Росія маскується, щоб повернути свої нафту і газ в Європу. Як її зупинити

Росія внаслідок агресії проти України, санкцій Євросоюзу та декарбонізаційної політики Європи переважно втратила нафтовий і газовий ринки ЄС. Азійські ринки не здатні замінити ринок ЄС. Бюджет війни потребує дедалі більших надходжень. Його наповнення залежить від експорту нафти, нафтопродуктів і природного газу. Саме цей експорт є perpetuum mobile як російської агресії проти України, так і підривної діяльності Росії в Європі.

Зараз Кремлем розробляються стратегії повернення на ринок ЄС російських нафти і газу — варіанти гібридних схем, коли російські нафта і газ знову з’являться на ринку ЄС замаскованими під формально неросійський ресурс.

На сьогодні простежуються три варіанти такого повернення Росії до «втраченого раю» у Європі: «угорська нафта» та «азербайджанський газ» для Центральної Європи транзитом через Україну, а також у подальшому «катарська нафта» для Німеччини транзитом через Польщу.

У воєнних умовах для України, що перебуває під зовнішньою агресією, з-поміж інших завдань важливо мінімізувати приплив надходжень до бюджету агресора. Це означає, що грошовий потік із ринку ЄС до РФ від експорту нафти та газу має бути унеможливлений.

Нафтовий транзит

Нафта з РФ транспортується по трубопроводу «Дружба» територією Білорусі та України в основному до Угорщини та Словаччини, нафтопереробні потужності яких перебувають у власності угорської MOL Group, а також до Чеської Республіки, де нафтопереробка належить польському Orlen.

Нафтовий санкційний пакет ЄС передбачав виняток для трьох країн Центральної Європи щодо трубопровідних постачань по південній гілці «Дружби» транзитом через Україну. Традиційно Угорщина отримує найбільші обсяги російської нафти. Враховуючи цей факт, а також контроль угорською MOL словацької нафтопереробки та політичну лояльність Будапешту Москві, саме Угорщину обрав Кремль для перевірки ефективності гібридного збереження (а в подальшому і розширення) російського трубопровідного експорту нафти в ЄС.

Прес-реліз угорської компанії констатує: «Відповідно до домовленостей, MOL Group перейме у власність відповідні обсяги сирої нафти на білорусько-українському кордоні з 9 вересня 2024 року». Таким чином російська нафта стає угорською, транспортування якої територією України оплачується угорською компанією, а Росія отримує експортну виручку за продану нафту.

На основі даних щомісячного моніторингу фінського Центру досліджень енергетики та атмосфери CREA протягом восьми місяців цього року і з урахуванням сезонного збільшення обсягів імпорту можна спрогнозувати загальну виручку за експорт нафти до трьох країн Центральної Європи транзитом через Україну — мінімально 6,6 млрд дол.

Скільки ж отримає Україна? Згідно з укладеним 2019 року десятирічним договором між операторами нафтотранспортних систем України та РФ — «Укртранснафтою» та «Транснєфтью» — українська сторона отримує як оплату за транзит щорічно в середньому 165,6 млн дол.

Таким чином, 1 долар транзитних надходжень українській стороні принесе майже 39,8 дол. виручки російській стороні від продажу нафти в три країни на європейському кінці «Дружби» 2024 року.

Газовий транзит

З метою повернення на енергетичні ринки Європи РФ опрацьовує два сценарії.

Сценарій 1. Запуск уцілілої нитки «Північного потоку» потужністю 27,5 млрд кубометрів.

Сценарій 2. Продовження постачань від «Газпрому» через українську ГТС під виглядом неросійського (азербайджанського) газу.

Для реалізації сценарію 1 проводиться активна інформаційна кампанія. Виходячи з прогнозу російського Міністерства економічного розвитку щодо ціни в 340 дол. за тисячу кубометрів для Європи, це становитиме 9,35 млрд дол. виручки 2025 року.

«Газпром», не виконуючи повною мірою договірних зобов’язань, сплатить «Нафтогазу» за послуги з організації транспортування близько 890 млн дол. на рік, хоча ця сума мала би становити приблизно 1,4 млрд. У 2024 році українським маршрутом транспортується газ до деяких країн ЄС — Словаччини, Австрії, Чехії та на північ Італії. В період з 1 січня по 13 вересня в середньому 43,64 млн кубометрів на добу, або близько 16 млрд кубометрів на рік.

Цей обсяг дає можливість «Газпрому» отримати експортну виручку 2024 року в розмірі мінімально 5,4 млрд дол. за середньої експортної ціни 337 дол. за тисячу кубометрів (дані Міністерства економічного розвитку РФ). Це означає, що за кожний сплачений Україні один долар за транспортні послуги (маршрут Суджа—Ужгород газопроводом Уренгой—Помари—Ужгород) Росія отримує майже шість доларів експортної виручки.

