/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F254%2F7928096a953e2a33fe995fb52803368e.jpg)
Роман Волохатий: Зняття Інгульця з чемпіонату? Для мене це було несерйозно
Роман Волохатий: Зняття Інгульця з чемпіонату? Для мене це було несерйозноFootball.ua представляє вашій увазі ексклюзивне інтерв'ю з футболістом Інгульця Романом Волохатим.
Герой нашого інтерв'ю півзахисник Інгульця Роман Волохатий подолав важкий шлях від чемпіонату області до гри в основному складі представника української Прем'єр ліги. Почавши своє футбольне життя у 14 років в звичайному спортивному ліцею, він пройшов всі щаблі українського футболу. Тому ця історія заслуговує на Вашу увагу.
Журналіст Football.ua Владислав Жиряков разом з Романом Волохатим поговорив про студентську збірну України, інфраструктурні проблеми в країні, амбіції тернопільської Ниви, скандали навколо президента Інгульця та про багато іншого. Не пропустить, буде цікаво!
- Романе, ви футболіст, який з чемпіонату області дістався до основного складу клубу української Прем'єр-ліги. Розкажіть про цей непересічний шлях.
- Це дуже довга історія. Все почалося у 14 років. У Тернополі є спортивний ліцей, діти там розбиті по звичайним класам, але хтось займається баскетболом, хтось футболом та іншими видами спорту. Після дев'ятого класу я пройшов відбір до цього закладу і вже почав жити та навчатися у Тернополі.
В той час була команда ФК Тернопіль, яка грала у Першій лізі України і ліцей відносився до цього клубу. В цій структурі фактично було три команди: Перша — ФК Тернопіль, друга — університетська команда та третя — це команда ліцею, в який я й перебував. Там був мій перший тренер Василь Ріваш, саме він мене побачив на відборі, і, скажімо так, я з ним починав перші серйозні свої кроки в футболі. Ми одночасно грали у ДЮФЛУ (Дитячо-юнацька футбольна ліга України — прим.), і чемпіонат області серед дорослих команд. Тож в мене не було поступового перехідного етапу з дитячого футболу до дорослого, нас відразу кинули грати проти мужиків.
- Тобто, ви грали на чемпіонат області не серед юнацьких команд, а серед дорослих у віці 14 років?
- Перші півроку, як я перебрався до ліцею, це був ще юнацький чемпіонат області, а вже з весни і до закінчення навчання, команда ліцею грала у чемпіонаті області серед дорослих. Також ми грали у українській першості серед аматорів, тому що там можна було грати і чемпіонат області, і чемпіонат аматорів, бо там була, як одна заявка. Так як, наприклад, є зараз Олександрія та Олександрія-2, так само було в нас, тільки у нас там була назва Чортків-Педліцей. Ця команда одночасно приймала участь у трьох турнірах: аматорському, чемпіонаті області серед дорослих та ДЮФЛУ. В мене було таке, що я за тиждень міг зіграти три гри. Графік дуже насичений був.
Потім, після ліцею я потрапив в університет, до студентської команди, яку очолював мій перший тренер. Це був дуже серйозний колектив, який багато разів вигравав чемпіонат України серед студентів, команда часто їздила у Європу на міжнародні змагання.
- Куди особисто ви з цією командою їздили в Європу?
- Я їздив до Мадриду у 2019 році. Це був чемпіонат Європи серед студентів, які перемогли у своїх внутрішніх національних змаганнях. Ми їздили як від імені своєї національної асоціації. У Мадриді ми зайняли друге місце зі всього чемпіонату. Загалом було десять команд з десяти країн. Тільки в фіналі поступилися.
- Що було далі у вашій кар'єрі?
- Коли я був на другому курсі університету, мені запропонували пройти перегляд у тернопільський Ниві. Тоді Нива грала у Другій лізі, йшли десь у середині турнірної таблиці. Головним тренером був Віталій Шумський. Саме він спільно зі спортивним директором клубу, запропонували мені приїхати на перегляд. Тоді новий тренер хотів багато гравців переглянути для поповнення команди. В підсумку я пройшов перегляд в команду і за два тижні мені вже запропонували контракт, який я не вагаючись підписав. Для мене це був безумовно великий крок уперед. Мені на той час ще не було навіть 18 років, і я досі вдячний керівництву та тренерському штабу за такий шанс.
Тоді, як я вже казав мені ще не виповнилося 18 років, тому перший мій професійний контракт підписувала моя мати.
- Як все йшло в Ниві?
