Володимир Горянський – про стосунки з дружиною, як не озлобитися і чому мало знімається в кіно

Володимира Горянського ми запросили на розмову у перерві між зйомками серіалу «Дрон». Детектив про роботу правоохоронців, у команді яких працює службовий собака на прізвисько Дрон, виходить у будні на каналі НТН. Керує командою поліцейських полковник Хрущ, якого і грає народний артист.

В інтерв’ю Коротко про Володимир Горянський розповів про зйомки в кіно, роботу з молодими колегами, терапію театром, стосунки з дружиною Оленою та про те, чому важливо вміти бачити в усьому красу.

Думаю, і театри, і кіно в майбутньому матимуть дуже гарних постатей

- Володимире, нещодавно ви повернулися з європейського туру, куди їздили з  виставою «Наші Кайдаші». Кілька вистав довелося скасувати через те, що організатор не виконав свої зобов’язання і домовленості. Ви багато гастролюєте й Україною. Часто стикаєтеся з недобросовісними організаторами?

- Бувають випадки. Ніхто від цього не застрахований. Тому якісь речі треба проговорювати заздалегідь і детальніше. 

Але ми все зробили для того, щоб вистави відбулися. Ми їхали на зустріч з глядачами, нашим українцями. І, слава Богу, що ми зіграли вистави і в Амстердамі, і у Вроцлаві, і у Варшаві. Були аншлаги. І це дуже радує.

- До речі, вам дуже личать вуса, які має ваш герой Омелько Кайдаш.

- Мені хотілося додати колориту цьому персонажу. Він сам по собі цікавий чоловік, і хотілось якоїсь деталі в його зовнішності. І я знайшов ці вуса, вони мені теж подобаються (сміється).

- Зйомки «Дрона» ще тривають. Ви увесь час при роботі? Бо в когось буває - то пусто, то густо.

- Граємо вистави. В кіно були невеличкі проєкти.

- На проби кличуть?

- Не так часто, як хотілося б. Але іноді кличуть.

- Вашого кіногероя, полковника Хруща, надихають молоді люди, бо він має кому передавати свій досвід. А вам є чому повчитися у молодого покоління?

- Безумовно. Молодь – вже інша, вона багато знає, емоційна, вона раніше, ніж ми, стала дорослою. Це покоління попало в такий час… Спочатку пандемія, потім - війна, і все це дійсно відбилося на їхньому світосприйнятті, відношенні до життя, на цінностях, на тому, як вони адаптуються, як бачать цей світ через призму акторської професії. Спілкування з ними дуже цікаве.

Мені подобається, що молоді хлопці й дівчата, які грають у нашому серіалі, дуже відповідальні, дуже зацікавлені зробити свою роботу гарно. Якщо, наприклад, матеріал в якихось сценах слабкий, вони дуже переживають про це, хочуть витягнути ці сцени своєю грою, наскільки це можливо.

І ця відповідальність мені дуже імпонує. Ми теж були такими в їхні роки. Театр, кіно – це дуже відповідально. Я бачу, що й вони цим дорожать, і це приємно. Думаю, що і театри, і кіно в майбутньому матимуть дуже гарних артистів, дуже гарних постатей. Їм просто потрібен час, щоб стати дійсно майстрами своєї справи. В них все для цього є.

- Чи питають у вас якихось порад на знімальному майданчику? Чи підходять обмінятися досвідом?

- На знімальному майданчику не так багато часу на це, бо дуже щільний графік, дуже великий об'єм сцен, які треба зняти. Це для нас трішки незвично, бо ми звикли до репетицій, щоб був час відпрацювати якусь сцену, додати деталей. Але спілкуємося, домовляємося. З чимось згоден я, з чимось - вони. Знаходимо час, щоб поспілкуватися як професіонали. Цікавимося прем'єрами одне у одного.

У нас немає старшого, молодшого чи ще якогось. Ми всі на майданчику - колеги.

- Ваша похресниця Ганна Борисюк, донька Ольги Сумської та Віталія Борисюка, вже закінчила театральний і зіграла перші вистави. Бачили її на сцені?

- Ні, ще не бачив її на сцені. Але вона дівчинка дуже глибока, талановита. Думаю, вона достойно продовжить і в театрі, і в кіно династію Сумських.

У неї все попереду. Зараз Ганна напрацьовує досвід і років через два-три обов'язково відкриється і цікаво заявить про себе.

Глядачі обов'язково мають бачити акторів нашого покоління

- Ви кажете, що нині не так багато ролей, як хотілося б. Хоча навіть свої епізодичні ролі ви робили прекрасними. Чому вас мало в головних? Це проблема того, що ми не вміємо цінувати своїх?  

- Не знаю. Не знаю, кому це пояснювати, кому про це казати. От кажуть - прекрасний. Так дайте ж ролі! Дайте ж цим прекрасним акторам відкритися!

Глядач завжди зустрічає мене квітами. В Амстердамі глядачі просто завалили мене квітами. Їздив на гастролі Україною - у нас аншлаги. Тому не знаю, чому не запрошують в кіно.

Може, продюсери не ходили в театри і не знають, як я граю. Розумію, що зараз дуже багато молодих кастинг-директорів, можливо, вони вже і не знають нас, наше покоління. Коли в кіно, театрі немає наступності поколінь, і різних поколінь, це дуже погано і прикро.

Глядачі обов'язково мають бачити акторів нашого покоління. Серіали чи фільми не можуть бути розраховані лише на молодих, де в головних ролях лише молодь. Є багато цікавих тем, які можуть зіграти актори нашого покоління. Тим більше актори цікаві, з харизмою, вони можуть багато чого зробити. Але повинен бути матеріал і ролі.

- Мені складно уявити людину, яка би не знала прізвища Горянський. А пізнаваність - це перше, що мусило б хвилювати продюсерів, бо часто йдуть в кіно на прізвище, на людину, яку глядач любить.

- Так і є. Але що я можу зробити? Хтось комусь подобається, хтось - ні. Мабуть, тут якийсь такий фактор. Не можу відповісти на це запитання. Дуже жаль, бо час проходить, а актор, його акторські можливості залежать від часу. Хочеться встигнути ще щось зробити, поки в тебе є енергія, бажання.

На жаль, одноманітна наша кіноіндустрія в якихось темах. Хоча зараз знімається кіно і на воєнні теми, де можна було б зіграти дуже цікаву роль.

Мабуть, продюсер іноді бачить тебе як певний типаж. Побачив у якійсь одній ролі - і все.

Але я професійна людина, я граю все. У театрі, наприклад, граю ролі від Гітлера до Цибуліно. Ну як їм пояснити? Ходити і показувати це? Чи 20 проб зробити? Навіть неприємно, що у нас такий рівень відношення до професійних артистів.

А самопроби – це взагалі смішно, коли ти не бачиш перед собою режисера, коли немає партнерів…

- Ви згадали про воєнне кіно. Яку саме роль вам хотілося б зіграти?

- Хочеться зіграти не роль, а долю. Щоб був персонаж, у якого є доля. Оце цікаво. Є дуже багато історій людей, які можна екранізувати. Якщо сценаристи писатимуть такі сценарії, то є що грати.

Моя дружина – моя половина, частина мене

- Ваша дружина Олена у нашому інтерв’ю розповідала що ви – людина, яка може розгледіти красу в будь-якій дрібничці, що є у вас здатність бачити красу в усьому. Зараз це не зникло, коли скільки болю навколо?

- Навпаки, я б усім рекомендував це робити. У ці страшні роки не можна озлобитись, не можна втратити людське. Треба намагатися бачити красиве, позитивне. Треба зранку прокидатися і дякувати Богу, Всесвіту, що ми бачимо сонце, надіятися, що все буде гаразд, все буде здорово.

Думаю, така позитивна енергія буде добре працювати і на нас, і на нашу перемогу, і на наше майбутнє. Тільки так, по-іншому не може бути.

- Треба ж виховати це в собі, не зламатися.

- Так, це не просто. Перемога над собою – це дуже важка перемога. Але це можливо. Знаю людей, з якими спілкувався, і вони змогли в собі знайти цей позитив, за що дуже вдячні. Вони почули мене, і життя в них змінилося. Вони по-іншому почали дивитися на світ, на те, що відбувається, і по-іншому дивляться на майбутнє.

- Ви наче духовний наставник.

- Дуже багато людей, яким важко, і вони просять якоїсь поради. Тому іноді ділюся своїми думками, емоціями, переживаннями.

Театр і кіно в наш час – це теж терапія для людей. Ми багато возимо комедій. І люди щасливі, що на пару годин відволікаються від сьогодення, від тривог, що можуть посміятися, поспілкуватися з людьми, які теж прийшли в театр.

Це дуже важливо, тому ми багато гастролюємо, багато спілкуємося з людьми після вистави, збираємо кошти нашим воїнам. Така наша місія – нести позитив і позитивні емоції.

- Що для вас з дружиною тепер найцінніше? Чи змінилися ваші цінності?

- Не можу сказати, що цінності змінилися. Я щасливий, що поруч зі мною людина, близька мені по духу, по світосприйняттю.

Вона - моя половина. Вона частина мене. І це настільки важливо. Це таке щастя - мати свою половинку! Без цього, мабуть, і розуміння щастя не буде повним. Поруч з тобою повинна бути твоя половинка, яка тебе розуміє, любить, цінує, приймає тебе таким, яким ти є.

І в щасті, і в радощах, і в труднощах – у нас все разом. Величезне щастя бути поруч з любимою дружиною, другом, жінкою... Це, мабуть, найголовніше, що є, і дуже мене надихає. Хочеться жити, творити для неї. Бути кращим, ніж ти є (сміється). Тому мені ще є куди змінюватися. Дуже хочу бути достойним своєї половинки.

- Олена постійно з вами на всіх гастролях. Це щоб не розлучатися надовго?

- Вона мені дуже допомагає. Ми плануємо наші графіки. Так, як я планував колись свої графіки, - це було жахливо, бездарно, бездумно, без вихідних. І Олена сказала: ні, так не буде, повинні бути відпустки, вихідні. Тому вона все робить дуже професійно і здорово.

А їздимо ми, бо справді не хочемо розлучатися. Гастролі бувають і по місяцю. Тому у мене в райдері є дружина, по-іншому бути не може. Ми не хочемо втрачати час. Час так швидко плине, хочеться бути разом. І ми не упускаємо цієї можливості ніде.

- Ви їй зарплату платите?

- Все, що я заробляю, все наше (сміється). Все, що ми робимо, ми робимо для нас двох.

- Виходить, вона присвятила всю себе вам.

- Десь так. Хоча вона займається й своїми справами. Ми поєднуємо, слава богу, і одне одному допомагаємо. Отак ми вибудовуємо своє життя, і нам подобається.

- Про що ви сьогодні мрієте?

- Не хочу про мрії казати. Живемо сьогодні і зараз. І сьогодні, і зараз ми формуємо наше майбутнє. Давайте розберемося із сьогоденням. Якщо ми з ним розберемося, то і наші мрії, і майбутнє будуть дуже гарними.