Вступ України до ЄС під загрозою: як Волинська трагедія впливає на польсько-українські відносини

Згадка про Волинську трагедію 1943 року знову опинилася в центрі уваги польських та українських медіа. Це питання стало предметом публічних дискусій, зокрема через нещодавні політичні заяви з обох сторін. В умовах передвиборчої кампанії у Польщі, історичні питання стали важливим аргументом у боротьбі за голоси виборців, і ситуація загострюється.

Нова, але далеко не перша за останній час суперечка між Польщею та Україною почалася під час форуму в Ольштині за участю вже колишнього міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби. Тоді в нього запитали, чи скасує Україна заборону на проведення ексгумації жертв Волинської трагедії. У відповідь міністр поцікавився, чи учасниця з Польщі знає про акцію “Вісла”, під час якої у 1947 році з Надсяння, Підляшшя, Холмщини, Лемківщини депортовано, за різними даними, близько 150 тисяч українців південно-східної Польщі.

Ця заява Кулеби спричинила у Польщі неабиякий резонанс. Тема, яку чи не кожен поляк згадує чи не кожному українцю, знову активізувалася — дуже емоційно та дуже негативно. Польські політики мали реагувати відповідно. І спочатку міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, який є лідером коаліційної Польської селянської партії, назвав слова українського міністра неприйнятними. Він сказав, без ексгумації і вшанування жертв не може бути й мови про добре майбутнє. Потім польський прем’єр-міністр Дональд Туск уточнив: “Україна не вступить у ЄС доти, доки не виконає умову, пов’язану з історичним питанням Волинської трагедії”.

Від початку 2025 року Польща головуватиме у Раді Європейського Союзу, тож може використовувати прагнення України до вступу до ЄС як важіль впливу на Київ у питанні Волинської трагедії.

Раніше Польща вже погрожувала заблокувати вступ України до ЄС, але через зернову кризу.

Нечиста політика: чому вигідно постійно згадувати Волинську трагедію

Історичні або й навіть гуманітарні питання у Польщі, як і в Україні, — частина сучасної політики. І, як правило, такі теми постають напередодні виборів. А в Польщі заплановані президентські вибори на 2025 рік. Як очікується, суперником кандидата від “Громадянської платформи”, можна припустити, що саме Дональда Туска, буде неодмінно кандидат від партії “Право і Справедливість” (ПіС). Саме ПіС позиціонує себе як єдину партію, яка дбає про інтереси Польщі в історичному вимірі. Тож нещодавня промова Туска була спрямована на внутрішнього конкурента, щоби той не монополізував тему. Навіть попри те, що передвиборча кампанія ще не почалася. І це означає — історичне питання з антиукраїнським акцентом, імовірно, буде складовою частиною перегонів у Польщі. Чи може вона бути настільки важливою, як соціальні, економічні й ідеологічні, чи як тема абортів, складно сказати. На минулих виборах вона не зіграла.

“Згадувати Волинську трагедію у цьому контексті й у такій тональності — недоречно. Її намагаються штучно ввести в інформаційне поле деякі політики з Польщі, а також окремі українські чиновники, які погано розбираються у темі. І все це відбувається напередодні виборів у Польщі у травні 2025-го”, — говорить Фокусу дипломат, колишній директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету міністрів України Вадим Трюхан.

Він зауважує, попри те, що за Конституцією посада президента Польщі — з доволі обмеженими повноваженнями, все-таки боротьба буде серйозною — ПіС робитиме все, щоби здобути реванш, а партія Туска намагатиметься грати на її полі, використовуючи національні та навіть націоналістичні сентименти.

“Загалом “Громадянська платформа” вкотре намагається зайти на поле ПіС, а також окремі політики, — продовжує експерт. — Зокрема й міністр закордонних справ Сікорський, як би дивним це не здавалося. Можливе пояснення у тому, що він — один з імовірних кандидатів на боротьбу за посаду президента від цієї політичної сили. Тож уже зараз намагається набрати балів в очах виборців, зокрема сільської місцевості, які більше орієнтовані на ПіС”.

