Протягом останніх десяти років незмінною головною редакторкою «ТаблоID» на «Українській правді» є Тамара Кудрявченко. В інтерв’ю «Детектору медіа» наша співрозмовниця розповіла, що любить світське життя, але на відстані. «Всі ці івенти, small talks — для мене це щоразу стрес, вихід із зони комфорту, що закінчується виснаженням», — каже вона. Сьогодні до вашої уваги — перше інтерв’ю Тамари Кудрявченко, де вона — у ролі героїні.
Тамара народилась і виросла в степовому Криму, у селищі міського типу Красногвардійське (до 1944 року — Курман-Кемельчі, після 2023-го — просто Курман). «Крим — це мій біль. Там живе мій тато, там похована моя мама. Зв’язок із Кримом сформував мене тією людиною, якою я є, і зараз я особливо гостро цей зв’язок відчуваю», — розповідає вона. У відповідь на наше запитання, яким є її бачення перемоги України у нинішній війні з Росією, Тома каже, що обов’язковою складовою перемоги стане для неї особисто можливість безпечно приїхати прямим потягом із Києва у Крим і провести час зі своїм батьком на березі моря. А ще — дістатися мирного Донецька, рідного міста її чоловіка, журналіста «Української правди» Євгена Руденка.
Головна редакторка «ТаблоID» Тамара Кудрявченко та журналіст «Української правди» Євген Руденко одружились у вересні 2021 року
Тамара змогла з другої спроби реалізувати свою мрію — вступити до «Києво-Могилянської академії». Вона обрала культурологію як майбутній фах, не дуже розуміючи, що це таке, просто керуючись власною зацікавленістю гуманітарними науками. Тепер, коли з моменту здобуття диплома магістра культурології минули роки, Тамара каже, що не шкодує про свій вибір, хоч і не вважає його найкращим для себе. Втім, роздумування про те, як вона, золота медалістка, могилянка, що намагалась опанувати роботи Фуко, Лакана і Дельоза, опинилась у виданні, яке стежить за життям Вєрки Сердючки та Павла Зіброва, почали з’являтися, за словами нашої героїні, лише останніми роками. Тривалий час цим думкам не було місця, замість них було захоплення журналістикою, необхідність опановувати потрібні для неї знання та навички, вчитися долати щоденні виклики, з якими стикається редакторка онлайн-видання.
Проєкт «ТаблоID» стартував на «Українській правді» у 2005 році, у 2011-му до редакції долучилася Тамара, яка на той час не мала жодного журналістського досвіду. У 2014 році, після виходу в декретну відпустку тодішньої головної редакторки «ТаблоID» Анни Трофімової, Тома очолила редакцію. Як вона розповіла «ДМ», з 2014-го і приблизно до 2017 року це медіа створювали троє редакторок, включно з нею. Згодом одна зі співробітниць звільнилась і до кінця 2021 року сайт «ТаблоID» оновлювався силами лише двох людей — Томи та її нинішньої заступниці Марії Ткаченко. «Насправді головною редакторкою я себе відчула, коли напередодні повномасштабного російського вторгнення на “ТаблоID” узяли ще двох дівчат», — поділилася наша співрозмовниця. Зараз у команді — четверо людей разом із нею, які працюють по буднях, плюс є SЕО та редакторка вихідного дня.
За словами головної редакторки «УП» Севгіль Мусаєвої, наразі статистика відвідування сайту «ТаблоID» — 1,5 млн унікальних користувачів і 5—6 млн переглядів сторінок в місяць. У серпні цього року, вперше за 19-річний період свого існування, медіа провело перший власний івент — факап-стендап «Баляндраси», під час якого медійники та запрошені гості розповідали про свої робочі помилки, прорахунки та провали. Під час інтерв’ю ми попросили Тамару Кудрявченко розповісти про власний яскравий факап, дізналися про зміни у роботі редакції після початку повномасштабного російського вторгнення, згадали часи, коли треба було працювати в умовах відсутності соцмереж як джерела інформації, а також поцікавилися, чи постачають «ТаблоID» ексклюзиви політичні журналісти «УП» Роман Романюк і Роман Кравець.
Головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва та головна редакторка «ТаблоID» Тамара Кудрявченко на сцені факап-стендапу «Баляндраси»
— Томо, у серпні цього року «ТаблоID» провів свій перший світський івент — «Баляндраси». Розкажи, як виникла ідея зробити захід у форматі факап-стендапу та яким був твій внесок у його підготовку?
— Мій внесок в організацію цієї події досить скромний, більшу частину організаційних моментів взяли на себе івент-менеджерка «УП» Вікторія Зайченко та головна редакторка Севгіль Мусаєва.
