Олімпійськi корені, улюблена команда Муссоліні і такі різні скудетто: що потрібно знати про Лаціо

Важко навіть усвідомити, наскільки значущою в культурному, політичному, суспільному і бозна якому ще плані подією було відродження в 1896-му році Олімпійських ігор. Зокрема, цей турнір в Афінах мотивував кількох римлян заснувати спортивний клуб – і взяти біло-блакитні кольори на честь грецького прапора.

Спочатку футбол навіть не входив до списку захоплень перших “орлів”. Клуб, який заснували 1900-го, спеціалізувався на бігу; футбол з'явився за рік і тривалий час практикувався виключно на аматорському рівні; а згодом це розрослося до клубу, в якому зараз розвиваються 79 видів спорту та їх різновидів. Бейсбольний Лаціо виграв два чемпіонати Італії, регбійний – один, крикетний – теж два... Небагато, але й футбольна команда взяла не те, щоб багато скудетто.

Якщо говорити про неї докладніше, то на початку XX століття – як втім, і майже завжди – в Італії домінували клуби з півночі. Лаціо з гордістю повідомляє, що саме їхній гравець, Фульвіо Бернардіні став першим гравцем не з північної команди, який зіграв за збірну – але сталося це тільки в 1925 році. В цілому, на той момент “орли” давно стали найсильнішою командою міста, регіону (до речі, Лаціо – це саме назва регіону, в якому знаходиться столиця Італії) – і почали грати “по-серйозному”.

Лаціо та фашисти

Самовтілюване пророцтво — передбачення, яке здійснюється принаймні частково через віру або сподівання людини на те, що воно істинне (с).

Якби Віщий Олег не вірив у те, що він прийме смерть від свого коня, хіба став би він підходити до його тіла, що розклалося? Якби Волдеморт не прагнув вбити Гаррі Поттера – може, він і не став би його ворогом? Та навіть якщо без зайвої епічності: жоден сучасний банк не виживе, якщо всі його вкладники захочуть одночасно зняти свої гроші. І чутки про кризу в конкретному банку можуть спровокувати його банкрутство, навіть якщо від самого початку ніякої кризи не було...

Чутки про те, що за Лаціо вболiвав Беніто Муссоліні, набридли до неможливості. Що ж це за хвороба така, коли за часів повної та нероздільної влади людини: а) створюється прямий конкурент його “улюбленого” клубу; б) цьому конкуренту дають виграти чемпіонат; в) “улюбленому” клубу не дають виграти нічого? Рома зовсім скоро відзначить віковий ювілей тільки тому, що певного моменту фашисти захотіли замість натовпу периферійних римських команд створити одну сильну. Знову ж таки для того, щоб боротися з грандами з півночі Італії.

Рому формували команди з нижчих ліг – і такий трюк, “з миру по нитці”, справді дозволив римлянам виграти чемпіонство 1942-го. А вже за два роки Боб Пейслі, тоді й близько не легенда Ліверпуля, в'їхав до Риму на танку... Втім, я відволікся. Лаціо вже на момент приходу до влади фашистів грав у вищій лізі – як би вона не називалася.

Змагання під назвою “Серія А” з'явилося 1928-го, до цього італійські змагання ділилися на кілька зон, найкращі команди з яких потім грали турнір за чемпіонство. І якщо до фашистів “орли” двічі ставали віце-чемпіонами країни, то за них посідали і 13-те, і 14-те, і 15-те місце. Друге, втім, теж було, але тільки один раз – заслабко якось для 20 з лишком років виступів при "дуче".

Та й загалом. Муссоліні 1883 року народження. Визначатися з улюбленим футбольним клубом у 18 років – якось пізно, не знаходите? Не кажучи про те, що в перші свої роки Лаціо був аматорською командою, тоді як, наприклад, Дженоа в той час медалі хіба що кілограмами не вимірювала... Незважаючи на наявність одного з найбільших гравців часу — Сільвіо Піола, який досі утримує титул найкращого бомбардира Серії А в історії, більшу частину своїх 274 голів забив саме за Лаціо – жодного командного трофея “орли” при фашистах так і не виграли.

Проте. Зараз, у наші дні, вже неможливо не асоціювати Лаціо із фашистами. Неможливо, тому що самі фанати "орлів" роблять для цього все можливе! Як кажуть, з недавнього: у березні “орли” грали матч плей-оф ЛЧ з Баварією, і фанати прийшли в ту саму пивну, в якій Гітлер 104 роки тому представив програму НСДАП. Прийшли, щоб заспівати пісню на підтримку Муссоліні.

Ультрас – взагалі давній біль римського клубу. Вони відзначилися такими речами, як: банер зі словами "Освенцим – ваша батьківщина, печі – ваші дома" на римському дербі; стікери з Анною Франк (знаменитою жертвою Голокосту) у футболці Роми на секторі романістів; “римський салют” у виконанні дресирувальника орла на стадіоні; і це не кажучи про просте скандування “дуче” і безліч фашистських образ, які виглядають дрібними витівками на тлі головного.

Це підхоплюють суперники: наприклад, один із гравців Селтіка після гола у ворота Лаціо зобразив позу, в якій висів Муссоліні після страти. Це підхоплюють і самі гравці: Паоло ді Каніо привітав фанів, усі розуміють, яким чином. Расизм, антисемітизм та інші “-зми” то міцнішають, то слабшають: наприклад, у 2001-му ультрас зірвали перехід у Лаціо Ліліана Тюрама, хоча, звичайно, навіть до цього моменту за команду грали темношкірі гравці на кшталт Арона Вінтера.

Заради справедливості, треба визнати, що клуб із цим бореться. Історiя з Франк мотивувала Лаціо щороку відправляти ультрас на екскурсії в Освенцим – показати, що вони підтримують. Того самого дресирувальника після “салюту” було звільнено (цікаво, тварина не постраждала від усього цього?), фанатів клуб теж карає. І все-таки, ця асоціація з лаціалі іноді дається взнаки. Три роки тому до молоді Лаціо було зараховано правнука Муссоліні – і хотілося б сказати, що він не відповідає за прадіда, але коли дізнаєшся, що його мати заснувала нову неофашистську партію, сумнівів у поглядах Романо стає менше.

Скудетто чи життя!

А так Лаціо – команда двох титулів, двох чемпіонств. Вони були дуже різними – навіть більш різними, ніж сам час, коли вони вигравалися.

Перше в Італії прозвали “скудетто банди з пістолетами”. Абсолютно безбашенні хлопці, люди, які навіть не думали про дотримання режиму і як головне хобі займатися стріляниною (добре хоч, не один по одному), у кращий день могли видати матч-феєрію, а за тиждень програти аутсайдеру. Одного з них ця відв'язність звела в могилу, причому рекордно швидко: Лучано Ре Чекконі, один із півзахисників клубу, вирішив “розіграти” власника ювелірного магазину, вбіг у нього зі словами “Це пограбування!” – і був, як логічно, застрелений. А зброї цього разу в нього й не було – просто Луїджі певного моменту стало нудно.

Не було жодного приводу писати Лаціо навіть у широкий пул претендентів на щось пристойне ще влітку 1972 року. Команда тільки повернулася із Серії Б, причому навіть там посіла друге місце – нижче за заштатну Тернану. Але клуб, по-перше, зміг дуже швидко пiдсилитися. Імена Ре Чекконі, форварда Ренцо Гарласкеллі та воротаря Феліче Пулічі назавжди увійшли до пантеону героїв клубу.

А по-друге... Пощастило команді зустріти свого героя, другого тата для кожного з гравців. Скільки разів ви чули та читали історії про видатних тренерів-диктаторів? Людей, при яких навіть суперзірки боялися дихати? Томмазо Маестреллі був не таким – та й не впорався б такий із “бандою з пістолетами”. Дуже добра людина, Маестреллі брав індивідуальним підходом: запрошував гравців до себе додому на вечерю, мотивував їх демонструвати кращу форму в житті, домагався, щоб люди цінували командний результат вище, ніж римську dolce vita.

Йому це вдалося. Вдалося досягти рівного сезону навіть від Джорджо Кінальї – форварда наскільки талановитого (до збірної його викликали навіть із Серії Б), настільки й норовливого. Він був значнішим за будь-якого тренера Лаціо до Маестреллі, не соромився конфліктувати з партнерами, навколо і проти нього створювалися клани... А ще він з 24 голами став найкращим бомбардиром Серії А в чемпіонському сезоні. В історію увійшло рішення Маестреллі у 25-му турі, коли його команда до перерви програвала на своєму полі Вероні 1:2. Тренер просто не пустив команду в роздягальню, змусив її усі 15 хвилин пробути на полі! Інакше б “орли” побилися :)

Попелюшка стала принцесою. Команда, з якої навіть після титулу на ЧС-1974 викликали лише трьох гравців (Кіналью, Ре Чекконі та захисника Вілсона), взяла скудетто.

А скінчилося все дуже сумно. Уже протягом наступного сезону у Маестреллі виявили рак печінки. Вже наступний сезон він не зміг відпрацювати повноцінно – і хоча знаходив у собі сили йти і повертатися, постійно керувати командою не міг, і його дітище навіть не боролося за захист скудетто. Всього через два роки після тріумфу клубу всього свого життя Маестреллі помер. Останнє, що він слухав перед непритомністю – радіотрансляція римського дербі...

Кіналья поїхав до США – він, до речі, назавжди залишиться найкращим бомбардиром NASL: ліги, в якій грали Пеле, Кройф і Беккенбауер. Поїхав, як ви розумієте, рано, всього в 29 років — не вистачало в нього мотивації, щоб наполегливо працювати сезон за сезоном. Ре Чекконі застрелили, а команда загалом у принципі була не того рівня, щоби постійно претендувати на титули. З того легендарного “старту” лише Кіналья зіграв понад десять матчів за збірну, а багато хто не був викликаний жодного разу.

Скудетто та гаманець

Друге чемпіонство Лаціо – це чемпіонство навіть не гранда, а "дрімтім". За той Лаціо і вболівали ті, хто любив команди мрії. Свен-Йоран Ерікссон, світ його праху, згадував: “Коли я прийшов у клуб, Лаціо нічого не вигравав близько 20 років. Але президент Краньотті виявив неймовірне ставлення до мене та команди. Якщо я просив гравця, він робив все, що в його силах, щоб отримати його.

Наприклад, ми купили Крістіана В'єрі з Атлетіко. Ми заплатили найбільшу суму в історії – на той час це було рекордом. Атлетіко хотів влаштувати обмін – вони хотіли Павла Недведа та Володимира Юговича. Я сказав Краньотті, що ми не можемо їх відпустити. Тоді він просто сказав: “Окей, ми просто заплатимо Атлетіко, скільки потрібно”. На ухвалення рішення у нього пішло лише десять хвилин. Приголомшливо”.

Цей трансфер обвалив продажу капучіно і латте в Римі: Краньотті зробив статки на Cirio, молочнiй компанії, і фанати Роми пов'язали подорожчання з тим, що за їх рахунок намагаються компенсувати супертрансфер. І Лаціо купив не тільки В'єрі. Знову говорить Ерікссон:

“На першій зустрічі з президентом Лаціо Серджо Краньотті я сказав: "Ми виграємо скудетто, якщо купите мені трьох гравців". Я назвав йому Манчіні, Михайловича та Верона. Я знав їх, бо тренував у Сампдорії. Він не послухав мене. У перший сезон ми купили лише Манчіні. Потім за рік Михайловича. І потім Верона. Тому насамперед після перемоги в Серії А я пішов до Краньотті і сказав йому жартома: "Пам'ятаєш, що я тобі казав? Ми могли б вже святкувати третє скудетто". "Свен, одного теж достатньо”.

А ще були Салас і Станкович, Бокшич і Недвед, Індзагі і Креспо, Сiмеоне і Перуцці, Мендьєта і Стам, Е. К'єза та Д. Баджо... Краньотті кидався грошима, наче п'яний гусар, а Ерікссон міг собі дозволити різати по живому.

“Коли я тільки прийшов, у команді було три ветерани. Вони взагалі не вірили, що ми можемо виграти Серію А. Говорили, що ми нічого не виграємо, бо Лаціо ніколи не виграє.

Одного з них звали П'єрлуїджі Казіраги – він вирушив до Челсі. Другим був Роберто Рамбауді . І останнім Беппе Синьйорі. Усі троє – герої для вболівальників. Я сказав Краньотті, що треба позбавлятися всіх трьох. Ми мали змінити психологію клубу, а не просто знайти технічно сильних гравців.

Після довгих розмов він прислухався до мене. Спочатку казав: "Свен, я не можу продати Беппе Синьйорі, вболівальники збожеволіють". І після продажу вони справді були в сказі – вони готові були вбити мене, якби отримали шанс”.

Наслідком цього солодкого, за всіма завітами Фелліні, життя були три Кубки Італії, Кубок володарів Кубків (Недвед забив останній гол в історії турніру), Суперкубок УЄФА – і скудетто-2000. Його “орли” завоювали у лютій, за кожне очко, боротьбі: такі вже часи були, топові склади були у всіх “семи сестер” (міланських і римських грандів, а також Ювентуса, Парми та Фіорентини). За цей титул у фанатів Ювентуса досі образа на суддів та федерацію: вирішальні очки вони втратили на полі в Перуджі, яке було залито зливою.

20+ голодних років після десяти жирних

Але ці часи скінчилися швидко. Cirio збанкрутував (до речі, по-справжньому: Краньотті живий і зараз, але живе в дуже скромних умовах), і старий президент був змушений продати клуб Клаудіо Лотіто. А всі часи при ньому – це часи тотальної економії кожного євроцента.

Навіть Чиро Іммобіле, який побив рекорд Піоли за голами саме за Лаціо, приїхав до Риму після послідовних провалів у Боруссії, Севільї та Торіно. Клуб щосили намагається знайти недооцінених гравців і підписує або ветеранів (Рейна, Лейва, Клозе, Педро), або недооцінених гравців. Іноді вони “вистрілюють”, як Феліпе Андерсон (та й Клозе грав чудово!), але загалом клуб, звісно, сильно втратив у амбіціях. 20 років тому Креспо, зараз Кастельянос – рівень аргентинських форвардів в даному випадку відображає рівень команди.

При цьому лише два роки тому Лаціо посів найвище друге місце. Але це було дивне віце-чемпіонство. У сезон, коли всі інші італійські клуби дійшли до найпізніших стадій у єврокубках (уже дуже дивно), Лаціо не вийшов із групи Ліги Європи і був найочевиднішим бенефіціаром зайнятості всіх суперників. Мауріціо Саррі, який номінально досяг з “орлами” найкращого результату в XXI столітті, не доопрацював до кінця навіть наступний сезон. Натомість на початку цього року взяли Ігора Тудора, але у травні попрощалися і з ним – зовсім не впоралася людина.

У підсумку свій шанс отримав Марко Бароні – непоганий у минулому футболіст (чемпіон Італії у складі Наполі), середній тренер. Величезна частина 24-річної кар'єри Бароні пройшла в нижчих лігах, ще 2022-го він вигравав з Лечче Серію Б, і запрошення на Олімпіко – це, звичайно, шанс всього життя. Тренер не догматичний: якщо з Фрозіноне переважно використовував схему 3-5-2, а з Лечче 4-3-3, то у Вероні, де він відпрацював минулий сезон, і у Лаціо використовує модель 4-2-3-1.

Лаціо дуже погано розпочав сезон в обороні. Бароні вже посадив у запас одну з головних зірок: Алессіо Романьйолі після чотирьох матчів, у яких “орлам” забили шість голів, з найкращих місць переглянув гру у Флоренції. Це, втім, зовсім не допомогло: Лаціо програло Фіорентіні 1:2, у Проведеля жодного сухого матчу в сезоні.

