що співвласникам багатоповерхового будинку нарешті можна голосувати за рішення за допомогою цифрового підпису, а не лише на папірці). Навіть після того, як Тарас доєднався до ЗСУ, ми не раз дискутували щодо тих завдань, над якими він працював раніше", - згадує колишня керівниця Офісу підтримки та впровадження реформ при Мінрегіоні Юлія Перчук.

Інша колега Тараса, експертка з енергоефективності Валентина Гуч-Денисенко називає його талановитим юристом, ідейним, правильним, чесним. Вона згадує, що відразу після мобілізації він займався паперовими справами, але через конфлікт його перевели до лав штурмовиків.

"Тарас казав, що штурмовиків, які воюють більше року, потрібно демобілізовувати, інакше - це вирок. За його оцінками, штурмовик на фронті живе в середньому шість місяців", - пригадує Валентина.

За її словами, чоловік цікавився розробкою законопроєкту про демобілізацію, намагався перевестися до Офісу змін Міністерства оборони - однак отримував відмови через відсутність офіцерського звання, хоча й мав досвід написання нормативно-правових актів.

"Ти завжди був справжнім, відвертим, справедливим, цілеспрямованим і надзвичайно професійним фахівцем. Ти не за роками був мудрим, виваженим і працювати та спілкуватися з тобою було завжди комфортно", - згадує президент громадської спілки "Асоціація управителів житла" Василь Ліман.

Лише за 12 днів до загибелі у Тараса народився син, якого чоловік так і не побачив. "Я обіцяю тобі, що твій син буде таким як ти, бо ти був найкращим. Дякую тобі за ці 7 років життя. Я була згодна чекати на тебе скільки треба, їздити до тебе, але ти мав жити", - написала у Фейсбуці дружина Героя Наталя Різк.