Лікування та реабілітація поранених: несистемна система

Ця публікація багатьом здасться розповіддю про давно відомі речі. Вона про те, як поранений воїн легко може заблукати в трикутнику медицина—бюрократія—він сам зі своїми проблемами.

Він поранений, але живий. Бойові медики встигли винести з поля бою та зупинити кровотечу. В нього є шанс одужати й повернутися до роботи, до сім’ї, у звичний мікросоціум. Але щоб реалізувати цей шанс, доведеться поборотися. Й уже не з ворогом, а з вітчизняною бюрократичною машиною та інформаційним вакуумом. Нібито все є: лікувальні й реабілітаційні установи, соціальний супровід, підприємства з виготовлення протезів, томи постанов та інструкцій. Але чогось бракує. І це «щось» дуже псує життя воїнам, пораненим і скаліченим у боях із російськими агресорами.

І якщо в системі Міноборони цифровізація бюрократичних процесів просувається (хоч і не так швидко, як хотілося б), то в структурі Міністерства внутрішніх справ цього непомітно. Коли в лікарів ВЛК голова обертом іде від потоку пацієнтів, а черга в коридорі кипить від негативних емоцій, здається, давно вже всі мали б зрозуміти, що потрібні рішення — ефективні та швидкі. Однак експерти правозахисного центру «Принцип», які пройшли з пораненими бійцями Нацгвардії та поліції всі кола медично-бюрократичного пекла, ознак таких рішень не побачили.

«Принцип» дослідив, як поранені, котрі служать у МВС, проходять шлях від лікарняного ліжка до встановлення інвалідності. Здавалося б, МВС — величезна силова структура з налагодженою системою охорони здоров’я співробітників. Але, як показало дослідження, система не витримує безперервного потоку поранених. Страждають бійці, медики, чиновники.

Скаржилися поранені на відсутність інформації про їхню подальшу долю. Часом приходить лікар і повідомляє: «Завтра ми вас виписуємо». При цьому незрозуміло, куди йти після виписки, які документи мають видати на руки… А розібратися в нормативних актах, написаних специфічною мовою, буває досить складно. Роз’яснення ж від фахівців нерідко суперечать одне одному. І коли поранений починає на милицях ходити по інстанціях із запитаннями про виплати й у нього нічого не виходить, — опускаються руки, з’являється впевненість у тому, що він нікому не потрібен.

Це втрата контролю над своїм життям. Людина стає пасивною, безініціативною, а іноді навпаки — занадто конфліктною.

Разом із ветеранами експерти «Принципу» пройшлися по інстанціях і ось що побачили.

На ВЛК: ускладнене нормативне регулювання, великі черги й перевантаженість лікарів. Із боку пораненого: за обмеженої мобільності — необхідність долати чималі відстані від однієї інстанції до іншої. Ба більше, давно відома й досі невирішена проблема — необхідність їхати за сотні кілометрів до своєї військової частини, щоб одержати направлення на ВЛК. Перевантажені медики, чиновники, змучені ветерани.

Причина на поверхні: немає професійно вибудуваної логістики проходження бюрократичних і медичних інстанцій. Більш як половина опитаних «Принципом» поранених як одну з головних проблем зазначили тяганину з одержанням довідки про поранення. Але ж якщо в довідці буде неточність, то помилковий висновок ВЛК неминучий! І доведеться воїнові проходити все коло знову. А це й дорого, й боляче. Це гігантські черги, на які скаржилися три чверті опитаних. За даними опитувань, проведених «Принципом», понад 40% респондентів однією з головних називають проблему з виплатами 100 тис. грн за поранення.

Старший аналітик «Принципу» Євген Лисенко зазначає, що під час проходження бюрократичних кіл захисникам часто доводиться відмовлятися від тих чи тих переваг, наприклад, від доведення того, що поранення пов’язане із захистом Батьківщини (а це впливає на розмір виплат), і лише згодом проходити ВЛК повторно. Причому третина опитаних зазначали, що для вирішення бюрократичних проблем були змушені переривати лікування, й це серйозно впливало на строки одужання та якість подальшого життя.

На основі опитувань експерти відзначають перевантаженість медиків у лікувальних установах МВС, а також дефіцит діагностичного обладнання, через що воїнові, який приїхав з іншого міста на ВЛК, доводиться винаймати житло або лягати в стаціонар, не уявляючи, коли це все закінчиться.

