Держава дотягнеться

Ранній доступ: Patreon

Колись, іще студентом, я вивів для себе тезу, яка спростила мені життя. Ніколи б не подумав, що знадобиться вона зараз. Ця теза — держава все одно до вас дотягнеться. Будь-яка, за власної потреби. Це не погано і не добре, просто так зазвичай буває.

Звісно, багато хто це розуміє. Але якось не до кінця, все одно дотримуючись у житті принципу «Щоб усе було, і нічого за це не було». Як правило, саме ця категорія громадян і потрапляє в пастку, причому добровільно та без жодного додаткового стимулу за такі викрутаси.

Просто комусь хочеться бути хитрішим за інших. Усе працює, а потім р-р-раз і не працює.

Приклад із минулого

Коли я навчався в університеті (не сказати, що сумлінно), серед молоді циркулював веселий спосіб закосити від армії. Це була військова кафедра. А що? Ходиш собі стрижений, якісь зошити заповнив. Якщо нормальна кафедра, десь колись навіть дадуть за зброю потриматись. А строкова служба — все, пішла повз тебе. Тільки за кафедру трошки платитимеш.

І не сказати, що спосіб був паршивий. Він працював на 100%. До певного моменту, звісно, а потім чомусь перестав працювати. Так склались зірки на небі, а фактично «держава до вас дотягнулась».

Мене це не цікавило, бо на той момент я збирав черговий рок-гурт, на біса нікому не потрібний. Усі вільні кошти витрачав на тютюн, струни та квиток на потяг. Однак якось помітив, що серед друзів вистачало охочих піти на військову кафедру. Планів саме на офіцерство не було чути. Зате оминути строкову службу — ось чого було валом.

Згодом навчання завершилось. Почалась війна, яка на той момент зводилась до трьох великих літер АТО. І офіцери раптово знадобились.

Наскільки я пам’ятаю, один із знайомих відкупився вже за великі кошти та в лікарів. Приписали йому хвороб стільки, що головний герой «Трьох в одному човні» зняв би капелюха. Грубо кажучи, хлопак був здоровий бик, але одного чудового вечора став медичним дивом, яке невідомо як виживає з такою кількістю болячок під капотом.

Просто державі не були потрібні офіцери роками. А потім раптово знадобились, і вона підняла записи в журналах обліку журналів. І офіцери знайшлись. Те, що потім частина з цих записів зникла — питання до відповідальних осіб.

Держава як держава, дотягнулась і дотягнулась. Із ким не буває.

Приклад нинішній

Або, раз ми вже заговорили про армію, є інший приклад. Більш свіжий. Ще від армії петляти було зручно безкоштовним шляхом: знятись з обліку у своєму військкоматі і… просто нікуди не йти. Найбільш хардкорний спосіб, якщо так хотілось — усе ж знайти інший військкомат, але напхати туди лівих даних і неактуальний номер телефону.

І знову ж, спосіб не був паскудний. Він реально працював. На відміну від кафедри, цей план сподобався дуже багатьом. Бо за нього не треба було доплачувати і кудись ще ходити. Навпаки, треба було кудись не ходити.

Мене це не цікавило, бо я зануда і стирчав на обліку роками. Колись навіть їздив у військкомат, де загубили мою справу. Знайшов і, на жаль, штовхнув військкома (цим гарантував собі проблеми на майбутнє). Але, чесно кажучи, у мене вистачило клепки зрозуміти, чому багато знайомих не лише не живуть за місцем прописки, а ще й оминають його як мінне поле.

Згодом почалась уже справжня війна, без означення «гібридна». І система раптово змінилась.

Виявилось, що військовий квиток треба отримувати не в 30 рочків, а у 25. Ті, хто його мали, навіть не помітили змін. Однак прибічники більш екзотичних способів перебування на військовому обліку в один момент із переможців системи опинились у статусі невдах. Чому? Бо квиточок треба, тільки його немає. І туди, де його видають, ти йти не хочеш. Взагалі добре, якщо адресу хоч знаєш.

Так склалось, що роками державі дійсно було начхати, хто на військовому обліку перебуває. І чи перебуває взагалі. Легко звикнути до такої лафи.

Потім держава дотягнулась. Утім, нічого нового.

Які ще приклади?

Цей текст я пишу не для того, щоб згадати минуле та розповісти, який я класний. Хоча це, звісно, також. Хотілось лише одного: показати, як робочий на 100% спосіб буквально за один ранок стає твоєю проблемою, пасткою та приводом для палахкотіння сідничного нерва.

Бо часи змінюються. Один чудовий лайфхак затуляє собою інший. Незмінна лише маса людей, які завжди хочуть обманути систему.

Може, хтось із вас житиме тут після війни. Тоді я не рекомендував би шукати трюки, що гарантують, начебто «все буде, і за це нічого не буде». Якщо ви вже підписались на подібне, його треба моніторити ліпше, ніж грантолюб — судові реєстри чи записи тендерів. Та, як свідчить практика, моніторити ніхто нічого не хоче.

Може, хтось із вас поїде за кордон. Там теж не рекомендую шукати подібні викрутаси. Бо держава дотягнеться завжди, будь-яка і будь-коли.

Це залежить не від її назви чи конституційного устрою. Це залежить від того, чи буде в неї така потреба. Якщо ви не аналітик зі стажем чи Ванга — повірте, на такі речі ліпше не робити ставки наосліп. Факт у тому, що інтерес певної держави до людини на її території дуже важко обійти стороною. Як мінімум, важко обійтись без певних маніпуляцій.

Війна проти Росії насправді не показала нічого нового для нас. Хіба те, що після першого ж пострілу в Україні стає надзвичайно багато лібертаріанців.

Тобто «У-у-у, держава — ворог вільного громадянина». Або «У-у-у-у, держава мені не зробила того-то, а чому я маю йти назустріч?». Насправді це дитсадок, який схрестили з легендарним закладом — ви ж чули про божевільню «Веселка»? Ось це воно і є. А найголовніше, що люди досі шукають собі моральні обґрунтування для егоїстичних вчинків.

Шановні, ці обґрунтування будь-яку державу не цікавлять, щойно в неї з’явиться потреба у ваших послугах. І так само вони її не цікавлять, коли потреби немає.

Ми не унікальні (так, знову)

Насправді я зараз можу вас як мотивувати, так і демотивувати. Все життя цим займаюсь, по суті. Наостанок обговорімо смішне та серйозне: один український трюк та одну європейську пастку (не для нас) для дуже хитрих одним місцем. Трюк було створено 2022 року, він популярний прямо зараз. А пастка зараз зводиться «на потім» для інших хитрунів, але в іншій державі.

Звісно, трюк — це я кажу про тих громадян України, які влаштували собі персональну євроінтеграцію. Вони вважають, що гра завершена, вони перемогли. Як аргумент — мовляв, нас Європа вже не видасть нікуди.

Поки чинна влада вміє говорити із західними державами лише мовою вимог та ультиматумів — може, й так. А може, й ні. Як на мене, Україна вже не раз демонструвала, що як державний механізм уміє бути неймовірно безжальною. І те, як її обманювали без додаткових витрат на моніторинг та уважність, оберталось лихом для авторів чергового лайфхаку.

Можна сказати, що нелегальні мандрівники з паспортом України та безвізом — вони не такі. Вони уважні, пильні, стежать за кожною зміною в законах.

Справа в тому, що це не зовсім так.

Не збираюсь детально прогнозувати, хто як попадеться. Кожен чи лише частка. Просто я вже не раз бачив, як ситуація «Та рабочий способ. Че ты паришься? Все норм будет» переходила в розряд «Бл*, че теперь делать?». Не раз уже було. Окрім двох прикладів, наведених у тексті, вистачало й більш вузькопрофільних хитрощів із поганою кінцівкою.

Але якщо пани-ухилянти дійсно за чимось слідкують — не здивуюсь їхнім мітингам у Європі. З вимогою не брати нас до ЄС. Причина простенька: в разі вступу ми синхронізуємо бази розшуку з іншими державами.

Звісно, Україна не дуже уважна. Тому всіх-всіх, я впевнений, не піймає.

Але ж частка, як завжди, опиниться у статусі «льох без м’якого знаку». Та без вміння гадати і вгадати набагато більше вдячних українців можуть відчути певну небезпеку для своєї дупи. Тоді, впевнений, і транспаранти будуть швидко намальовані. Це ж не ситуація, коли треба вийти на мітинг за Україну, маркери бігом знайдуться і гарний папірець формату А3.

Усе ж жити чесно — набагато простіше. Не треба відмовки пам’ятати.

Тепер про європейські фінти. Як я вже писав колись, Чехія подивилась на нашу мобілізацію — і тихцем змінила собі механізми ВЛК. Так, щоб було.

Якщо хтось не в курсі, у Чехії дуже великі проблеми з ожирінням серед населення. Я не «за» чи «проти». Однак зазвичай популяризація проблеми призводить до того, що вона перестає бути підставою для ухиляння від чогось. Наприклад, раніше був шанс із надмірним ожирінням не загриміти до армії навіть у разі серйозного військового інциденту. Більше таких шансів немає.

Чехія переписала правила. Тепер з ожирінням ви не потрапите в десантуру, але штабну посаду цілком потягнете. Тож аргумент «Я не піду» вже тойво. Втратив свою актуальність за одним розчерком авторучки.

Як ви думаєте, молоді чехи в курсі? Особливо ті, що лібертаріанці на будь-який небезпечний випадок життя.

Особисто я по можливості стараюсь читати місцеву пресу. І не лише там, а загалом по Східній Європі. І помітив, що немає масових обговорень зміни ВЛК, немає гнівних колонок про це від потенційних військовослужбовців. Та всім чхати. В принципі, як і в нашій державі, поки військова кафедра не перетворилась із білого квитка на персональне запрошення до зони АТО.

Я так розумію, далі у чехів має знайтись блогер Андрій Моравський. Буде розповідати, як погано в армію пакувати.

Повторюсь, ми не унікальні.