- Перші півроку були для мене в першу чергу повчальні. Я звикав до професійного футболу. В мене можна сказати, за плечима не було якоїсь серйозної футбольної школи. У ліцею скориш було виживання (з посмішкою сказав наш герой — прим.), дуже багато фізичних вправ, такий собі силовий, атлетичний футбол. А вже коли я прийшов до Ниви, там були індивідуально набагато сильніші гравці, була тактична робота. Для мене все це було в новинку, тому перехід фактично з чемпіонату області у професійний футбол був важким для мене. Хоча за рахунок якраз фізичної підготовки я не сильно поступався своїм партнерам по команді, однак з тактичної точки зору мені треба було суттєво додавати.
Перші пів року я працював із Віталієм Шумським, і в нас були не дуже добрі результати, хоча цей тренер багато мені дав у плані розвитку і я дуже йому вдячний за наданий мені шанс. Потім взимку прийшов Василь Малик, і вже після цього розпочалася, скажімо так, нова ера футбольного клубу Нива Тернопіль, і для мене особисто, і для клубу зокрема. Василь Іванович нам багато чого дав нового, особливо мені, це, в принципі, перший такий тренер, який серйозно вплинув на мене, як на футболіста, саме на професійному рівні.
Фактично, у новому сезоні, ми в перший рік виграли Другу лігу, і вже в наступній компанії грали у Першій. Той футбол, який ставив Василь Малик, він був зовсім інший, більш сучасний та тактичний. Він був варіативним тренером. Ми тоді грали і 4-4-2, і 5-3-2.
- У 90-х роках тернопільська Нива стабільно грала у Вищій лізі України, чотири рази доходила до ¼ фіналу Кубку України, але пройшло вже 23 роки з моменту крайньої участі клубу в українській першості. На вашу думку чого не вистачає сучасній Ниві для потрапляння в УПЛ?
- Я вважаю, що насамперед не вистачає інфраструктури тому що, хто б що не казав, але повинні бути тренувальні поля, поля зі штучним покриттям, тренувальна база. В Тернополі, на жаль, з цим є проблеми. Є два непоганих тренувальних поля, але загалом, щодо інфраструктури, хотілось би набагато більшого. В Тернополі наприклад немає великого штучного поля — це дуже велика проблема, є тільки поле зі штучним покриттям 60 на 40, не дуже хорошої якості, і це на всю область... Мова навіть не про професійну команду, а про розвиток дитячого футболу. Їм просто немає де тренуватися та розвиватися.
- Останні роки тернопільську Ниву часто фінансово пов’язували з колишнім власником ПФК Львів Романом Михайлівим. Розкажіть про вплив Михайліва на діяльність тернопільського клубу та завдання, які ставилися перед командою після приходу в клуб львівського бізнесмена.
- Наскільки я розумію він врятував клуб. Був момент коли Нива могла зникнути з футбольної мапи України, але саме Михайлів підставив плече та врятував клуб. Завдяки йому команда залишилася в Першій лізі та не втратила професійного статусу.
Це був ковідний рік, саме тоді він допоміг фінансово і ми продовжили грати в чемпіонаті. З наступного сезону він вже фактично став повністю фінансувати клуб. Я не знаю його точного статусу у Ниві, але, мабуть, можна сказати Михайлів став власником клубу.
У нього дуже амбітні цілі, але мені здається, потрібно починати спочатку будувати інфраструктуру і тоді вже ставити перед командою серйозні завдання. Як на мене потрібно робити все поступово, щоб не було так: є якісний стадіон, але немає тренувальної бази, тому мені здається, що потрібно починати з фундаменту, щоб у майбутньому мати можливість розвиватися та досягати успіху.
- В останній ваш сезон у Ниві, яка була поставлена задача перед командою?
- Задача стояла: пробитися до чемпіонської групи, а там вже ми повинні були зачепитися за перехідні матчі, але, на жаль, нам не вдалося це зробити.
- У 2018 році ви проходили збори у складі студентської збірної України з футболу. В нашій країні про студентський футбол загалом мало, що відомо. Розкажіть, що з себе представляє студентська збірна України?
- Так, я два рази отримував виклик до студентської збірної України. Один раз на збір в Ужгороді, другий раз у Івано-Франківську. Ми тоді приймали участь у турнірі Карпатська Січ, якщо я не помиляюся. Студентська збірна України — це досить серйозний рівень, бо туди викликають гравців з Прем'єр ліги, з провідних команд Першої ліги. Особисто мене викликав до команди головний тренер Анатолій Бузник.
Це були підготовчі збори до чемпіонату Європи серед студентів, який у 2019 році проходив в Італії. На сам турнір я не поїхав, але знаю, що в нас була дуже сильна команда. На жаль, виграти чемпіонат Європи тоді не вдалося. Це хороший рівень футболу, просто я не до кінця розумію, чому про нього мовчать та не розвивають. Значить хтось не допрацьовує, якщо в нас люди взагалі не знають про студентську збірну України.
