Рецензія на фільм «До кінця світу» / The Dead Don’t Hurt

З 26 вересня в кінотеатрах розпочався показ мелодраматичного вестерну «До кінця світу» — другої повнометражної роботи у якості режисера популярного актора Віґґо Мортенсена. Українська прем’єра стрічки відбулася влітку на фестивалі Миколайчук OPEN, що проходив у Чернівцях. На ній був присутній і сам постановник, сценарист та виконавець головної ролі. У своєму інтерв’ю виданню The Hollywood Reporter він відзначив, як, на думку українських глядачів, місцеві події перегукуються з невтішним сьогоденням. Яким же у підсумку вийшло кіно в Араґорна — читайте в нашому огляді.

«До кінця світу» / The Dead Don’t Hurt

Жанр мелодраматичний вестерн
Режисер Віґґо Мортенсен
У ролях Віґґо Мортенсен, Вікі Кріпс, Соллі Маклеод, Денні Г’юстон, Ґаррет Діллагант, Колін Морган, Рей Маккіннон, В. Ерл Браун, Атлас Ґрін, Люк Рейлі, Джон Ґетц, Надя Літц
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

1860-ті, США. Франко-канадка Вів’єн Ле Куді відхиляє залицяння манірного багатія та володаря переконливої колекції картин Льюїса Картрайта та знайомиться з простуватим і неговірким теслею Хольґером Ольсеном. Разом вони перебираються у віддалену хижу датського іммігранта, розташовану неподалік невеличкого містечка Елк-Флетс на півночі Невади.

Не бажаючи сидіти вдома без діла, Вів’єн влаштовується на роботу у місцевий салун, де любить зависати жорстокий син впливового землевласника Альфреда Джеффріса — Вестон. Згодом Ольсен вирішує приєднатися до Армії Союзу під час Громадянської війни, тож його кохана змушена лишитися на самоті. Коли в один з таких самотніх вечорів до неї навідується Вестон, нічим добрим це не закінчується.

Не дивлячись на значну кількість сурових чоловічих облич у кадрі — від хитрого погляду Денні Г’юстона до непохитної постаті самого Мортенсена — центральною фігурою цієї історії стала саме героїня Вікі Кріпс. Адже це їй доведеться існувати у безкомпромісному світі чоловіків, та ще й у буремні часи на Дикому Заході, що явно не гарантує безтурботне і безпечне життя серед байдужих скель.

У цьому плані Вів’єн дещо подібна до персонажки Наталі Портман з вестерна «Джейн береться до зброї» (2016). Там, якщо пригадати, героїня також чекала повернення свого обранця з Громадянської війни, завагітніла та у підсумку, як неважко здогадатися, була змушена взятися за зброю, щоб захиститися від банди головорізів на чолі з карикатурним Юеном Мак-Грегором.

Тутешня ж Вів’єн опинилася у подібній ситуації, щоправда, з деякими застереженнями. Обидві жінки постають і як беззахисні жертви з одного боку (адже в обох випадках потребують захисту чоловіків), і як незламні особистості — з іншого. Та головне, що тут сила героїні показана не у готовності  зі зброєю в руках дати відсіч покидькам, що більш притаманно сюжетам з ухилом в екшн, а у намаганні протистояти несприятливим обставинам загалом. І цей фактор якнайкраще характеризує увесь фільм: звичні для жанру перестрілки у «До кінця світу» — рідкісне явище, в той час, як на перший план виходить (мело)драматичний складник.

Перша половина стрічки присвячена знайомству з персонажами та розвитку романтичної лінії Вів’єн та Хольґера. І це далеко не найзахопливіша історія кохання, яку ви бачили у кіно. Навсправжки цікавіше стає вже у другій половині, коли героїня лишається на самоті та намічається очевидний конфлікт. Не дивлячись на те, що персонаж Соллі Маклеода становить типового прямолінійного і примітивно однобічного покидька, спостерігати за перебігом подій все одно цікаво.

Основна сюжетна лінія розбавляється флешбеками дитинства Вів’єн, зокрема, її мареннями про відважного лицаря-рятівника. Та на противагу образу «діви у біді» існує захоплення дівчинки героїчною постаттю Жанни д’Арк (і тут ми знову повертаємось до протилежностей «беззахисна» — «незламна»). Власне, вже у дорослому віці на нещасну також чекатиме мученицька доля.

Стрічка Мортенсена багата на натурні знімання з розкішними сонячними пейзажами, спостерігати за якими — суцільне задоволення. Глядачі, котрі вболівають за урочистість справедливості, також не повинні бути розчаровані. В цілому ж «До кінця світу» скоріше розрахований на тих, кому ближчі приземлені історії про звичайних людей, ніж тих, хто захоплюється надвеликими планами погляду похмурих ковбоїв перед тим, як ті готові тиснути на курок свого револьвера.