Воювати за Путіна будуть українці — як Росія поповнює армію жителями окупованих територій

Путіну знадобилося "м'ясо". На жаль, але з українських територій.

Володимир Путін укотре збільшив чисельність Збройних сил Російської Федерації. І вкотре, втретє, зробив це за рахунок військового персоналу. Нагадаю, що таке вже відбувалося у 2022-му, коли чисельність військового персоналу було збільшено на 137 тисяч (доведено до 1 150 тисяч), у 2023-му знову + 170 тисяч (довели до 1 320 тисяч). І, нарешті позавчорашній указ додає 180 тисяч саме людей у формі. При цьому чисельність цивільного персоналу залишається незмінною. Уже цей факт свідчить не про "розвиток збройних сил" та їхню трансформацію, а про банальне нарощування людського ресурсу для використання на фронті.

В Українських ЗМІ частина оглядачів уже встигла заявити, що процес є мало не свідченням нашої перемоги. Мовляв, Путіну потрібні люди і він не може їх знайти. На жаль, але така логіка, м'яко кажучи, кульгає. Адже попередні етапи збільшення чисельності ЗС РФ завершилися укомплектуванням штату — людей набрали і, на жаль, набирають. Попри великі втрати й на те, що соціологія по РФ демонструє прихід до населення розуміння справжніх масштабів втрат їхньої армії. Як ілюстрацію дам дані соцопитування щодо оцінки кількості російських втрат.

Але Путіну потрібні люди. Точніше, людський ресурс для того, щоб продовжити спроби досягнення "масштабної перемоги" і входу в переговори про припинення війни з позиції сильного. Крім того, необхідна демонстрація реакції на окупацію Україною частини Курської області. Перші дні операції путінське оточення було в розгубленості. Зараз, стягнувши резерви та намагаючись контратакувати, також не може заявити про перелом — атаки тривають, але успіхи вельми обмежені.

Відповідно, тема збільшення чисельності армії більш ніж актуальна для Кремля. Але слово "мобілізація" вкрай лякає "звичайного росіянина". І лякатиме, особливо на тлі полонених строковиків із Курської області. Ситуація (за винятком строковиків) не нова. І я вже писав про те, як і за рахунок чого Путін "закриває" потреби в людському ресурсі. Тут є кілька ресурсів — мігранти, ув'язнені, які перебувають під слідством, жителі депресивних регіонів, найманці з-за кордону.

Цей механізм давав змогу покривати втрати й навіть накопичувати особовий склад для наступальних дій. Простий приклад — пост я писав у лютому, а з квітня посилився навал на Покровському напрямку.

Але в такого механізму є свої "мінуси". Зокрема — так звані "підйомні". Люди, які підписали контракти зі ЗС РФ, у низці регіонів отримують "підйомні" (разові виплати від суб'єкта Федерації) до 2,1 млн російських рублів. Це значні гроші, особливо для малозабезпечених громадян. Проте практика триває, і такі персони мають бути зараховані до штату ЗС РФ. А отже, чисельність армії необхідно збільшувати. Що і сталося.

Можна ставити крапку? Аж ніяк.

Прихована російська мобілізація має свою специфіку — вона дозволяє компенсувати втрати й навіть накопичувати людський ресурс. Але поступово. Тобто, якщо тобі необхідно через три місяці набрати, умовно, 200 тисяч осіб, звичними методами такого не досягнеш. Точніше, можеш спробувати, але істотно збільшивши "підйомні". Чого Путіну і його оточенню робити не хочеться, попри наявні фінансові ресурси.

Звичайна мобілізація надзвичайно сильно лякає пересічного росіянина. Як ілюстрацію знову наведу дані соцопитування.

Але пересічного росіянина лякає і відсутність реакції Кремля на події в Курській області. Демонстрація втрати статусу "великої держави" або демонстрація слабкості — це удари по основах світосприйняття населення РФ.

Тобто Кремль має піти і на демонстрацію якихось мобілізаційних заходів, і зробити це, по можливості, непомітно для звичайного жителя РФ.

На цьому повертаємося до теми указу Путіна. Чисельність армії зростає, але різкого збільшення кількості найнятих очікувати не варто. Покривати цю різницю можна за рахунок переведення строковиків на контракт (що вже відбувається досить активно), а також мобілізаційних заходів... на окупованих територіях України. Останнє є абсолютно непомітним для "звичайного жителя РФ", адже в його сприйнятті є "Росія" і є якісь "нові території", які "не зовсім Росія". І скільки людей там відправлять на забій, йому байдуже. А формально, Кремль встиг оголосити ці території своїми. Значить, можна масово забирати українців і відправляти їх на фронт, воювати проти України. Щоб потім на зовнішніх майданчиках згадати старе пропагандистське кліше про "громадянську війну на українських територіях".

Залишається друга складова — це демонстрація якихось мобілізаційних заходів для середньостатистичного росіянина. Щоб і на фронт не потрапити, але й форму вдягнути. І тут, того ж дня приходить ще одна новина. Даю цитату: "Уряд РФ підтримав законопроєкт про право голів регіонів створювати збройні загони для охорони порядку і допомоги силовикам у період воєнного стану".

Простіше кажучи, в суб'єктах Федерації, на додаток до територіальної оборони "в прикордонних областях", створюються державні унітарні підприємства. У які рекрутуються громадяни, що перебувають у "мобілізаційному резерві ЗС РФ". Тобто ті, хто міг би потрапити під мобілізацію. Але в реальності вони залишаються вдома і кілька днів на тиждень виконують функції сприяння силовим структурам. Для населення це демонстрація якихось дій, поява нових ряджених у формі. Для губернаторів — можливість зберегти трудовий потенціал регіону. А для Кремля, коли мобілізацію таки оголосять (а це досить імовірно) — готовий і відібраний контингент для відправки на фронт.

Але поки що в пріоритеті РФ, повторюю, — відправити українців з окупованих територій на фронт, а мешканців "Росії в кордонах 1991 року" притримати вдома.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело