Практику накопичувала під обстрілами: історія "Відьми" – бойової медикині 73-го центру ССО

Стати лікарем була її дитяча мрія. Вона подолала довгий шлях навчання, практичні знання отримувала у медицині катастроф та в польових госпіталях Маріуполя, працювала в Миколаєві, Очакові, Одесі. І скрізь доводила, що бути висококласним спеціалістом можна незалежно від статі. Набутий нею обсяг знань і досвіду – просто неймовірні. Вона – "Руда Відьма", військова лікарка 73-го морського центру Сил спеціальних операцій Збройних Сил України.

Вона є фахівчинею з винятковими знаннями та досвідом, яким прагне ділитися з іншим, аби покращувати навички тих, хто рятує життя бійців. Історію "Відьми" читайте у матеріалі 24 Каналу.

Фах доводилось вигризати зубами

Як так склалось, що у вас одразу два псевдо?

Мене в підрозділі кличуть "Руда" або "Відьма". З першим позивним все зрозуміло, достатньо тільки на фото подивитися, а от другий отримала уже, так би мовити, у бойових умовах. Мені його хлопці придумали – за інтуїцію. Схиляюся до думки, і певним чином сама доводжу її: те, що ти дівчина, абсолютно не обмежує у виборі професії, навіть у війську. Але, гадаю, ми все-таки маємо певні переваги перед хлопцями – наприклад, в тій ж таки інтуїції. Недаремно кажуть, що в кожної українки є щось трошки від відьми. Так і повелося.

"Руду" через її інтуїцію побратими почали називати "Відьмою" / Фото, надане 24 Каналу

Ви мріяли стати медиком з дитинства?

Скільки себе пам'ятаю, тільки-но навчилася ходити і говорити, а вже лікувала усі свої іграшки і на питання ким хочу бути, гордо казала: "Рвач!", маючи на увазі "врач"…

Наша родина у побуті використовувала російську, але це не заважало вчити українську та бути патріотами своєї країни. Зізнаюсь, майже з боєм пробивала собі шлях до мети, оскільки на момент мого вступу до Військово-медичної академії потрапити на факультет військового анестезіолога чи хірурга дівчатам було майже неможливо. З невідомих причин жінок чомусь допускали виключно до лікувальної справи, максимум – до спеціальності лікарів загальних практик.

Свого часу їй доводилося руйнувати стереотипи, аби отримати омріяний фах / Фото, надане 24 Каналу

Було складно, часом мала доводити щось не тільки оточуючим, а й самій собі. У підсумку я закінчила академію як сімейний лікар, але пройшла додаткове навчання, освоїла другу спеціалізацію і стала таки військовим лікарем-анестезіологом.

Заключний екзамен із другої спеціалізації мав бути 25 лютого 2022 року, а 24-го почалося повномаштабне вторгнення… Пам'ятаю, стоїмо з колегами в коридорі, уже маючи на руках дипломи спеціалістів, і повз нас проходить один із наших консервативних викладачів, який усім дівчатам завжди казав, що військова хірургія та анестезіологія – не для них. Побачив мене і каже: "Вигризла таки". Саме тоді для мене прийшло розуміння: "Так, я це зробила!"

Хотіла стати бойовим медиком від початку АТО

А коли до вас прийшло бажання бути саме військовим лікарем?

У 2014 році. Я навчалася на третьому курсі університету, почалася антитерористична операція, і захотіла одразу долучитися до війська. Утім, для цього потрібна була характеристика з університету або роботи. На той час у нас був один із найкращих спеціалістів, декан Сергій Омельчук. І от я вся така на хвилі патріотизму, з неймовірним бажанням щось робити, якось допомагати, приходжу до нього за характеристикою. І те, що він мені тоді сказав, я запам'ятала на все життя. Тепер, коли вже сама готую бойових медиків на базі нашої частини, завжди повторюю ці слова…

І що саме він тоді сказав вам?

Тоді для мене ці слова пролунали на кшталт вироку, але минуло кілька днів, і я все зрозуміла. Сергій Тихонович посадив мене навпроти і запитав: "А що ти там будеш робити?" Кажу: "Ну як…Рятувати, допомагати, підтримувати". Він: "Ну це все класно, але ти не відповіла. Що конкретно ти будеш там робити?" Я щось почала розказувати про перев'язки, нести нісенітницю, але основний меседж превалював такий – просто бути там.

"Я не дам тобі характеристики, – сказав тоді декан. – Іди, навчайся, працюй, набувай досвід, а за п'ять років, коли станеш лікарем, будеш вирішувати". Пригадаю, пішла геть засмучена.

Зараз, коли до мене в частину приходить новий бойовий медик чи санітарний інструктор, навіть після всіх навчальних центрів і курсів, він певний час перебуває у своєрідній "безпечній зоні". А крім адаптації до постійних ризиків, людина обов'язково має пройти так звану обкатку в тилу. І тому щоразу, коли хтось із найбільш умотивованих хлопців та дівчат каже мені, мовляв, хочу піти туди, я завжди задаю оте стратегічне питання: "А що ти там будеш робити?" Для служби на передовій треба бути готовим більше ніж на сто відсотків, потрібні час і досвід.

"Відьма" з 2014 року хотіла на фронт / Фото, надане 24 Каналу

А як конкретно ви його набували?

У студентські роки я паралельно з навчанням працювала на швидкій та в аптеці, крім того, брала собі години загальної практики в лікарнях. Слухала, записувала, перечитувала стоси літератури, новітні статті, передивлялася відео про випробування ліків, спілкувалася з фахівцями, пацієнтами, викладачами.

