Загадка плану Зеленського: чого очікувати від розмови президента України з топполітиками США

Чого чекати від майбутнього візиту Зеленського до США?

Що стосується Джо Байдена, то виконувати обов'язки президента США він буде до 20 січня 2025 року. Тому говорити з ним президентові Зеленському, звісно ж, сенс є. Надто з огляду на те, який великий проміжок часу в умовах війни він ще залишатиметься очільником Білого дому, й на те, що всі рішення щодо виділення військової допомоги Україні ухвалює саме він, а не Камала Гарріс як віцепрезидентка.

Я не згоден, що Байден уже точно не ухвалить важливих рішень. Навпаки, зважаючи на те, що в нього закінчується президентський термін і він не балотуватиметься знову, можна спробувати його переконати. Знову ж таки, на передній план може вийти тема президентської спадщини у зовнішній політиці, тим паче з огляду на серію ключових загроз у сфері міжнародної безпеки. Але всі переконання мають бути аргументованими і мати довгострокову стратегію з конкретними очікуваними результатами.

Поки що немає подробиць плану перемоги Зеленського, але є досить песимістичні очікування, виходячи з попереднього досвіду 2,5 року — того, як президент ухвалював усі попередні рішення. Тому тут усе залежить від аргументів, які надасть українська сторона.

Щодо Дональда Трампа, то йому, безумовно, як одному з двох кандидатів, які мають щонайменше 50% шансів на успіх, варто також презентувати цей план. Тим паче з огляду на його амбітні гучні заяви стосовно того, що він закінчить цю війну в разі своєї перемоги на президентських виборах ще до виступу в повноваження. Те ж саме стосується Камали Гарріс. Зустріч із нею потрібно використати для налагодження відносин у разі її перемоги на виборах. Їй варто детально пояснити ситуацію, варіанти її розвитку та які ризики в разі поразки України в цій війні є для США та для неї особисто.

У мене очікування від візиту Зеленського до США стримані. Згадаймо, що всі очікували важливих рішень для України після зустрічі Джо Байдена з прем'єром Великої Британії Кіром Стармером, а також, коли Ентоні Блінкен разом із очільником МЗС Британії Девідом Леммі відвідували Київ. Тоді західні партнери мали бажання побачити цей план і стратегію ведення війни на найближчий рік, але, мабуть, переконливих аргументів Київ не надав, тому дозвіл на нанесення ударів углиб Росії від західних партнерів так і не з'явився.

Водночас, з огляду на попередній досвід, коли західні партнери відмовлялися надавати нам багато видів озброєнь, як це було з HIMARS, різними іншими летальними видами озброєнь, то поступово, все одно, позитивні для нас рішення ухвалювалися.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело