План победы Украины: территории в обмен на перемирие и НАТО – что решит Байден

Цього тижня в США можуть бути ухвалені важливі для України рішення, які вплинуть на подальші сценарії розвитку війни. Й залежать вони від Джо Байдена. 

Володимир Зеленський на чолі української делегації у США. 

Перша зупинка - завод у Скрентоні (штат Пенсильванія), один із небагатьох, де виробляють артилерійські снаряди 155-мм калібру. За ці майже три роки повномасштабної війни, випуск цих снарядів тут збільшився майже на 160% - до понад 40 тис. на місяць, а в планах виробляти до 100 тис. Президент Зеленський особисто подякував губернатору штату Джошу Шапіро й працівникам заводу за підтримку України, адже критично важливі для ЗСУ артилерійські снаряди ми отримуємо буквально з конвеєра цього заводу. 

Друга зупинка - 79-та Генасамблея ООН в Нью-Йорку. ТСН.ua вже писав, що Джо Байден виступить із промовою в перший день відкриття загальних дебатів 24 вересня, а Володимир Зеленський - 25 вересня. Проте, крім цього, на полях Генасамблеї відбудеться дуже багато двосторонніх зустрічей української делегації з іншими світовими лідерами. Наприклад, український президент вже зустрівся з канцлером Німеччини Олафом Шольцем та іншими очільниками держав. 

Третя зупинка - Вашингтон і Білий дім. Тут Володимир Зеленський матиме особисті зустрічі з Джо Байденом і віцепрезиденткою, кандидаткою в президенти США від Демократичної партії Камалою Гарріс. А вже 26-27 вересня Зеленський зустрінеться з Трампом. Головна мета всіх трьох зустрічей - представити План перемоги України. Його реалізація залежить як від результатів президентських виборів у США 5 листопада, так і від політичної волі американських еліт, які, поки що, на жаль, не ставлять на повну перемогу України у війні, яку почала Росія. 

Тож, що передбачає план План перемоги України? Чи захоче Байден зняти своє "вето" на членство України в НАТО, зробивши це частиною своєї політичної "спадщини"? Або ж, навпаки, наполягатиме на якнайшвидшому початку переговорів із Росією та встановленню перемирʼя без жодних для України гарантій? Читайте в матеріалі ТСН.ua. 

Що змінилося на Заході: Росія більше не загроза

Важко не помітити, що розмови про вихід ЗСУ на міжнародновизнані кордони 1991 року майже зникли з порядку денного як в самій Україні, так і на Заході. Натомість у Вашингтоні та ключових європейських столицях впевнені: в короткостроковій перспективі Київ не зможе вибити росіян з окупованих українських територій. 

"Найімовірніший результат війни - частина української території, яка тимчасово опиниться під російською окупацією, й це може тривати роками", - цитує The New York Times президента Чехії Петра Павела, який вже не вперше робить подібні заяви. Щоправда, він радше говорить в голос те, що інші вже давно обговорюють за зачиненими дверима. 

Хоча про "необхідність пошуку мирних можливостей" і запрошення Росії до участі в другому саміті миру (перший відбувся в червні в Швейцарії) віднедавна відкрито говорить і канцлер Німеччини Олаф Шольц.

З одного боку, це повʼязано з падінням його особистого й рейтингу правлячої "світлофорної" коаліції, і зростанням популярності крайньо лівих і правих сил, які виступають проти подальшої підтримки України, закликаючи налагоджувати відносини з Росією. 

З іншого боку, на німецький уряд сильно тисне бізнес, який дуже сумує за дешевим російським газом і легкими грошима, адже економіка Німеччини, й це обʼєктивно, не в найкращому стані. 

