Вуж на пательні: навіщо Лукашенко розкручує тему співпраці з Україною

Олександр Лукашенко, як повідомляє його пресслужба, провів днями зустріч з ватажком "ДНР" Денисом Пушиліним під час якої заявив наступне: "Тут у нас різні натяки навіть із Заходу йдуть, що ви ось співпрацюватимете, тим самим ображаючи Україну. Ми нікого не ображаємо. Ми готові співпрацювати і з Україною на тих самих принципах, що й з Донецькою республікою".

За словами Лукашенка, Білорусь співпрацює з "ДНР", не порушуючи жодних міжнародних норм. Він, ще раз наголосивши на тому, що аналогічний підхід стосується і співпраці з Україною, констатував: "Тому не треба тут на нас накочувати, навалювати. Ми люди миролюбні. В основі наших дружби та співпраці — лише мир".

Лідер Білорусі також зауважив, що нібито домовився з Україною про БПЛА: "Повинен відкрито заявити: ми домовилися по каналах з українцями, що ми не будемо в ЗМІ підсвічувати факти зальоту безпілотників, і російських, і українських, на нашу територію. А чому це відбувається? Тому що і ті, й інші погано керують цими безпілотниками. По-перше, нові для них. А по-друге, працюють системи радіоелектронної боротьби, які збивають з курсу безпілотники. І один із них ми знайшли аж під Бобруйськом – у центрі Білорусі. І це були українські безпілотники, а не російські. Хоча і з іншого боку буває. Але ми домовилися".

За словами Лукашенка, "американці вказали Києву, в разі певних обставин, атакувати інфраструктуру Білорусі на південному кордоні". Водночас білоруський лідер вирішив попередити своїх "суперників", що "напад на його країну означатиме Третю світову війну".

Тим часом експерти, з якими поспілкувався Фокус, переконані, що Лукашенко, говорячи будь що про Україну, переслідує водночас одразу кілька цілей.

Україна не співпрацюватиме з режимом Лукашенка

Зокрема, політолог Олексій Буряченко у розмові з Фокусом наголошує: "Враховуючи дуже глибоку взаємну інтеграцію Росії та Білорусі і фактично тотальну залежність останньої від РФ, говорити про будь-які контакти Києва та РБ не доводиться. Крім того, Білорусь є спів агресором і проходить по цілому ряду санкційних пакетів. Для Білорусі експортний та імпортний потік сьогодні можливий або з самої Росії, або транзитом через її територію на країни, скажімо, Середньої Азії. Але уся ця історія є логістично дороговартісною, тому фактично вся білоруська продукція осідає саме в Російській Федерації. Плюс – спільні митні пости і взаємно інтегрована робота по сектору безпеки. Все це свідчить про те, що зараз про якусь суб’єктність Білорусі говорити надзвичайно важко".

Поряд з тим, додає експерт, з боку керівництва Євросоюзу і навіть України систематично лунають коментарі про європейську інтеграцію Білорусі.

"Дійсно, якщо подивитися на певні проекти безпекового поясу Європи, наприклад "Тримор’я", то в них одну з центральних географічно ролей має грати саме Білорусь. Тобто, якщо ресурсну або лідерську роль можуть відігравати Україна чи Польща, то без Білорусі реалізувати ряд проектів майже неможливо. Більше того, ще до повномасштабного нападу РФ на Україну, Китай робив ставку на Білорусь, як на ворота входу до Євросоюзу. Так, Пекін наразі переорієнтувався на "Шовковий шлях" через територію РФ, але, тим не менше, горизонтальні зв’язки між Китаєм та Білоруссю зберігаються. І цікавим фактом, який це підтверджує, є те, що син Лукашенка навчається не в Москві і не в якійсь західній країні, а в столиці КНР. За рахунок цього реалізуються і поточні зв’язки РБ з КНР, і потенційні", — підкреслює Олексій Буряченко.

Резюмуючи, політолог зазначив, що Лукашенко наразі усіляко намагається мінімізувати путінський вплив за допомогою усіх доступних інструментів, в тому числі "через ймовірні сепаратні перемовини з Заходом". При цьому головну ставку, вважає Олексій Буряченко, Лукашенко робить на "ключового союзника РФ" – Китай.

"Домовленості з Китаєм на сьогодні для Лукашенка – це гарантія безпеки. Але, розуміючи, що його потяг у вогні, він розсилає різні сигнали в різні боки, в тому числі озвучує певні позитивні речі щодо України, при тому, що дуже часто він слухняно виконує в публічній царині саме те, що йому каже Путін. Але хай там як, медійні завдання Кремля Лукашенко виконує не повністю. Чи можливі відносини між Києвом та Мінськом? Я думаю, що так, і в цьому є дуже багато "заінтересантів". Втім, скоріше за все, йтиметься вже не про режим Лукашенка, але загалом потенціал для нормалізації взаємовідносин справді є", — підсумовує політолог.

Лукашенко не може покладатися на свою армію і суспільство

Своєю чергою виконавчий директор центру прикладних політичних досліджень "Пента" Олександр Леонов у розмові з Фокусом робить наступний акцент: "Що би сьогодні не заявляв Лукашенко, факт залишається фактом: він є співагресором, бо саме з його території в Україну заходили російські війська і з його території завдавалися удари, в тому числі по Києву. Поряд з тим Лукашенко усіма силами намагався відкараскатися від того, щоб війська РБ приймали безпосередню участь в російсько-українській війні. Він це робив не тому, що є дуже принциповою людиною, а тому, що чудово розуміє, чим подібна авантюра закінчиться персонально для нього".

Зазначивши, що, на відміну від російського суспільства, понад 90% мешканців Білорусі виступають проти війни, експерт наголосив: "Зважаючи, що статус Лукашенка сьогодні – це самопроголошений президент, який у 2020 році фактично захопив владу, Олександр Григорович як би він того не хотів, не може покладатися на лояльність суспільства і, підозрюю, на лояльність білоруської армії також. Крім того, Лукашенко дуже боїться, що ті громадяни Білорусі, які наразі воюють у складі ЗСУ, одного разу навідаються до нього "в гості" з певними питаннями. Він навіть заяви робив, що, мовляв, якщо хтось порушить суверенітет Білорусі, то він застосує ядерну зброю. Тобто, це все йому болить і тому він періодично кидається з крайнощі в крайність, заявляючи, то про мир, а то про якісь висмоктані з пальця агресивні плани України".

Між тим політолог вважає, що саме завдяки цим часто взаємосуперечливим заявам Лукашенко "хоч якось тримається на плаву".

Єдиною можливістю для Лукашенка уникнути відповідальності, зазначає Олександр Леонов, є отримання статусу модератора-посередника мирних переговорів і тому він "зі шкіри лізе і скаче, наче вуж на пательні, щоб отримати цю номінацію, відстань до якої, з урахуванням того, що він є співагресором, є ще більш далекою, аніж небо до землі".

Олександр Лукашенко, констатує політолог, сьогодні намагається, не припиняючи при цьому "ганебних плазувань" перед Кремлем, бути одночасно корисним і для України, і для Заходу. При цьому, переконаний експерт, говорячи про якісь контакти з офіційним Києвом, Лукашенко цілком свідомо видає бажане за дійсне.