У 2018 році працювала в одній із лікарень Маріуполя, де вперше побачила пораненого рашистами нашого бійця. Мала практику там в мобільному шпиталі. Пригадую, розгорнули пункт допомоги в одній з посадок, попереду – "нуль", над головами – снаряди, чужі і наші. А поруч зі мною був тоді фельдшер, який перебував на військовій службі із 2011 року, а з 2014-го активно брав участь у бойових діях. Людина з колосальним досвідом, поряд з якою почувалось якось спокійно і безпечно.

І от ми стоїмо, працюємо, а фельдшер тільки піднімав голову, прислуховувався і казав: "О, наші красені". Або видавав: "Хай би їм пусто було", це вже коли ворог насипав. Отак під обстрілами і накопичувала лікарську практику…

Жінка-офіцер у ССО

Як ви потрапили до ССО? І як колектив у підрозділі сприйняв жінку-офіцера?

Я не з тих дівчат, що переймаються зовнішністю, мені подобається бути такою, як є. В багнюці – так в багнюці, в пилу – так в пилу. Намагаюся адаптуватися до будь-яких умов. Бойові дії – це завжди складно і важко, і я маю допомагати хлопцям й дівчатам, а не скиглити.

Дуже часто буває таке, що немає води чи даху над головою. Є вогнище – вже добре, є підвал – взагалі круто, можна поспати. І коли ти зі своїм підрозділом проходиш ці випробування, стаєш частиною родини, яка об’єднана однією метою і одним прагненням. І це неймовірно надихає і споріднює.

Хлопці, коли бачать, що ти з ними на одній хвилі і працюєш на рівних, починають ставитися до тебе по-іншому, максимально підтримують, допомагають освоїтися. І немає різниці, яка посада в жінки, – медик, кухар, діловод, кулеметник, оператор, зв’язківець. Треба просто бути професіоналом, вчитися, модернізуватися, отримувати нові навички.

"Відьма" надає допомогу пораненому / Фото, надане 24 Каналу

До речі, попри офіцерське звання, солдати звертаються до мене на ім’я, і це радує. Військові Сил спеціальних операцій – це про професіоналізм, довіру і братерство.

Чи є у вашому військовому житті авторитет, який надихає своїм прикладом?

Так, була така людина, на жаль, вона загинула в Маріуполі. Це Микола Ніконов – командир одного з підрозділів 73-го центру. Не було жодного завдання, з яким би не впоралася його команда. Харизматичний, справедливий, чесний, ніколи нікого не вмовляв чи сварив, просто казав, що і де треба зробити. До командира був неймовірний кредит довіри, і я прагну бути такою, як він. Микола Артурович похований в Одесі, я часто навідуюсь до нього…

Питання до вас як до медика, який знає чи не всі життєві історії у підрозділі. Скажіть, чи часто хлопці повертаються після поранень, чи, навпаки, намагаються дистанціюватися від війська?

Трохи болюче питання, оскільки, якщо чесно, майже всі наші хлопці хочуть повернутися назад. Є такі поранення, після яких можна досить швидко пройти реабілітацію і бути в строю. Але є поранення і травми, які, на жаль, не дають такої можливості, але хлопці хочуть бути корисними. Зараз вже є певні посади, на які можна їх залучати, але їх перелік дуже невеликий. Розумієте, Сили спеціальних операцій – це родина, кожен підрозділ – це братерство. Як можна просто взяти і піти з родини?

Виняткові навички у роботі ССО

Про 73-й морський центр Сил спеціальних операцій ходять легенди. Звісно, що операції утаємничені від громадськості, але якими є нюанси роботи медика в таких умовах?

Специфіка роботи медиків нашого центру – це перш за все те, що більшість травм пов’язані з водою. Евакуація з води може бути довготривалою, тому для медичного персоналу робота може бути нестандартною. Це і ускладнення надання допомоги через спеціальні костюми, і гіпотермія, і робота з декомпресією, і навіть зневоднення…

Багато хто знає, як впливає на організм морська вода, наскільки шкідливою може бути річкова, як виникає, як це не дивно здається, зневоднення у воді. Від різкої зміни тиску, заглиблення або підйому з глибини, виникають різні хвороби, що можуть призвести навіть до смерті.

"Відьма" набула виняткового досвіду / Фото, надане 24 Каналу

Дайвери – це наша тема. Виконання завдань відбувається у далеко не спокійній обстановці, то ж іноді хлопцям доводиться приймати швидкі рішення, які не завжди йдуть на користь їхньому здоров’ю. Ці види травм – взагалі окрема наука, і нею займається лікар спеціальної фізіології. До речі, в Україні дуже обмежена кількість спеціалістів у цій сфері. Основні знання ми отримуємо саме з навчань на базах партнерів. У мене було таких кілька. Навіть одне організували виключно для нашого підрозділу. Я була на різних базах, але скрізь бачила одне: у партнерів неймовірно розширений штат медиків саме в цьому напрямку, відповідне обладнання, напрацьовані алгоритми.

Я назбирала величезну кількість матеріалів, перекладаю їх і проводжу заняття з особовим складом у своєму підрозділі. Є чимало планів з організації навчань та семінарів і в подальшій перспективі. Хочемо розширити матеріально-навчальну базу, спілкуємось із багатьма лікарями, шукаємо спеціалістів для кваліфікованої діагностики травм наших хлопців і мріємо розвинути саме цей напрямок у нас, в Україні. Впевнена, ми дочекаємось реалізації наших планів. Як і Перемоги!