Романьолі конкурує з двома іспанцями: Патріком та Маріо Хілою, які приїхали з дублів Барселони та Реала відповідно. Щоправда, тут є принципова різниця: якщо Патрік вже один із головних ветеранів команди, то Хіла приїхав лише два роки тому, і більшу частину їх сидів у запасі. Втім, у будь-якому разі Лаціо поки що грає у “перестрілки”: і сам забиває, і супернику дає.

В атаці у “орлів” далеко не факт, що зіграє Кастельянос – у аргентинця травма, і нехай вона незначна, але він саме зараз набирає форму. А без нього вся увага на гранд-офіцера національного Ордену Лева. Такий титул Булає Діа отримав після перемоги на Кубку Африканських націй, яка була для Сенегалу першою в історії. Цікавий, втім, Діа не лише міжнародними успіхами.

Забити 16 м'ячів за сезон Серії А – дуже і дуже гідно (Кіналья, наприклад, досяг більшого тільки в чемпіонському сезоні), а Булає зробив це за Салернітану. Діа — справжній бомбардир, який може приносити голи з нічого, навіть коли гра в команди в цілому не йде зовсім. Він універсальний, вміє допомагати обороні — і, до речі, навіть якщо Бароні випустить його тільки на заміну, сенегалець може принести величезну користь: багато забиває він і в якості “джокера”. Лаціо орендував його цього літа, і при трьох виходах у “старті” Діа відзначився вже двома голами – причому Вероні та Мілану. Проти таких гравців фанати Лаціо не проти?

Інший помітний гравець Лаціо – Маттео Гендузі, який через трансфер до Лаціо не зіграв проти Шахтаря, але зараз може зіграти проти Динамо. Йому дуже не щастило із командами – і, можливо, й зараз не щастить. Давайте просто розглянемо сезони в останні п'ять років:

-2019/20: сезон трьох тренерів в Арсеналі, катастрофа імені пізнього Емері та Юнгберга;

-2020/21: сезон у Герті, де довелося працювати з такими легендами, як Бруно Лаббадія та Пал Дардаї;

-2021/22: сезон у Марселі під керівництвом Хорхе Сампаолі. Відразу статус найважливішого гравця другої команди ліги, яка ще й до півфіналу ЛК дійшла;

-2022/23: сезон типової для Марселя перестановки незрозуміло через що. Ігор Тудор, по-перше, опустив команду з другого місця на третє, а по-друге, пішов після цього;

-2023/24: як і Малiновський, Гендузі пішов з Марселя через розбіжності з Марселіно, якого вигнали за два місяці. Іронічно, що він незабаром возз'єднався з Тудором у Лаціо, але це вже нічого не дало.

Бароні – десятий тренер Гендузі за шість років (Тудор у Марселі та Тудор у Лаціо – це два різні Тудори). Забагато. Але, принаймні, поки що Гендузі – найважливіший гравець цього Лаціо. Бароні робить ставку на енерговитратний футбол, йому потрібен випалений центр поля, і Маттео для цього підходить на всі сто. Ось уже і до збірної він повернувся: допоміг французам обіграти Бельгію.

Загалом, ситуація Лаціо схожа на ситуацію Болоньї – і не лише в плані звинувачень у зв'язках із Муссоліні. Ця команда також змінила тренера влітку і теж шукає себе. Пройшло всього п'ять турів Серії А – і лише чотири гравці (!) вийшли у старті на всі п'ять. Це Гендузі, Проведель та півзахисники Закканьї та Ладзаррі, кожен з яких може присісти в запас хоч у найближчому турі. Яким би штампом це не було, незамінних у Бароні немає – крім, можливо, Гендузі.

Як і Динамо, Лаціо шукає себе – на цій стадії навіть на рівні стартового складу. Різниця тільки в тому, що Шовковський навіть головним тренером працює вже майже рік, а в принципі в Динамо знаходиться вже, приблизно, три вічності. Бароні ж у роздягальню Лаціо вперше увійшов три місяці тому – і цей фактор може бути значнішим, ніж умовна різниця у класі.