Усі давно розуміли, що потрібно зробити захід під егідою «ТаблоID», але раніше не було такої можливості. Під час одного з брейнштормінгів виникла ідея зробити факап-стендап. Я до останнього моменту думала, що у нас нічого не вийде, ніхто не купуватиме квитки на наш івент, натомість Сєва й Віка відразу були впевнені, що буде класний захід.
«Баляндраси», назву нашого івенту, придумала моя заступниця Маша Ткаченко, вона — справжнє джерело питомо українських слів, які ми використовуємо у наших текстах, і я в неї багато вчуся.
— Під час «Баляндрасів» різні журналісти й не лише вони розповідали про свої робочі факапи. Розкажи про якийсь свій факап, але не про той, про який ти розповіла під час івенту.
— У мене було немало факапів, тут я згадаю той, за який мені було соромно, але зрештою все закінчилося добре. Раніше «ТаблоID» багато писав про предмети розкоші у народних депутатів. Якось Ірина Геращенко прийшла до Ради у намисті, дуже схожому на ті, що випускає бренд Van Cleef. Я прочитала про це у когось на фейсбуці. Річ у тім, що така прикраса коштує не одну тисячу євро. Я побачила цей допис й засумнівалася, в таких випадках я дослухаюся до своєї чуйки, але тут щось пішло не так. Я написала, як завжди ми пишемо, новину про те, що Геращенко вигуляла в Раду прикрасу за стільки-то тисяч євро. Зранку прокидаюсь, а у мене на телефоні купа повідомлень від колег із посиланням на допис Ірини у фейсбуці, де вона обурювалася і спростовувала наш матеріал. Я вдячна їй за те, що вона це зробила досить стримано і коректно, насправді у неї були підстави вилаяти нас за те, що ми не перевірили інформацію. Звісно, я цілком прийняла відповідальність за цей факап і опублікувала на «ТаблоID» спростування та вибачення від нашої редакції. Закінчилося це все інтерв’ю з Геращенко, яке опублікували на головній сторінці «УП». З Іриною ми поговорили й про її прикраси, й про те, як жінкам працюється у парламенті. Цей текст набрав багато переглядів.
Тамара Кудрявченко: «Я — контрол-фрік у роботі. Наведу такий приклад: якось я прокинулась о четвертій ранку, зайшла в телефон і побачила новину про смерть актора Метью Перрі. Все, більше спати я вже не можу, я маю поставити цю новину на “ТаблоID”».
— Під час перших «Баляндрасів» ти розповіла про інший свій факап — про оголення в ополонці двійника Ганни Герман. Тодішня новина була проілюстрована фотографією невідомої та схожої на Герман жінки, яка вистрибує з крижаної води з напівоголеними грудьми. На твою думку, це нормально для медіа, нехай і таблоїда, — публікувати таке фото без дозволу самої жінки на це?
— По-перше, я не впевнена, що це фото було опубліковано саме під моїм керівництвом, я вже цього не пам’ятаю (новина вийшла на “ТаблоID” 21 січня 2013 року, а Тамара Кудрявченко стала головною редакторкою видання у 2014-му — «ДМ»). По-друге, коли я прийшла працювати на “ТаблоID”, публікація подібних фото була допустима, і я не замислювалася над цим питанням, бо для мене робота в медіа була новою.
На сайті часом з’являлися й більш відверті фото, наприклад, абсолютно оголений Лесь Подерв’янський або фігурантка скандалу навколо сина депутата-регіонала Ландіка, яка нібито працювала у порноіндустрії. Ці фото «ТаблоID» публікував без жодних втручань, не прикриваючи нічого на їхніх тілах. Поступово ми відійшли від цього і зараз собі такого, звісно, не дозволяємо.
Після 2019-го, здається, коли відбувся редизайн нашого сайту, ми створили рубрику «Hot Zone», куди перемістили всі наші матеріали 18+. Створення окремої рубрики було пов’язано ще й із тим, що раніше через такі публікації нас почав не любити гугл. Коли у 2021-му до «УП» долучився Андрій Боборикін, він наполегливо просив нас саме через специфіку роботи гуглівських алгоритмів уникати у публікаціях слів «секс», «інтим», «груди» й інших, які гугл може ідентифікувати як ознаки порноконтенту.
У розмові з «ДМ» Тамара не приховує свого незадоволення тим, що у роботі доводиться враховувати особливості пошукових алгоритмів
— Усі ці «ласі форми», «голі дупці» — хто придумав цей стиль «ТаблоID»?
— Він був уже, коли я почала працювати у цьому виданні, і я не знаю, чия це ідея. Аня Трофімова, яка була головредкою «Таблоїда» до мене, була набагато креативнішою в плані заголовків. Часом для мене це було на межі, бо я інша людина, але я дотримувалася тих традицій, які вже існували в редакції.