Все це помножено на небажання західних урядів пояснювати своїм суспільствам, чому треба збільшувати видатки на оборону й розширювати виробничі потужності своїх ОПК, коли собівартість виробництва тих же артилерійських снарядів в Росії та Китаї значно менша (з огляду на меншу вартість робочої сили), ніж у західних країнах. Й особливо в передвиборчий період. Наприклад, американський завод у Скрентоні, який відвідав президент Зеленський, забезпечує артилерійськими боєприпасами не лише Україну, а й Тайвань. І, вже зʼявлялися повідомлення, що Тайбей теж недоотримує достатньої кількості зброї. 

Проте, найважливіше те, що штат Пенсильванія, де й знаходиться цей завод, є ключовим на цих виборах. За словами експертів, хто візьме тут більшість, той і стане наступним президентом США. Тому, не дивлячись на те, що саме в Пенсильванії проживає друга за чисельністю українська громада, Адміністрація Байдена не хоче ризикувати ухваленням справді проривних рішень, на кшталт надання дозволу на удари американськими далекобійними ракетами в глибині території Росії, щодо підтримки України, бо команда Трампа неодмінно звинуватить штаб Байдена-Гарріс у втягуванні США в Третю світову, що вона вже в принципі робить давно. 

Саме небажання пояснювати власним суспільствам необхідність збільшувати видатки на оборону, бо це не популярно в західних країнах, адже вони не перебувають у стані прямої війни з Росією, помножене на бажання чинних західних урядів виграти вибори й залишитися при владі, диктує тиск на Україну йти на переговори з Росією без жодних гарантій ненападу в майбутньому. Й, на додачу, погодившись на територіальні поступки. 

До цього додається поширена Кремлем теза про те, що Росія начебто більше не є загрозою для східного флангу НАТО, мовляв, Сили оборони України знищили за ці майже три роки повномасштабної війни професійну російську армію. Тому, більше немає кому нападати на Польщу чи країни Балтії. Звісно, залишається загроза ядерного удару. Проте, її на Заході відкидають, бо, чомусь впевнені, що Китай та Індія свого часу дуже чітко сказали Путіну, що цього робити не варто. 

Й цю думку зараз можна почути скрізь в Європі, навіть у країнах Балтії та Польщі. Хоча, як пише The Washington Post, у Кремлі зростає визнання, що постійні спекуляції щодо можливості застосування ядерної зброї починають втрачати силу, а "червоні лінії" Москви Захід все більше перетинає. Проте в цій своїй статті американська газета посилається переважно на прокремлівських експертів і російські джерела, які можуть казати те, що вигідно Кремлю. 

План перемоги: як переконати союзників

За словами директора з питань Європи у Раді з нацбезпеки США Майкла Карпентера, в Білому домі з нетерпінням чекають від президента Зеленського презентації Плану перемоги, щоб узгодити стратегічні цілі з Україною протягом останніх чотирьох місяців роботи Адміністрації Байдена. Проте, План перемоги України, який наш президент збирається представити Байдену, Гарріс і Трампу, - це не щось нове. 

Хоча, треба додати, що тут українська дипломатія дещо перехопила ініціативу. Бо, нагадаємо, коли в квітні цього року, після понад піврічного блокування Трампом в Конгресі подальшої військової допомоги Україні на майже $61 млрд (з яких понад $50 млрд залишається в самих США у вигляді інвестицій в американський ОПК), республіканці вимагали від Адміністрації Байдена чіткого плану подальшої підтримки України. Вони хотіли бачити привʼязку надання США певних видів озброєнь Україні до конкретних здобутків на полі бою. 

Й на початку вересня, за повідомленнями західних ЗМІ, Адміністрація Байдена надіслала Конгресу засекречену доповідь про свою стратегію щодо війни. Хоча дедлайн сплив ще наприкінці травня. Тож, Україна зробила дуже правильний дипломатичний хід, розробивши свій План перемоги, який представить днями у Вашингтоні ключовим гравцям, упередивши можливі спекуляції як з боку демократів, так і республіканців. 