- Як у вас з’явився варіант з переходом у Інгулець?
- У мене була відпустка і десь буквально за тиждень до початку зборів з футбольним клубом Нива, мені зателефонував Василь Васильович Кобін (головний тренер Інгульця — прим.), ми з ним поспілкувалися буквально 20-30 хвилин. Він сказав, що стає головним тренером Інгульця та хоче бачити мене в команді, бачить в мені перспективу і готовий дати мені шанс спробувати закріпитися на найвищому рівні. Я без роздумів погодився на цю пропозицію, але був єдиний нюанс — у мене ще пів року залишалося за контрактом в Ниві. Кобін відразу сказав, щоб я за це не переживав, і що все це буде вирішено. І справді, вже наступного дня, у п'ятій ранку він зателефонував мені та сказав, щоб я збирався. Вже 23 червня приїжджав на збори з Інгульцем.
- Ви можете поділитись інформацією, як було вирішено питання між Інгульцем та Нивою стосовно вашого переходу?
- Я точно не знаю. Це питання більше до директорів клубів. Я просто приїхав в офіс Ниви, мені там сказали, що я можу їхати до Інгульця і ми спокійно розірвали контракт за обопільною згодою сторін. Я багато років грав у цій команді і, я думаю, що заслужив на цей шанс. Тому дякую Ниві за все, що вони для мене зробили.
- У вас були інші пропозиції цього літа?
- Так, виходив на мене один клуб, але це був представник Першої Ліги. Говорити конкретно не буду, хто саме, скажу тільки, що ця команда в крайньому сезоні була у чемпіонській групі.
- Поділиться емоціями від дебюту в українській Прем’єр лізі.
- Скажу так: я пройшов дуже хороші збори, це були одні з найважчих зборів за всю мою кар'єру, тому я був готовий до дебюту в УПЛ. Звісно, був мандраж, переживання, втім у вечір перед самим дебютом взагалі не було ніяких емоцій, було розуміння, що потрібно виходити і робити те, що від тебе вимагає тренер. В перші десять хвилин матчу була деяка нотка невпевненості, але після першої вдалої дії я почав просто працювати на полі і думаю, що дебют в підсумку був хорошим для мене.
- На вашу думку, в чому полягає причина невдалого старту Інгульця в новому сезоні УПЛ?
- Я вважаю, що ми на правильному шляху, просто зараз такий момент коли ні в якому разі не можна здаватися, ні в якому разі не можна опускати руки тому що рано чи пізно нас фортуна повинна нагородити через нашу працю та наполегливість. Перехід з Першої ліги у УПЛ це теж не проста справа. Тут карають за найменшу помилку, ми вже це відчули на себе у матчах з Зорею (1:2), Чорноморцем (0:1), пропустивши на останніх секундах. Можливо нам не вистачає концентрації у вирішальні відрізки матчів.
Хоча, як на мене, багато факторів вливає на результат. Багато дебютантів, новий тренер, новий рівень. Треба призвичаїтися до цього. Цей момент потрібно просто перетерпіти, продовжувати працювати, як ми працюємо і я думаю що в майбутніх матчах все буде добре. Всі гравці в команді хочуть грати у футбол. Василь Васильович ставить нам сучасну гру, в нас багато тактичних занять. Мені подобається працювати з Кобіним. Це тренер з сучасними поглядами, у якого є свій особливий ігровий стиль і, він мабуть найкращий з усіх моїх тренерів в плані тактичної складової. Тому, я думаю, попереду на нас чекають перемоги.
- Яке завдання перед футболістами Інгульця ставилося перед початком нового сезону?
- Наскільки я розумію це — 12 місце, щоб уникнути перехідних матчів.
- Нещодавно президент футбольного клубу Інгулець Олександр Поворознюк виступив із заявою про зняття команди з розіграшу української Прем’єр Ліги сезону-2024/25. Прокоментуйте цю ситуацію та які у вас були думки в період невизначеності майбутнього вашого клубу?
- Скажу особисто за себе: у нас в цей час був міні-збір, тому я особливо не звернув на це уваги. Всі спокійно працювали. Мені просто не вірилось, що все це серйозно. Моє завдання було працювати. Як сказав головний тренер: "Нам треба тренуватися, решта не повинна нас турбувати".
Футболістам треба грати на футбольному полі, а президенту, директорам клубу вирішувати такі питання. Я до останнього не вірив, що команду знімуть з чемпіонату, але коли все сильно затягнулося, десь було побоювання з приводу подальших перспектив, втім дякуючи Богові, команда збереглася і ми продовжуємо виступи в УПЛ.
- Що не так зі стадіоном "Інгулець"?
