Курський наступ доводить: ЗСУ — сила, з якою доведеться рахуватися

Курська наступальна операція України триває вже понад місяць, але засоби масової інформації здебільшого зосереджуються на двох аспектах цієї безпрецедентної операції: піднятті бойового духу українців і приниженні Володимира Путіна. Хоча обидва ці чинники корисні для України, вони, найімовірніше, залишаться ефемерними. Українські солдати й цивільні, зі зрозумілих причин, раді тому, що їхні війська воюють на ворожій землі, але для Путіна і російських Збройних сил почуття сорому не є чимось новим. Дійсно, війна в Україні — це значною мірою історія про приниження Росії, починаючи з перших днів протидії російському вторгненню, яке, за прогнозами, мало тривати тиждень.

Фокус переклав статтю засновника некомерційної організації Anomaly Девіда Пластера про деталі Курської операції та її стратегічні наслідки для Російської Федерації.

Найважливіші наслідки "Курська" можуть виявитися набагато тривалішими і здатними змінити перебіг війни, що зайшла в глухий кут. Насамперед це демонстрація меж ескалації з боку Росії, практичний доказ концепції великомасштабного стратегічного рейду, а також безперечна раптовість і оперативна безпека операції.

Від початку війни західні країни були важливими, але обережними партнерами України. Значна конвенційна військова міць Росії та її величезний ядерний арсенал обмежують швидкість і масштаб підтримки України з боку Заходу. У світлі українських успіхів Росія виявляє недбальство, та, схоже, західні партнери мотають це на вус. На момент написання статті прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер і президент США Джо Байден обговорювали можливість дозволити Україні запускати по Росії ракети дальнього радіусу дії, які постачає Захід.

Безпорадна відповідь Путіна на Курський наступ може тільки зміцнити їхній намір надати Україні зброю великої дальності, якої вона так жадає.

В умовах обмежених можливостей України демонструвати свої стратегічні досягнення в галузі маневрування, набуті під час тренувань НАТО й відточені на власному досвіді, Курська операція дає змогу Україні довести розвиток своїх наступальних можливостей. Після того, як під час контрнаступу 2023 року не вдалося домогтися значних територіальних успіхів, Курськ тим часом демонструє, що українські війська домоглися відчутного прогресу в непростому мистецтві маневреної війни із застосуванням комбінованих озброєнь.

Щонайменше п'ять українських бригад успішно скоординували прорив і проникнення на незнайому ворожу місцевість — безпрецедентне досягнення для молодої армії, яка швидко зростає і досі страждає на вроджені, але неминучі хвороби росту. Отже, Курськ став доказом нової української здатності проводити стратегічні рейди. Україні слід зробити вибір: спробувати утримати свої нові російські володіння як розмінну монету або відступити й підготуватися до того, щоби знову використати свій новонабутий рейдовий потенціал.

Непростий вибір…

Здатність України провести масовану раптову атаку за участю кількох бригад так, щоб ані друзі, ані вороги нічого не дізналися, також безпрецедентна. Порівняно з набагато більш обмеженим Бєлгородським вторгненням 2023 року, рівень секретності навколо цієї атаки — просто небо і земля. В умовах всюдисущих соціальних мереж і смартфонів проведення військової операції такого масштабу з повною раптовістю — це рівень оперативної безпеки індустріальної епохи. Це, можливо, найнеймовірніший бік усього Курського наступу. Якщо Україна зможе повторити такий подвиг, це додасть вагомого та несподіваного нового виміру її операціям.

Попри негайний успіх, військові аналітики досі сперечаються щодо доцільності Курського наступу. Вплив на моральний дух українців і росіян слабшатиме, а кінцевий тактичний результат наступу ще потрібно визначити. Так чи інакше, ця операція показала всьому світу, що українські Збройні сили далеко не ті, що й торік. Не відчуваючи страху перед Росією, вміючи планувати і проводити великомасштабні наступальні операції та гарантуючи для них безпрецедентну оперативну безпеку, Україна отримала більше військових можливостей для подальшого розвитку.

Про автора

Девід Пластер, який проживає в Україні останні 13 років, є засновником української некомерційної організації Anomaly NGO і колишнім військовим медиком армії США.