Уряд хоче дозволити приватизацію університетів. Що це означає?

Як ви вважаєте, якби раптом наш уряд вирішив зняти мораторій на приватизацію університетів та їхнього майна, чи варто було б це обговорити з громадськістю або хоча б поінформувати її про це? Переконана, що така дискусія суспільству потрібна. Як і чітко прописані умови подібних процедур. Однак цієї дискусії не було. Але в Перехідних положеннях до проекту закону про державний бюджет України на 2025 рік з'явився пункт про зняття мораторію на приватизацію ЗВО та їхнього майна. Цей законопроєкт внесено на розгляд Верховної Ради прем′єр-міністром, і це означає, що він був розглянутий і проголосований членами Кабміну. Ні, в даному законопроєкті немає формулювань «дозволити приватизацію», а є дуже м’які фрази про зупинення дії норм законів, які її забороняють, — це закони «Про освіту» (стаття 80) і «Про приватизацію державного і комунального майна» (стаття 4). Підкреслюю, йдеться не лише про приватизацію майна, а й про приватизацію самих університетів.

До речі, ще 2008 року був ухвалений припис Конституційного суду, який забороняє «виправляти» інші закони з допомогою закону про державний бюджет, тому що проєкт бюджету — це фінансовий документ, а подібні речі «створюють протиріччя в законодавстві». Та хто ж дотримується того припису. З 2008 року його порушували багато разів. Це вже, можна сказати, традиція.

Отже, уряд вирішив навіть змінити закони для того, щоб дозволити приватизацію майна університетів. Але ніхто з уряду, включно з міністром освіти, ніяк публічно не коментував цього. Ба більше, як стверджують одразу кілька наших джерел, коли члени Кабміну голосували за проєкт бюджету, вони не бачили його змісту. Але вигрібати за це доведеться всім, особливо міністру освіти й науки, який і так уже має славу «дорогого Леоніда Ілліча Брежнєва» в освіті.

Очевидно, що уряд шукає гроші до держбюджету на тлі величезних потреб на фронті, затримок коштів від партнерів, кризи економіки. Благородна мета, ми двома руками «за», кошти потрібні. Їх шукають різними шляхами, наприклад, піднімають податки. Але, на відміну від ідеї приватизації навчальних закладів та їхнього майна, підняття податків уже кілька місяців обговорюється в суспільстві, при цьому є розрахунки, є розуміння, яку суму це принесе в бюджет і навіщо це робиться, є пропозиції експертів (ZN.UA детально висвітлювалоцю тему). А от питання про зняття мораторію на приватизацію університетів та їхнього майна не обговорюється не те що з цифрами, а навіть на концептуальному рівні. І це найбільша загроза, найбільша підозра, що тут мова може йти про наповнення не лише державної кишені, а й чиїхось особистих кишень. Наповнення тим, що в державі лежить погано.

Скільки мільярдів уряд планує отримати за рахунок скасування заборони на приватизацію університетів? Відповіді немає.

Скільки університетів пропонується виставити на приватизацію — 10, 20, 150? Відповіді немає.

Які саме університети, якого профілю планують виставити на приватизацію — аграрні, педагогічні, військові, медичні? Відповіді немає.

У яких регіонах планується приватизація — в Одесі, Києві, Львові, Харкові чи в Маріуполі на окупованій території? Відповіді немає. Як і взагалі немає будь-якого пояснення  щодо приватизації вишів у пояснювальній записці Кабміну до законопроєкту про бюджет.

Наступне запитання, яке справедливо турбує громадськість: а що буде з університетом після приватизації його самого чи його майна? Відповіді також немає. Що буде на місці приватизованого вишу — фабрика з виробництва капців чи сучасний приватний університет?

Здається, другий варіант найбільш привабливий. Що поганого в тому, щоб в Україні було більше приватних університетів? Якщо подивитися результати вступної кампанії, то найкращих студентів забрали два приватні виші — УКУ та КSE. Але зверніть увагу — це маленькі приватні заклади, і рейтинги (хоч і неофіційні) очолюють лише два з них. А де ж решта? Більша частина приватних університетів якраз показує далеко не такі високі результати, часто вони підбирають абітурієнтів, які не проходять в авторитетні, хороші, якісні державні виші або ж просто шукають можливості стати студентами чи аспірантами (особливо актуально у зв'язку з мобілізацією). Тому просте клонування приватних закладів освіти не означає різноманіття та свободи системи освіти.