Для розуміння шляхів реалізації сценарію 2 доцільно звернути увагу на кілька оцінок і важливих подій. Азербайджан, маючи довгострокові зобов’язання з експорту газу відповідно до діючих контрактів із компаніями з ЄС, Туреччини та Грузії, не має вільних обсягів, щоб замістити на рівні 14,6 млрд кубометрів російського газу, що постачався на ринок ЄС 2023 року територією України. Так чи інакше йдеться про те, що SOCAR просто використає вільний ресурс газу від «Газпрому» для постачання в Європу за агентською угодою та за певним схематозом, який ZN.UA описувало раніше. На російсько-українському кордоні російський газ стане формально азербайджанським, подібно до того, як стала угорською російська нафта.

Як відомо, ще під час зустрічі прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим у Баку 7 травня на спільній прес-конференції було заявлено про плани Азербайджану «транспортувати в ЄС 20 млрд кубометрів газу до кінця 2027 року та плани Словаччини про закупівлю цих 20 млрд кубометрів». Важливо зауважити, що Словаччина споживає менш як 4,5 млрд кубометрів на рік.

Таким чином, президент Азербайджану та прем’єр-міністр Словаччини виконують роль лобістів російського газу для повернення його на ринок ЄС в якомога більших обсягах. У середовищі українського тіньового енергобізнесу сформовано вертикаль впливу, яка має виконати формально європейське замовлення щодо збереження транзиту енергоресурсів через Україну. Віддзеркаленням цього є візит наприкінці серпня очільника «Нафтогазу» Олексія Чернишова до Словаччини і його прийом прем’єром Робертом Фіцо. Фактично ж цією вертикаллю заправляють із Москви, смикаючи ту чи іншу маріонеткову фігуру.

Отже, сумарно вартість російського експорту нафти та газу транзитом через Україну досягне 2024 року не менш як 12 млрд дол. Транзитні надходження України становитимуть загалом близько 1,1 млрд дол. Таким чином, зберігаючи транзитні потоки нафти та газу через Україну, Київ забезпечить 11-кратно більші надходження експортної виручки Росії, аніж отримає сам як плату за трубопровідне транспортування.

Різні джерела в Москві не приховують того, що для РФ найкращим варіантом було би підписання угоди між «Газпромекспортом» та «уповноваженою ЄС компанією з однієї з країн Європи», яка купувала би газ на російсько-українському кордоні і сплачувала би за транзитні послуги Оператору газотранспортної системи України.

«Катарська» нафта для Німеччини

Компанії Rosneft Deutschland GmbH і RN Refining & Marketing GmbH є «дочками» провідної російської державної нафтової компанії НК «Роснєфть» і спільно здійснювали експансію на німецькому ринку нафтопродуктів до 16 вересня 2022 року — дати передачі їх під зовнішнє управління німецького енергетичного регулятора Bundesnetzagentur.

2 вересня 2024 року німецьке Міністерство економіки і захисту клімату опублікувало інформацію про подовження терміну зовнішнього управління до 10 березня 2025-го. При цьому повідомляється, що «Роснєфть» відмовилася від судових позовів щодо неправомірності запровадження зовнішнього управління. Натомість німецький уряд підтримує зусилля «Роснєфті» знайти покупця для її німецьких активів і здійснити відповідну угоду купівлі-продажу до кінця 2024 року, хоча ще донедавна розглядалась опція націоналізації подібно до того, як це було зроблено з газпромівським активом Gazprom Germania. Важливо зазначити, що НК «Роснєфть» вдалося домовитися про опцію продажу третій стороні, зокрема, йдеться про пріоритетність пошуку майбутнього акціонера поза межами ЄС і мінімально чутливого до міжнародних санкцій проти російського нафтового сектору.

Потенційним покупцем може виступити катарський суверенний фонд Qatar Investment Authority (QIA), який володіє 18,53% акцій «Роснєфті» з 2016 року. У складі ради директорів НК «Роснєфть» з 2023 року три з 11 членів є представниками Катару. Показово, що очолює раду ексміністр енергетики Катару Мохамед Бін Салех аль-Сада.

Катар з 2019 року припинив свою участь в ОПЕК і є незалежним гравцем на глобальному нафтовому ринку. У разі отримання контролю над Rosneft Deutschland GmbH і RN Refining & Marketing GmbH формально постачальником нафти на НПЗ Німеччини може стати QatarEnergy. Насправді постачання з Перської затоки в Німеччину здійснюватися не будуть, а за агентською угодою нафта НК «Роснєфть» постачатиметься як катарська транзитом через Польщу, з використанням північної гілки нафтопроводу «Дружба».