- Чесно, навіть точно не скажу, що там не так. З того, що я чув, там якась проблема в документації, а що саме, я не знаю. З першого погляду, як на мене, зі стадіоном все добре. Але, можливо є якісь нюанси.
У нас нещодавно була зустріч з президентом клубу, але на ній не обговорювалася проблема стадіону. Подробиці я розповідати не буду, це внутрішня "кухня". Скажу тільки, що на ній нам повідомили про продовження участі у чемпіонаті України.
- Як ви відноситися до недавніх нецензурних коментарів з боку президента Інгульца на адресу одного зі спортивних журналістів?
- Я вважаю, що кожна людина — це особистість. Я не маю права когось критикувати. Вважаю, що кожен повинен відповідати за свої слова самостійно. Розумієте у мене є своя думка, у президента є своя думка, у вас є своя думка. Це питання до окремої людини. Я точно знаю, що президент вкладає серйозні гроші, і йому не байдужий український футбол. Не зрозуміло, чому була така реакція, ми ж бачимо тільки верхівку айсберга. Ви, журналісти, хочете, щоб вас більше дивилися, набирати лайки, коментарі.
- На вашу думку журналіст спровокував президента Інгульця?
- Я не знаю, все може бути. Це футбольний світ, для футболу це нормальні речі. Таке відбувається і в нас, і за кордоном — це нормальне явище.
- У вас було особисте спілкування з президентом Інгульця Олександром Григоровичем Поворознюком? Поділиться своїм враженням від Олександра Поворознюка.
- Наш президент — це особистість, яку всі знають. Це людина яка дала мені можливість розвиватися на найвищому рівні. Я йому за це дуже вдячний. Він дійсно любить футбол. В мене було з ним особисте спілкування, коли я підписував контракт з клубом. Все спокійно, по справі. Він мене привітав з підписанням угоди та побажав успіхів в команді. Все.
- Які особисті цілі ставите перед собою у новому клубі?
- Я хочу перемагати у кожному матчі, але розумію, що цього не буде (з посмішкою відповів наш герой — прим.). В першу чергу хочу виконати командну задачу, яку перед нами поставило керівництво клубу. Особисті цілі — це другорядне.
- Кому ви найбільше завдячуєте своїм становленням, як футболіста?
- Це дуже багато людей. Насамперед сім'я, яка завжди допомагала та підтримувала мене, без них я б не пройшов цей шлях. Звісно друзі, кохана дівчина, всі ці люди, — це на першому плані.
Також всі тренери, з якими я працював, — у всіх з них я чомусь навчився, в когось більше, в когось менше, але все одно, я всім людям, з якими перетинався, з партнерами у футбольному житті, з тренерами, — можу виразити лише слова подяки, бо вони зробили мене кращим, ніж я був колись.
- Хто вас найбільше мотивує сьогодні?
- Батьки — мої виступи насамперед для них. Також хочу стати прикладом для молоді. Щоб вони надихалися моєю історією та завжди боролися до кінця за свою мрію. Якщо ти ставиш щось собі за мету, неважливо, чи ти з великого міста, чи з маленького села — просто не опускай рук, щоб не трапилося. Все залежить від того, як ти працюєш, і як ти віддаєшся, і врешті решт тобі 100% буде винагорода за твій труд.
- Розкажіть про свою футбольну мрію?
- З дитинства мріяв грати за збірну України. Ставив перед собою ціль — зіграти в УПЛ. Як бачите її я вже виконав. Є в мене ще одна мрія, але поки її не здійсню, розказувати про неї не буду.
- На вашу думку, що потрібно зробити для того, щоб український футбол став сильніше?
- Ви знаєте в нас є дуже багато дітей, які можуть в майбутньому стати не тільки зірками збірної України, а й на міжнародному рівні показувати топовий рівень, але їм для цього потрібно створити відповідні умови. На жаль, в нас є велика інфраструктурна проблема. Нам потрібно закласти фундамент для розвитку нашого футболу. В нас дуже мало якісних полів, якщо брати в цілому по країні. Деяким професійним командам немає де тренуватися, про дітей я взагалі мовчу.
Але, ми ще живемо в дуже не простий час для нашої нації. Футбол далеко не на першому місці зараз. Сподіваюсь, що наша головна Перемога настане якомога швидше і тоді напевно можна буде серйозно будувати майбутнє українського футболу.
Наостанок, хотілося б сказати слова подяки нашим Захисникам та Захисницям, людям, які ціною свого життя дають нам змогу займатися своєю улюбленою справою. Велика шана загиблим українським героям. Ми завжди повинні пам'ятати, якою ціною даються нам тихі ночі. Слава Україні!
- Героям слава!
Теги за темою
футболПоділитися сюжетом
Джерело матеріала