Важливо також, хто стане власником викупленого університету. Якщо хтось думає, що при приватизації буде враховано побажання колективу (наприклад, сядуть усі рядком разом із ректором і скажуть: «А давайте викупимо свій університет і заживемо по-новому»), то такого не буде. Тому що приватизація відбуватиметься за традиційною процедурою: Кабмін внесе університет до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, й передасть його до Фонду держмайна. І вже на цьому етапі корупційні ризики процесу приватизації почнуть лавиноподібно зростати: які саме об'єкти передаватимуть насамперед, а які притримають; яку стартову ціну аукціону визначать для цих об'єктів; яких покупців допустять до торгів; які умови використання активу їм виставлять; чи будуть виконання цих умов контролювати? На жаль, приватизація в Україні — це досі спосіб купити за безцінь доволі непогані активи. І хто стане власником університету чи його майна після торгів, невідомо. А кошти від приватизації підуть не в бюджет університету та на його розвиток (як це було б при фінансовій автономії, коли університет розпоряджається своїм майном), а в бюджет держави.

Якщо припустити, що при приватизації обов'язково зберігатиметься цільове призначення закладу освіти, то чи буде це зафіксовано в умовах приватизації? Про це не було жодної дискусії. На відміну від, наприклад, детального обговорення змін до Податкового кодексу, які вносяться цим самим проєктом закону про державний бюджет.

Приватизація майна університетів — це взагалі скринька Пандори, яка може відкрити дуже великі можливості для корупційних оборудок. Тому що господарство закладів вищої освіти величезне. Можливо, десь у маленькому містечку регіональні ЗВО не можуть похвалитися шикарними корпусами, але здебільшого навчальні заклади мають не лише гарні будівлі у хороших районах, а й потужну інфраструктуру — гуртожитки, спорткомплекси, профілакторії та навіть поліклініки. Якщо якісь корпуси простоюють порожні й їх віддають на приватизацію, це одна справа. Але ж не факт, що саме такі буде передано до Фонду державного майна. І хто знає, скільки нових ЖК та офісних центрів виросте на університетських землях після того, як вступить у дію дозвіл на приватизацію їхнього майна та об'єктів? Ми й до цього бачили чимало скандальних історій з незаконною забудовою на території закладів освіти, а якщо буде ухвалено нову норму, то вже ніщо не стримає таких оборудок.

Варто згадати, що аграрні університети, крім майна, ще мають земельні ділянки сільськогосподарського призначення, і це дуже значні площі — від кількасот до кількох тисяч гектарів, у різних університетах по-різному. Погодьтеся, ласий шматок. Утім, ці ділянки й зараз не є проблемою для уряду, — відповідно до змін до Земельного кодексу, ухвалених парламентом у липні 2023-го, Кабмін отримав право вилучати земельні ділянки закладів освіти навіть без їхньої згоди. Проти цього рішення тоді протестували університети, писали петиції, але нічого не добилися.

«Цей законопроєкт містить однозначні ризики для вищої освіти. Фактично всі університети будуть тепер під дамокловим мечем, — каже голова профспілки освітян Києва, член Спілки ректорів закладів вищої освіти України Олександр Яцунь. — Скасування заборони на приватизацію державних закладів вищої освіти може призвести не лише до неефективного управління їхнім майном, а й до його використання не за призначенням — не для провадження освітньої діяльності. З профспілкою ці норми не обговорювалися, як і зі Спілкою ректорів закладів вищої освіти України. Закон про державний бюджет передусім є фінансовим документом, він не має вносити зміни до інших законів. Будь-які рішення щодо змін освітнього законодавства мають прийматися після широкого висвітлення та обговорення із залученням представників закладів вищої освіти, профспілки, інших інститутів громадянського суспільства».

Законопроєкт про державний бюджет на 2025 рік розглядатиметься у Верховній Раді. Тепер від позиції депутатів залежить, чи залишаться в ньому скандальні норми. Голова парламентського комітету з питань освіти та науки Сергій Бабак зазначає, що пропозицію уряду про зняття мораторію на приватизацію університетів та їхнього майна не буде підтримано. «Ми, м'яко кажучи, дуже здивовані цією нормою. Для нас це новина. Як узагалі можна приватизувати вищу освіту під час війни? Навіть у мирний час це викликало б дискусії, а зараз тим більше. Університети — це не лише про доходи, це питання суспільного блага, аж до національної безпеки. За тиждень буде засідання комітету, де ми розглянемо це питання. Переконаний, що парламентський комітет з питань освіти, науки та інновацій не підтримає таких ідей. Ми будемо подавати поправки до законопроєкту про держбюджет. Також ми викличемо на засідання комітету представників Мінфіну й запитаємо, що конкретно вони хочуть приватизувати під час війни», — каже Сергій Бабак.

Як мала би діяти влада в цій ситуації, щоб це було прозоро та в інтересах країни? Не ховати скандальної новації у Перехідних положеннях закону про бюджет. Натомість винести цю ідею на публічне обговорення (як це було з податками), викласти на стіл урядові наміри, список пропонованих до приватизації вишів, пояснити нам усім, що з цими вишами буде після приватизації, надати розрахунки надходжень до бюджету — і лише потім подавати окремий законопроект, яким буде внесено зміни до відповідних законів. І це ще не пізно зробити. Поки уряд із профільним міністром не пішли у відставку через цю явно невчасну й хибну за своєю суттю ініціативу.