Чинник Угоди про асоціацію

Угода про асоціацію Україна—ЄС (УA) має прямий стосунок до торгівлі, транспортування/транзиту енергетичних товарів. Розділ IV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею енергоносіями» містить спеціальну Главу 11 «Питання, пов’язані з торгівлею енергоносіями». В ній зазначено, що «Сторони вживають заходів, необхідних для спрощення транзиту відповідно до принципу свободи транзиту...» (стаття 272), однак водночас вказано: «Сторона не повинна нести відповідальності за переривання або скорочення постачання... якщо Сторона не має можливості постачати енергетичні товари внаслідок дій, пов’язаних з третьою країною» (пункт 3 статті 276). У цьому разі такою дією є агресія третьої сторони — Росії — проти однієї зі сторін УА — України. Також стаття 472 (пункт «с») «Заходи, пов’язані з суттєвими інтересами безпеки» дозволяє Сторонам вживати «будь-яких заходів, які вона вважає необхідними для забезпечення власної безпеки... під час війни або серйозного міжнародного напруження, яке становить загрозу війни, або для виконання взятих на себе зобов’язань з підтримання миру та міжнародної безпеки».

Безпідставно вважається, що продовження транзиту газу через газотранспортну систему України після завершення дії чинного договору між «Газпромом» і «Нафтогазом» стане гарантією від ударів по газовій інфраструктурі України. Це не так. Росія завдавала ударів по газокомпресорних станціях на заході України 22 та 29 березня, а також 26 серпня 2024 року, коли вражалася надземна інфраструктура зберігання та транспортування газу, хоча Оператор ГТС України транзитує російський газ згідно з чинним договором. Водночас ЗСУ утримувалися від атак по газовій інфраструктурі «Газпрому» в глибині території РФ.

Таким чином, за обставин зовнішньої агресії Україна не зобов’язана будь-що забезпечувати транзит нафти та газу з Росії до окремих країн ЄС, особливо беручи до уваги те, що як Угорщина, так і Словаччина та Австрія мають технічні можливості диверсифікувати постачання енергетичних ресурсів. Позитивними прикладами є Чеська Республіка та Польща, а також польський концерн Orlen, які удосконалили та/або створили додаткові можливості з цілковитої відмови від імпорту й переробки російської нафти. Польща також припинила імпорт російського газу.

Минуло понад два роки після застосування «тимчасового» вилучення постачань нафти південною гілкою «Дружби» із санкційного списку. Але Угорщина та Словаччина нещодавно оголосили про продовження імпорту нафти цим трубопроводом. Хоча було достатньо часу та наявних можливостей, щоб замінити нафту з РФ і маршрут імпорту.

З огляду на викладене вище Європейській комісії варто було б запропонувати Раді ЄС внести зміни до Регламенту 2022/879 від 3 червня 2022 року та скасувати пункт 3 (d) (Article 3m) щодо дозволу на імпорт нафти з РФ по нафтопроводу з установленням перехідного періоду — до 1 січня 2025 року.

Російський газ ніколи не перебував у санкційних пакетах ЄС офіційно. Проте ЄС ухвалив рішення, щоб якнайшвидше замінити і припинити залежність від усього російського викопного палива, включаючи газ. 18 травня 2022 року було представлено план REPowerEU, що містить заходи, як цього досягти, але не встановлює чітких термінів, коли в ЄС не буде російських газу і нафти. В ЄС наявні тенденції збільшення імпорту LNG із РФ і продовження імпорту трубопровідного газу в країни Центральної Європи.

Також Єврокомісія мала би підготувати і внести до Ради ЄС рішення з визначенням терміну заміни викопного палива з РФ і заборони/обмеження LNG і трубопровідних постачань газу походженням з РФ або які експортуються з РФ, за всіма можливими маршрутами транспортування.

І насамкінець. Колишній міністр економіки Словаччини Карел Гірман констатує на своїй сторінці в Фейсбуці: «Ми все ще платимо Путіну за його сировину величезні гроші, якими він потім фінансує свої ракети та дрони, щоб бомбардувати Україну». Можна додати в розвиток тези Гірмана, що в Україні є ті, хто готовий посприяти, аби Путін і надалі мав кошти на війну, — важливо лише отримати свою дещицю з того, прикрившись фіговим листком фальшивої турботи про енергетичну безпеку, а фактично сприяючи путінській стратегії обходу західних санкцій і повернення на ринок ЄС.