До речі, пригадую, ще до великої війни у нас вийшов матеріал про те, як Юлія Тимошенко зупинилася десь на заправці та з’їла хотдог. Новина вийшла під заголовком «Тимошенко на заправці полизькала улюблену сосиску». Редакція «УП» тоді була розташована у будівлі «Київміськбуду» на Печерську, в якій також працювали інші медіа та громадські організації. Після цієї публікації мене люди зупиняли у коридорі та дякували за цей заголовок. Зараз такі заголовки скоріше рідкість.
— Чому?
— По-перше, ми дорослішаємо і змінюємося. Крім того, такі заголовки не дуже люблять рекламодавці й люди, про яких ми пишемо. А це ті ж самі люди, які потенційно будуть купувати товари, рекламу яких ми би хотіли розміщувати у себе. Вони хочуть бачити себе красивими та, звісно, не хочуть, щоб ми писали про них новини з такими заголовками. «ТаблоID» треба якось виживати, особливо зараз, коли кількість рекламодавців зменшилася, тому нам доводиться балансувати. Тож уже після початку великої війни редакція ухвалила рішення, що у своїх текстах «ТаблоID» має ставати трішки стриманішим.
Скриншот із сайту «ТаблоID»
— Чи може собі дозволити нинішній «ТаблоID» написати якесь нецензурне слово, наприклад, у заголовку?
— Зазвичай ми такі слова «запікуємо».
— Але я буквально днями бачила матюк у заголовку до матеріалу, який під твоїм авторством був опублікований на «ТаблоID» у лютому 2022 року.
— Ми тоді були дуже злі та могли собі таке дозволити. Тим більше якщо це цитата. Тоді ж ми дозволяли собі писати слово «ху*ло», почали писати Путіна та Росію з маленької літери. Зараз ми відійшли від цього, теж через гугл, який написання власних імен із маленької літери сприймає як помилку, а для SЕО це погано. Але згідно з загальноредакційним рішенням в матеріалах «УП» Путіна ми називаємо не президентом, а російським лідером, правителем тощо.
— Які ще зміни відбулись у редакційній політиці «ТаблоID» після двох з половиною років повномасштабної війни?
— Ми намагаємося не писати про росіян. Хіба що це буде Павло Дуров, якого нещодавно затримали у Франції. Або можемо написати про Таїсію Повалій, у якої українська влада хоче конфіскувати нерухомість, права на пісні тощо. Просто так про неї або Ані Лорак ми вже не будемо писати, але коли йдеться про події, в яких є їхній зв’язок з Україною, можемо це дати.
«Моя суперсила — у тому, що в момент, коли відбувається щось страшне і стресове, я можу зібратися, зосередитися і працювати ще більше, ніж до того. Щоправда, потім доводиться розгрібати психосоматичні наслідки такої поведінки, але це потім», — каже головна редакторка "ТаблоID" Тамара Кудрявченко
— До речі, тут мушу запитати про те, про що не так давно запитували й у редакції «Антоніни»: чому «ТаблоID» так багато уваги приділяє колишньому чоловіку Ані Лорак Мурату? Чим він вам такий дорогий і цінний?
— У цьому випадку ми не можемо не зважати на інтерес читачів. Про Мурата всі новини дуже гарно читаються. Ситуація з Муратом та Ані Лорак схожа на ситуацію з Захуром і Камалією: завдяки шлюбу з українськими зірками ці чоловіки фактично стали світськими персонажами. Якби я бачила, що інтересу до Мурата в наших читачів немає, ми б про нього не писали.
— Чому «ТаблоID» не відповів на звернення Комісії з журналістської етики? Нагадаю, у лютому 2024-го КЖЕ оголосила вашій редакції дружнє попередження через новину про сексистські висловлювання Олексія Арестовича.
— Чесно кажучи, до мене особисто з цього приводу не звертались. Подібними випадками у нас займаються юрист, головна редакторка і, можливо, виконавчий директор Андрій Боборикін. Напевно, в редакції мене оберігають, хоч у тій ситуації я справді не мала рації. Звісно, я відразу внесла правки у текст новини, але скрини, як то кажуть, не горять. Зараз я вважаю, що ту новину просто не варто було ставити на «ТаблоID», але я піддалася харизмі Арестовича. На «УП» про нього вже майже не пишуть, та й для «ТаблоID» він став не настільки цікавий. Те, що у нашій новині я написала про нього так, начебто його провина вже доведена у суді, — це ще один мій факап.
— У 2011-му, коли ти почала працювати у «ТаблоID», соцмережі не були розвинені настільки, як зараз. Що тобі згадується з тих часів, коли «ТаблоID» уже був, а соцмереж як потужного джерела інформації ще не було?