І ПіС в особі президента Анджея Дуди вдалася до несподіваного кроку. В інтерв’ю Polsat News він заявив: якщо хтось каже, що збирається заблокувати доступ України до Європейського Союзу, він тим самим вписується у політику Володимира Путіна. “Я намагався діяти так, щоб не створювати точок напруги між Варшавою і Києвом, наскільки це можливо. Це було нелегко, адже між нами є складні теми. Але я також обговорював ці питання з президентом Зеленським, і найкращим прикладом цього була його присутність у Луцьку, в річницю Волинської різанини”, — заявив Дуда.

Тобто Дуда, побачивши реакції у суспільстві та медіа, вирішив озвучити діаметрально протилежну позицію, яка суперечить попередній політиці його партії, так і постулатам, які намагаються розігрувати представники “Громадянської платформи”. І тому заявив, що вважає тих, хто узалежнює членство в ЄС та вирішення історичних питань такими, що грають на руку Путіну. “Фактично звинувативши Туска та Сікорського у тому, що вони путіністи. Тобто уявіть, який градус політичної боротьби розгортається за пів року до виборів. А це свідчить про те, що протягом цієї кампанії ми побачимо ще більше несподіванок”, — додає дипломат.

В історичному контексті: на рівні домовленостей між Україною та Польщею

Про польсько-українську суперечку розповісти у двох словах доволі важко.

Але насамперед варто розуміти, що погляд на Волинську трагедію, або, як її називають у Польщі, Волинську різню, відрізняється — в причинах, відповідальності та масштабах. Польща офіційно визнала трагедію геноцидом, переконана, що за злочини на Волині в 1943 році відповідальна виключно українська сторона. Україна наполягає: відповідальність несуть обидві.

Звісно, українські історики визнають, зосередження на подіях 1943 року є виправданим, адже внаслідок польсько-українського конфлікту на Волині, Галичині, Холмщині під час Другої Світової війни постраждало більше поляків, ніж українців. Та водночас пропонують говорити, що проблема у відносинах Польщі набагато глибша, ніж те, що сталося того року. Вона обумовлена складними відносинами між представниками народів у ті часи.

Після незалежності України Київ і Варшава робили кілька спроб примирення. Перша й основна — у 1994 році. Тоді уряди уклали угоду про збереження місць пам’яті й поховання жертв війни та політичних репресій. Як результат, почалося відновлення польських поховань у Львові на Личаківському цвинтарі (Цвинтар Орлят), а у Польщі — на горі Монастир біля села Верхрата поставили таблички з прізвищами воїнів УПА, які не мають стосунку до Волинської трагедії, а загинули від НКВС. Зрештою Цвинтар Орлят відновили, а місце поховання українців знищили вандали 2015 року. Потім, у 2017-му, за рішенням місцевої влади було знесено український пам’ятник воякам УПА у селі Грушовичі.

Зрештою Україна наклала тимчасовий мораторій на проведення пошукових робіт та ексгумації останків польських жертв конфліктів і воєн.

Після обрання президентом Володимира Зеленського той пообіцяв скасувати заборону. Проте нагадав про необхідність відновлення таблички з іменами на горі Монастир, відповідно до угоди.

У грудні 2020-го Польща табличку відновила, але без згадки імен вояків УПА.

Однак, попри кроки примирення та поступок, дуже часто складні й непевні, заборона на проведення пошукових робіт досі діє. Україна наразі переконана: Польща не виконує зобов’язання, під якими підписалась у 1994-му. До того ж запевняє, що Варшава навіть не намагається піти далі від публічних заяв про заборону. А за офіційними документом, говорить голова Українського інституту пам’яті Антон Дробович, польська сторона, незважаючи на політичні заяви, жодного разу не зверталася. Ба більше, науковцям, а не політикам, раніше не було запропоновано створити спільну комісію, яка ознайомилася з доступними матеріалами в Україні, на Заході, в США, та тільки згодом розпочала польові дослідження.

Зрештою експерти припускають, вирішити питання Волині — найбільш суперечливої теми в українсько-польських відносинах, не хочуть ані українці, ані поляки. Так може статися, що жертв виявиться менше, ніж про це говорять публічно поляки, або більше, ніж думають українці.

“Пропагандиське паливо Росії”: як Україна може залагодити конфлікт

Різкі слова Дмитра Кулеби поспішив нівелювати новий міністр закордонних справ Андрій Сибіга. Перший свій дзвінок після призначення на посаду він зробив до Варшави, щоб поговорити з польським колегою Радославом Сікорським про “стратегічне партнерство та добросусідські відносини”. Пізніше Сікорський приїхав до Києва.

Експерти говорять: з одного боку, Україна має цілком легітимні підстави говорити, що польська сторона не виконує домовленості, а з іншого — висловлювання, особливо під час війни, мають бути обачними: Україна схибила, дозволивши собі політичну реакцію. Говорити мають не політики, а історики. І з обох боків є науковці з достатньо поміркованою позицією, які пропонують створювати спільні пошукові групи, спільні комісії.

Як приклад — нещодавнє звернення керівниці Товариства польсько-українського примирення Кароліни Романовської. Вона підготувала лист президентові Володимиру Зеленському та керівнику Українського інституту Національної пам’яті Антону Дробовичу з проханням дозволити провести ексгумацію і гідно поховати поляків, які були вбиті у селі Угли Рівненської області. І не лише поляків, а й вбитих українців. Серед 18 загиблих є й родичі Романовської.

“Розв’язання волинського питання — це єдиний спосіб забрати пропагандистське паливо в Росії. Звичайно, РФ використовує тему Волині, та водночас ми вважаємо, що блокувати ексгумації скрізь просто недоцільно. Кожна людина повинна мати право на гідне безумовне поховання. Цього разу ми отримаємо згоду президента Зеленського чи Андрія Єрмака? Побачимо”, — розповіла журналістам Кароліна Романовська.

“Цікаво, як відреагує президент. Гадаю, було б добре дати дозвіл у випадку цього індивідуального звернення, — вважає дипломат Вадим Трюхан. — Стратегічно ані Україні, ані Польщі не вигідно псувати відносини, надто — через історичні питання. Україна життями своїх людей захищає Польщу від розгортання агресії на її території, водночас Польща надає нам допомогу та підтримку. Тому я б волів розглядати цей період, коли польські політики, які традиційно вважалися проукраїнськими, почали робити різкі заяви, а українські невдало реагувати, як епізод. І він має бути переданий історикам. Важливо ж не тільки провести ексгумацію, а й встановити деталі: кількість загиблих та обставини подій. А політично вже давно вирішено, діє формула: “Я вибачаю і перепрошую”.

Йдеться про те, що цьому етапі завдання України — не підвищувати градус суперечок. По-перше, під час війни, коли Україна розраховує на західних партнерів, це досить необдумано. По-друге, важко забути про фактор проросійських сил, для яких тема Волинської трагедії завжди був зручним приводом для маніпуляцій.

Тому експерти сподіваються, що до головування Польщі у Раді ЄС проблема буде якщо й не цілком знята, то переведена в наукову площину. “Під час головування Польщі Україна може значно просунутися в євроінтеграційних процесах, бо разом дві країни можуть стати таким собі політичним дуетом, який будуть підтримувати один одного у переважній більшості питань, які розкриваються на рівні ЄС. Наразі складно уявити, що Польща розігруватиме таку ж карту, як Угорщина на адресу Швеції та Фінляндії за вступу до НАТО”, — підсумовує колишній директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету міністрів України.

До того ж, варто згадати, що між Україною та Польщею ще доведеться залагоджувати низку питань, не історичного масштабу, а економічного, як-от експорту зерна.