Пам’яті солдата Ігоря Гнатюка

Планував одружитися, мріяв відкрити майстерню із реставрації ножів

Ігор народився 3 квітня 1998 року в Тернополі. Закінчив школу №6, згодом навчався на електрозварювальника. Близько року працював за кордоном. Повернувся у 2019 році і вступив на строкову службу, яку проходив у Нацгвардії.

- Коли почалася повномасштабна війна, Ігор спершу записався до тероборони. Але через два дні прийшов додому, зібрав речі і сказав, що йде у військкомат. Він пояснив, що не хоче залишатися в тилу, має робити щось насправді важливе, коли ворог захоплює українські території, - пригадує наречена воїна Сніжана Карпець.

За словами дівчини, Ігоря спершу розподілили у Тернопільський зональний відділ Військової служби правопорядку. Згодом перевели до зенітно-ракетного взводу 116-ї окремої механізованої бригади.

- Ігор пройшов навчання на стрільця-зенітника. Його завданням було збивати дрони, інші повітряні цілі на «нулі». Водночас виконував різні завдання, за потреби був і штурмовиком, і піхотинцем, - розповідає дівчина.

За словами Сніжани, боєць відповідально ставився до служби, «горів» тим, що робив, викладався максимально. Часто зауважував: «Треба робити більше, маємо звільняти нашу землю».

- Командир відділення казав, що не знає, як працювати після загибелі Ігоря. Він його високо цінував, зазначав, що Ігор був одним із найкращих бійців, що на нього можна було покластися. Коханому мали повідомити про підвищення після його повернення з останнього завдання, - пригадує дівчина.

Наречена військового розповідає, що вони познайомилися в соцмережах.

- Зустрілися кілька разів і зрозуміли, що не можемо одне без одного. Почали зустрічатися, а тут - повномасштабна війна. Це було важко. Пам’ятаю, як Ігор їхав на першу ротацію в Гостомель. Тоді росіян уже вибили з Київщини, але було страшно і невідомо, чого чекати далі. Я подарувала йому плетений браслет з металевою вставкою і написом «Навіть якщо між нами відстань, я завжди буду поруч». Ігор ніколи його не знімав. Я хотіла його поховати з ним, але браслет залишився в Куп’янському стабпункті. Я добилася, щоб його нам передали, і коли ми будемо вставновлювати пам’ятник на могилі, обов’язково закопаю його там, - каже дівчина.

Закохані планували одружитися, коли хлопець приїде у відпустку. Це мало статися у серпні або вересні.

- Він був неймовірною людиною. Ми розуміли одне одного без слів. Я ніколи не думала, що бувають такі почуття у реальному житті. Це було кохання, про яке пишуть у книжках та розповідають у фільмах. Я щаслива, що Ігор був у моєму житті. Ми хотіли одружитися, зробити невеличке свято і зібрати найрідніших людей. Вже почали обирати заклад, вирішували, кого запросимо. У нас було багато планів на життя. Ми мріяли зустріти старість разом. Ігор дуже хотів сина. А загалом ми планували, що у нас буде двоє діток, - каже Сніжана.

Батько хлопця помер кілька років тому, тож він став опорою для мами, сестри і бабусі.

- Ігор дуже любив свою сім’ю, особливо був близький з мамою. Щоразу для нього найважче було сказати їй про те, що їде на завдання «на нулі». Він дуже не хотів, щоб вона хвилювалася. Ніколи не розповідав про труднощі, завжди говорив, що все буде добре. Невдовзі після загибелі коханого померла його бабуся, - каже наречена воїна.

За її словами, попри те, що Ігор був на війні вже третій рік, він залишався життєрадісним, часто усміхався, заряджав своїм позитивом побратимів та рідних. На його броніку був шеврон із написом «Ніколи не втрачай свою усмішку».

Захисник мав позивний «Вікінг», адже він захоплювався скандинавськими воїнами. Ігор займався греко-римською боротьбою, брав участь у змаганнях, часто перемагав. У родині збереглося багато його нагород.

- Він любив колекціонувати ножі ручної робити і старовинні леза, - реставрував їх. Побратими знали про це, тож якщо мали чи знаходили щось цікаве, віддавали Ігорю. Мріяв після повернення з війни відкрити невеличку майстерню із виготовлення ножів та їх реставрації. Казав, що там мала б бути велика поличка для найцікавіших експонатів, - пригадує Сніжана.

Ігор загинув 19 червня під час виконання бойового завдання поблизу села Синьківка Куп'янського району на Харківщині.

Ігоря Гнатюка поховали на Алеї Героїв Микулинецького цвинтаря у Тернополі. Йому посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин міста Тернополя». У воїна залишилися мама, сестра та наречена. Рідні створили петицію про присвоєння воїну звання Герой України - наразі триває збір підписів.