Раніше президент Зеленський вже повідомляв, що План перемоги України складається з чотирьох основних пунктів: безпека, сильна військова й економічна підтримка Заходу, та геополітичне місце для України в світі. Днями британська The Times уточнила, що він також передбачає надання Києву гарантій безпеки (схожих на статтю 5 НАТО про колективну оборону) на випадок перемоги Трампа, який підштовхуватиме Україну до невигідної угоди з Росією, яка майже напевно передбачатиме фактичну згоду на російську окупацію українських територій. 

Крім цього, за інформацією видання, План перемоги передбачає продовження української операції на Курщині (що має стати перевагою України на можливих переговорах з Росією), запит на надання конкретної передової зброї і гарантії продовження фінансової допомоги Україні. 

"Заклик Зеленського до гарантій безпеки підкреслює неспроможність (Заходу - ред.) прийняти Україну до НАТО та інших міжнародних альянсів, частково через розбіжності між союзниками", - додає The Times. 

Насправді, чогось нового в тому, про що написала британська газета, немає. ТСН.ua вже не раз повідомляв, що членство України в НАТО особисто для Джо Байдена - це "червона лінія" - ризик Третьої світової із застосуванням Росією ядерної зброї. У Вашингтоні вже навіть не обговорюють так звану "ізраїльську модель" для України (Ізраїль є основним союзником США поза НАТО), яка б в ідеалі передбачала фіксовану щорічну військову та фінансову підтримку Києва з боку Вашингтона, незалежно від прізвища американського президента та розкладу сил у Конгресі. 

Разом із тим ще в серпні в інтервʼю ТСН.ua директорка Центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук ставила слушне запитання: чи захоче Байден, який вже не є кандидатом в президенти й не претендує на переобрання, залишити після себе спадщину саме в контексті війни Росії проти України, щоб зафіксувати певне перемир'я ще до президентських виборів у США, чи до інавгурації наступного президента в січні 2025 року? 

"Чи, все ж таки, він розуміє, що такої спадщини за нинішніх обставин він не може залишити, тому просто буде подавати як велику перемогу й власне президентське досягнення те, що його Адміністрація  допомогла Україні в принципі вистояти й вижити (а те, що наступ росіян триває, це для тих, хто вже дуже хоче заглиблюватися); Росія стратегічно програла (як вони це люблять казати); а Байден особисто "об'єднав весь світ", щоб зупинити Путіна. Чи цього йому достатньо для президентської спадщини?", - говорила Альона Гетьманчук. 

Із інтервʼю старшого наукового співробітника Європейської ради зовнішніх відносин Густава Гресселя Tagesschau, можна зробити висновок, що наразі президент Байден розглядає два варіанти своєї можливої "спадщини" щодо України: або надати дозвіл на далекобійні удари американською зброєю в глибині території Росії; або зняти своє "вето" на вступ України до НАТО зі згодою Києва на де-факто окупацію Росією українських територій. 

"Зараз ми готуємося до другого саміту миру, просуваючись разом із нашими партнерами крок за кроком, згідно з формулою миру. І ми готуємо документ, який представимо на другому саміті миру", - заявив президент Зеленський, виступаючи на засіданні Саміту майбутнього ООН у понеділок, 23 вересня. 

У Кремлі вже офіційно заявили, що Росія не візьме участі у другому саміті миру, хоч паралельно й "не відмовляються від політико-дипломатичного врегулювання кризи, й готові до обговорення справді серйозних пропозицій, які враховують ситуацію на землі (тобто, територіальні поступки з боку України - ред.) і геополітичні реалії". 

Проте, в підсумку, все залежатиме від того, хто буде наступним президентом США, та чи штовхатимуть нас США до переговорів із Росією на невигідних для України умовах без жодних безпекових гарантій? Якщо, зрештою, справдиться негативний сценарій, то за Америкою послідує й Європа, й тоді Україна постане перед дуже непростим вибором, якщо не вирішальним за весь час відновлення своєї незалежності.