Рецензія на фільм «Геллбой: Горбань» / Hellboy: The Crooked Man

19 вересня в кінотеатрах стартував показ супергеройського жахастика «Геллбой: Горбань», сюжет якого заснований на однойменному коміксі Майка Міньйоли, що вийшов з-під крила видавництва Dark Horse у 2008 році. Після симпатичної, але недостатньо прибуткової дилогії Ґільєрмо дель Торо та відбірного трешу від Ніла Маршала це вже третя спроба нової команди кінематографістів перенести пригоди червоного демона з пекла у площину кіноекрана. Наскільки це вийшло у місцевих кіноробів — розбираємось у рецензії нижче. 

«Геллбой: Горбань» / Hellboy: The Crooked Man 

Жанр супергеройський фільм жахів
Режисер Браян Тейлор
У ролях Джек Кесі, Мартін Бассіндейл, Джефферсон Вайт, Аделін Рудольф, Джозеф Марцелл, Лія Макнамара, Ганна Марґетсон
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb 

Наприкінці 1950-х агенти Бюро паранормальних досліджень і оборони Геллбой та дівчина Боббі Джо Сонґ займаються перевезенням одного цінного вантажу. Але форс-мажорна ситуація призводить до аварії, внаслідок якої герої опиняються у дивному лісі, розташованому десь в горах Аппалачі. 

Натрапивши на невеличке село, новоспечені мандрівники знайомляться з молодим чоловіком на ім’я Том Феррелл, котрий у роки буремної юності зв’язався зі звабливою відьмою і ледь сам не став адептом темної сили, але вчасно зупинився і тепер старанно намагається відгородитися від цих зв’язків. 

Тим часом з’ясовується, що у цій Богом забутій глушині куди не плюнь, натрапиш на відьму, а заправляє балом зловісна і трохи перекошена фігура таємничого Горбаня — місцевого збирача грішних душ, який декілька століть не відвідував стоматолога. Що ж, стає очевидно, що для Геллбоя знайдеться роботка й у цій незатишній місцині. 

Аж не віриться, що найперша екранізація серії коміксів про Геллбоя від знаменитого шанувальника монстрів Ґільєрмо дель Торо вийшла на екрани українських кінотеатрів рівно 20 років тому, себто у вересні 2004-го. І хоча червоне породження пекла у виконанні неперевершеного Рона Перлмана випромінювало незвично виразну сентиментальність (любов до кішок і гарячої штучки Ліз Шерман додається), стрічку добре зустріли глядачи та критики. Шкода тільки, що зібраних грошей виявилося недостатньо, щоб окупити бюджет. 

Приблизно та сама доля чекала і на сиквел з підзаголовком «Золота армія», і хоча збори були помітно вищими, їх було все ще замало, щоб говорити про якийсь заробіток. Не дивлячись на велике бажання і плани дель Торо та Рона Перлмана завершити свою історію трилогією, цьому проєкту не судилося здійснитися.  

Натомість у 2019-му ми отримали перезавантаження від Ніла Маршалла, вже з Девідом Гарбором та Міллою Йовович у центрі конфлікту. Не дивлячись на брутальний стиль, що разюче відрізнявся від делікатного підходу дель Торо, у підсумку вийшов ганебний провал, у якого не було жодних шансів на продовження. 

І от сьогодні, якось навіть неочікувано, з’являється новий ребут, якого ніхто не просив. Постановник Браян Тейлор, котрому після роботи над «Примарним вершником 2» вже не вперше звертатися до адаптації мальопису про усіляку інфернальщину, намагався бути максимально близьким до першоджерела. При цьому увага творців зосереджена здебільшого на горорі, певною мірою навіть з доповненням «фольк». Тобто химерні потвори десь родом з темного фентезі тут не часті гості, на відміну від попередників. Та й загалом історія виглядає помітно приземленішою. 

Але стрічка Тейлора не працює як слід в заданому жанрі чи піджанрах — вона наче і омажує класиці, намагаючись відтворити темну атмосферу, та їй банально не вистачає справді лячних жахіть. Ну не вважати ж такими містечкове повстання з могил зловісних мерців, запозичення музичної теми з «Щось» Карпентера чи вороже налаштовану птицю, що мігрувала сюди чи то з «Ворона», чи з «Птахів» самого маестро Гічкока. 

Немає тут і притомного екшену; у цьому контексті навіть трешова версія Маршала виглядала куди більш виграшно. З озброєння персонажі можуть розраховувати хіба що на магічну кістку мертвого кота, освячену лопату (справедливості заради, обидва артефакти фігурували й у коміксі) та звичну для головного героя здоровенну гармату, але і для її використання знаходиться не так вже багато приводів. 

Те саме стосується й усіх інших виконавців — наприклад, єдине, що можна сказати про Аделін Рудольф, котра зіграла напарницю Геллбоя, це те, що персонажа не було у коміксі, а сама акторка має втілити Кітану в майбутньому сиквелі кіноадаптації Mortal Kombat. Трохи оживляє цю мертвонароджену історію дещо «лепреконський» образ Мартіна Бессіндейла, який тут носиться з власним «горщиком із золотом», але цього замало, щоб навести потужного страху. 

Після прем’єри «Горбаня» можна констатувати два факти. Перший — за ці 20 років в Україні титульний персонаж встиг перетворитися з Хеллбоя у Геллбоя, а разом з тим, на відміну від дельторівської дилогії тоді, сьогодні ми маємо якісний український дубляж у наших кінотеатрах. І другий, не менш важливий, — на кожну наступну появу хвостатого велетня з дбайливо спиляними рогами продюсери готові виділяти все менше грошей, а творці — знижувати планку якості. З такими темпами скоро на комікси Міньойли обов’язково звернуть увагу невтомні умільці зі студії The Asylum.