Загалом, зазначають експерти, пораненим воїнам доводиться самостійно дізнаватися через товаришів по службі, друзів, родичів, де лікують поранення їхнього профілю і що робити далі. Здавалося б, віддався поранений захисник у руки медиків, і решта — вже не його проблема, але такого немає.

Під час опитувань експерти «Принципу» побачили ще одну особливість: поранені співробітники поліції й Нацгвардії з подивом помічали певну сегрегацію стосовно себе. Вона проявлялася вже на стадії розподілу по евакуаційних поїздах, і її було добре видно в лікувальних установах, які не входять до системи МВС. Аж до відмови надавати низку видів медичної допомоги, оскільки поранений — «з іншого відомства». Або ж поранений через недогляд опинявся в лікувальній установі не того профілю, якого потребував. І далі — тяганина з переведенням до потрібної медустанови, зокрема цивільної або платної приватної клініки. Втім, через невелику кількість опитаних про репрезентативність говорити важко, а скільки було таких скарг в абсолютному обчисленні, експерти не уточнили.

Є в дослідженні й трохи позитиву: близько третини опитаних фахівцями «Принципу» ветеранів бачать хорошу роботу системи соціального супроводу.

Та є ще один комплекс проблем, із яким стикаються й військові, й цивільні, скалічені внаслідок російської агресії. Ці проблеми чітко проявилися ще 2014-го, але десяти років виявилося недостатньо, щоб знайти для них ефективне рішення (слово «ефективне» є ключовим).

Серед проблем, що постають перед людьми з ампутаціями, зокрема, брак інформації про доступні можливості щодо медичної допомоги та протезування (основне джерело інформації — «сарафанне радіо»), складний і стомливий процес оформлення документів, дефіцит спеціалізованих програм, установ і фахівців, відсутність цілісного безбар’єрного середовища в громадських місцях. Переважно всім добре відомий комплекс проблем, які не знаходять ефективних рішень.

Тут показовим є дослідження, проведене БФ «Харків з тобою». У ньому, зокрема, зазначається, що в Україні можна знайти весь спектр послуг із реабілітації. За даними Мінздоров’я, нині договір про надання медичних послуг із реабілітації укладено з 478 медустановами. Посилення співробітництва між різними ланками цієї структури й узгодження взаємодії між ними може дати принципово новий якісний рівень реабілітації в Україні.

Експерти зазначають, що система надання послуг військовим і цивільним із ампутаціями є розгалуженою та багаторівневою. Це, з одного боку, ускладнює доступ користувача до неї, а з іншого — має потенціал для розвитку та синергії. Однак система (якщо це вже система) перевантажена. Очевидним є дефіцит фахівців.

Як розвантажити систему, як не змушувати чиновників багаторазово виконувати ту саму роботу? Рішення, які не потребують величезних витрат, є. Наприклад, є відповідні інтернет-ресурси, однак вони не дають пацієнтам покрокових алгоритмів, що робити й у якому порядку. Не знаючи назв і спеціалізації, не всі ресурси можна знайти за допомогою звичайного пошуку.

Чи можна це виправити? Так. Просто потрібно це зробити. А QR-код біля кожного ліжка з посиланням на сайт, де зібрана й постійно оновлюється вся потрібна інформація, до якої людина може звернутися в зручний час, — це формат інформаційного забезпечення, який істотно розвантажив би ситуацію.

Важко уявити себе на місці людини, яка пережила травматичну ампутацію з неминучим посттравматичним стресовим розладом. А якщо вона ще й не знає, що з нею буде далі, зокрема про етапи протезування, можливі ускладнення, біганину по інстанціях, — таке уявити просто неможливо. І навіть якщо потроїти кількість фахівців, які обслуговують одного пораненого, це може лише ускладнити проблему. У нас є все: хороші медики, прекрасні реабілітаційні центри, чудові протезні майстерні, сумлінні чиновники. Алгоритму немає. А якщо і є, то працює криво, склався стихійно, та ще й із добрячою порцією совка. І це очевидно кожному, хто стикається з проблемою або перебуває там, усередині. Потрібна добряча порція мізків і ухвалення ефективних рішень.