Микола Томенко показав, що зараз з батьком української історії: "Схований і обшарпаний"

Сьогодні Михайло Сергійович Грушевський зустрічає свою 158-річницю з дня народження.

Традиційно, під час моїх лекцій, ми з студентами відвідуємо університетський (латинський квартал) Києва, де жив і працював найвідоміший історик України та керівник нашої Держави - УНР (в період з 7 (20) березня 1917 року по 29 квітня 1918 року) Михайло Сергійович Грушевський.

Останні роки такі екскурсії стають сумними і не лише через обстріл та вибиті шибки у приміщенні Центральної Ради (Будинку вчителя) російською ордою Путіна. Будинок вчителя, осідок нашого парламенту та уряду в 1917-1918 році, влада Києва закрила на реконструкцію й нічого не зробила там ще задовго до обстрілів Путіна. А обшарпана стела біля памʼятника Грушевського теж стоїть в такому ганебному вигляді ледь не десятиліття. До цього історичного сорому додалася й безумна ідея чиновників і креативних активістів позакривати головні памʼятники в українській столиці. Окрім того, на обнесеному тепер дошками Грушевському, зробили найважливіший надпис - і це не прізвище і роки народження, а цифра 1998. Це, звісно, не якесь масонське послання, а лише дата встановлення памʼятника, про що я мушу делікатно пояснювати такий креативний задум влади студентам.

На щастя у нас діє історико-меморіальний музей Михайла Грушевського на Паньківській, 9, де можна відчути правдиву атмосферу життя родини визначного історика та послухати цікаві розповіді фахових і патріотичних музейників. Нагадаю, що на Паньківську, 9 родина Грушевського перебралася після того, як відомий російський терорист Міхаїл Муравйов дав вказівку спалити їхній будинок взимку 1918 року.

Соратник Леніна та історичний попередник Путіна Муравйов згадував:

«Я приказал артиллерии бить по высотным и богатым дворцам, по церквям и попам…Я сжег большой дом Грушевского, и он на протяжении трех суток пылал ярким пламенем».

У свою чергу сам Михайло Грушевський так описує варварство російської орди в Києві 1918 року:

«25 січня, під час бомбардування Києва, більшовики запальними снарядами розстріляли дім, де я жив - наш фамільний дім, побудований десять літ тому за гроші, полишені батьком. Кільканадцять запальних снарядів, що влетіли один за другим до нашого помешкання й сусідніх, за кілька хвилин обернули в одне вогнище весь дім. Згоріли мої рукописи й матеріали, бібліотека і переписка, колекції українських старожитностей, що зберігав я стільки літ, збірки килимів, вишивок, зброї, посуди, порцеляни, фаянсу, окрас, меблів, малюнків. Довго було б оповідати, і прикро навіть згадувати. Ніякі сили вже тепер не вернуть його…

Україна також поховала своє старе в сім огнищі, в сій руїні, в могилах своїх дітей, забитих рукою большевиків, як я в могилі матері, яку півживою винесли з пожару і вона за кілька днів померла від сих страшних заворушень і потрясінь». (Подаю в сучасній орфографії).

Лише ці події стали причиною руйнування політичних ілюзій наших політиків, творців Української Народної Республіки щодо намірів «хороших російських демократів». Вже полишивши столицю під Сарнами 4 лютого 1918 року Голова Центральної Ради у своїй статті «Очищення огнем» занотує:

«…З повною очевидністю виступає мотив боротьби національної, в самій грубій і неприкрашеній формі, принаймі в поглядах і висловах рядової маси. Для неї завдання сього походу - «бити хохлів», що по 250-літнім поневоленні наважились піднести голови й скинути з себе московську кормилу…

Українців ловлять, арештовують, розстрілюють тільки за те, що вони українці».

Щоправда сам Михайло Грушевський забуде про свої ж застереження щодо реальних українських планів більшовицької Росії та в березні 1924 року повернеться в Київ, повіривши в обіцянки більшовицької коренізаціі та українізації радянської України.

Але це вже зовсім інша історія.

Памʼятаємо нашу історію!

Не повторюємо історичних помилок наших попередників!

П.С. На фото, окрім минулого і нинішнього вигляду памʼятника Михайлу Грушевському, спальний гарнітур родини Грушевських, який ми подарували музею в 2007 році та цікава поштова картка 1917 року «Перед III Універсалом».