Чому пропозиція Сікорського по Криму є хорошою новиною, а не поганою?

Ми повинні розуміти, що це не лише особиста думка Сікорського. Він ретранслює думку частини західних еліт або Берліну, або Вашингтону.

Не варто достатньо лінійно сприймати пропозицію міністра закордонних справ Польщі Сікорського про те, що Крим потрібно передати в управління ООН і там провести референдум. Не буду обговорювати подробиці цієї "пропозиції". Її неможливо втілити в життя. Хіба що гарантом виконання будуть війська США в Криму.

Ми повинні розуміти, що це не лише особиста думка Сікорського. Він ретранслює думку частини західних еліт або Берліну, або Вашингтону.

Висловлена ним позиція, скоріше, говорить про те, що західні країни, західні еліти не дуже впевнені, що Росія може утримати Крим. Інакше навіщо порушувати питання, якщо у Росії все добре? Така заява – це чергова спроба зробити щось таке, аби не сильно образити Росію, підвісити Україну і не дати їй встановити територіальну цілісність. Щоб Україна не виграла, а Росія начебто й не програла. Тому я вважаю це хорошою новиною. Тому не потрібно розганяти пристрасті і влаштовувати бурю в стакані води.

Те, що ми почули, навпаки, якраз і говорить про те, що Україна на правильному шляху. Удари по території Російської Федерації вже дають результати. Проявилася трухлявість і гнилість Росії і це видно вже неозброєним оком. Все більше і більше з’являється сумнівів у тому, що РФія зможе утримати захоплені в Україні території. Ми маємо слідувати власним інтересам і дотискати повернення українських територій до кордонів 91 року військово-політичним шляхом.

Тепер про Польщу і ставлення частини українців до неї та ставлення Польщі до України. Політика – абсолютно цинічна річ у всьому світі і не повинна будуватися на пристрастях. Або ти когось трах…ш, або тебе трах….ють. Третього немає.

Деякі українці знову почали заводити шарманку про те, що "от, поляки, як ви можете так себе поводити" і далі в такому ж дусі.

Частина українського суспільства й досі живе в якомусь інфантильному світі, думаючи, що таке емоційне ставлення до наших сусідів чи інших іноземних партнерів дасть якийсь результат. Все має бути виважено, чітко, навіть егоїстично. Подобатися потрібно тільки собі, любити тільки себе, виходити виключно з власних інтересів.

Поведінка Польщі у відношенні до України також має конкретні передумови. Так, у нас велика співзалежність і, думаю, що поляки це знають. Є розуміння, що мають бути якісь стосунки, які дозволять вибудовувати стійку структуру в Балто-Чорноморському регіоні. Але Польща, як і будь-яка інші країна в Європі, також розуміє, що сильна Україна їм не потрібна. Їм потрібна якась млява територія, яка зазирає до рота полякам та іншим країнам. Думаю, що дехто й досі вважає, що Польща є "адвокатом України" в Європі. Це не так. Поляки чітко усвідомлюють, що сильна Україна – це загроза в першу чергу для інтересів самої Польщі. Тому вони й хочуть, щоб союз, про який йдеться, вибудовувався під "мудрим" керівництвом Польщі і ні в якому разі не був рівноправним. А такий формат Україну не влаштовує.

Тим більше, що ми є конкурентами по багатьох аспектах. Але головне полягає у тому, що тепер Україна може грати ту роль, яку довгий час грала Польща. Принаймні, останні 30 років.

Польща після 1991 року була своєрідною вітриною Заходу у Східній Європі та буфером між Німеччиною та Росією. В неї закачували великі ресурси, їй пробачали борги. Наприклад, у 90-х роках їй пробачили 30 мільярдів доларів зовнішнього боргу. Зараз це приблизно 60 мільярдів. Тут варто визнати, що поляки змогли скористатися можливостями, які їм надавалися. І молодці! Їх політику слід ретельно вивчати та впроваджувати в життя у себе.

Але тепер поляки розуміють, що таку саму роль може перехопити Україна. І на Україну можуть переміститися акценти з вливання грошей, оскільки Україна більш перспективна з точки зору бізнесу, територій і того функціоналу, який може виконувати, наприклад, на створення на території Євразії "іноземного легіону" – такої армії, де українці будуть офіцерами, а інші народи солдатами.

Наприклад, польські спецслужби, ймовірніше, не зможуть комусь відірвати голову десь у Судані або на території Росії. А це цінується, цей функціонал цікавий, тим більше, що Чорноморський регіон перспективний – це і прикаспійська нафта, яка може йти звідти, і, знову таки, вплив на Євразію й багато іншого.

Україна має перспективи стати потужним гравцем на Євразійському континенті, тим більше, що, як ми бачимо, Росія прагне до нестабільності. Тому у поляків тут є певні обмеження. Плюс – росіяни й білоруси ближче до українців по багатьох параметрах, ніж поляки. І вплив України тут значно більший є і буде. І Польща у такому форматі, як вона існувала останні 30 років, вже буде не потрібна. Виходячи з цього і слідуючи власним інтересам, щоб утримати свій статус Польща буде знову нав’язувати Україні думку про те, що українці є "папуасами", а вони великі "білі люди". Так само намагаються робити й інші західні країни, щоб українці не відчули себе суб’єктом світової політики, а залишалися об’єктами.

Тому не потрібно кричати "караул" і дивитися на подібні заяви, як на щось страшне. Так, вони будуть застосовувати різні методи, щоб нас зачепити, шпиняти, не пустити в Євросоюз, викручувати нам руки тощо. Варто розуміти, що усе це лікується достатньо просто. Чим міцнішою у військовому плані буде Українська держава, тим простіше ми зможемо послати до дідька різних кур’єрів, які розповідатимуть, як нам жити. Більше ракет, потужний ВПК, більше можливостей бути корисними Заходу. З Польщею ж слід будувати абсолютно прагматичні стосунки та затягувати у першу чергу в економічні проекти.

Тому варто спокійно ставитися до різного роду заяв наших західних партнерів, дорослішати, ставати сильнішими і розуміти, що до сильних дослухаються, їх поважають і їм намагаються прислужитися. А на слабких їздять, розповідають їм казки, намагаються викручувати руки при першій нагоді. Так що у нас тільки один шлях – ставати сильними та ставати тим, хто трах…є, а не кого трах…ть. Тоді у нас все буде гаразд.

Джерело