— Тоді ми ставили в рази три менше контенту, було більше перекладених новин із західних медіа. Ми активно брали коментарі, постійно ходили на івенти. Крім цього, тоді в редакції працювали Сергій Лещенко і кореспондентка Оксана Денисова, які постачали нам інформацію. Особливо Лещенко, наскільки я пам’ятаю. Також ексклюзиви приносив наш фотокор Дмитро Ларін, а ще фото годинників депутатів постійно викладав у фейсбук Влад Содель. У кого яка сумка, взуття, годинник — про все це ми багато писали й публікували фото. Щоправда, інколи мені доводилося пів дня витратити, щоб знайти в інтернеті таку саму модель сумки чи ще чогось і не помилитися в ціні, тому саме цю роботу я і любила, і терпіти не могла.
— А як щодо нинішніх політичних журналістів «УП» Романа Кравця та Романа Романюка? Вони підхопили після Найєма та Лещенка цю естафету?
— Ні, їм це не дуже цікаво. На жаль, таких джерел, які є у Daily Mail або у People, «ТаблоID» не має. І у мене особисто також немає таких джерел, які б мені зливали якусь перевірену інформацію. Всі мої джерела — з середовища піарників, зірок. Часом я можу щось дізнатися, але не можу знайти фотопідтвердження, і тоді публікації не буде. Ми справді не дуже часто ставимо новини, посилаючись лише на власні джерела.
В Україні таке становище, що всі один одного знають, і якщо я щось поставлю, всі відразу зрозуміють, хто мені про це розповів. Думаю, частково через це мої колеги з «УП» не поспішають зливати інформацію «ТаблоID». Шкода, що у нас немає розвиненої культури папараці, фотографам не платять, як на Заході, великих гонорарів за ексклюзивні фото зі світськими персонажами.
Загалом можу сказати, що останнім часом «ТаблоID» почав більше писати про моду, про те, як та чи та зірка доглядає за собою, у нас з’явилося більше гарних фото завдяки тому, що ми оформили передплату на Getty.
— У тебе є бачення того, що буде перемогою України у цій війні?
— Для мене перемога України буде тоді, коли я зможу приїхати прямим потягом із Києва у Крим і сісти на березі моря біля будиночка мого батька. Я була востаннє в Криму у 2021 році. Також перемога для мене буде тоді, коли я зможу поїхати у Донецьк, де ріс мій чоловік. Я розумію, що це мої мрії, а перемога може бути зовсім не такою.
«Я не вірила до кінця, що повномасштабна війна можлива, хоч ілюзій щодо росіян не мала. Був страх, розгубленість, накупили якихось непотрібних продуктів. Хоч було куди евакуюватися, але я відразу зрозуміла, що не поїду з країни, сумнівів у мене не було», — згадує Тамара Кудрявченко
— У лютому 2022-го ти написала на своїй фейсбук-сторінці: «Мені вже не потрібен Крим. Не такою ціною».
— Я пам’ятаю той свій допис, я писала його на емоціях. Якщо не поринати у мрії, а мислити раціонально, не уявляю, що і як має статися, щоб ми повернули собі територію у кордонах 1991 року. Зараз мені важко уявити, що ми це зробимо найближчим часом. І страшно думати про те, якими за останні десять років стали люди, що мешкають у Криму. Що робити, щоб Крим знову став українським? Щоб я, наприклад, могла без страху розмовляти там українською? Відповіді у мене наразі немає.
- Читайте також: Журналісти «Української правди» Євген Руденко та Ельдар Сарахман: «Нам постійно в коментарях під нашими репортажами пишуть: “Бл*дь, які тупі журналісти!”»
— Фотокореспондент «УП» Ельдар Сарахман — це фактично член вашої з Євгеном Руденком родини. Зараз Ельдар на фронті. Як ви даєте собі раду, поки Ельдар не працює в «УП»?
— Ми тримаємо зв’язок з Ельдаром. Я більше питаю у нього про його дружину та доньку, яка народилася цього року. Женя спілкується з ним більше, у них з Ельдаром і Євгеном Будерацьким є чатик на трьох, бо свого часу вони втрьох прийшли в «УП» і здружилися. Мені у роботі більше бракує фотографа Дмитра Ларіна, який у травні 2024-го пішов добровольцем.
У Ельдара і Жені склався справжній творчий тандем, який був одним із найуспішніших, на мою думку, в українській репортажній журналістиці та в «УП». Вони дуже різні, їм було разом непросто, але у роботі вони знайшли один одного, це була хімія. Думаю, Жені дуже бракує такого партнера, непросто знайти заміну Ельдару, такому натхненному й зацікавленому у тому, щоб відкривати Україну та показувати це аудиторії. Ельдар мріє повернутися з війни та продовжити займатися репортажами разом із Женею. І я теж дуже хочу цього.
Фото з особистого архіву Тамари Кудрявченко
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.