Війна мобілізаційних ресурсів

Війна, подобається нам це чи не надто, вже набула ознак затяжного конфлікту і перемога буде визначатися у два способи — або “хто кого перересурсить”, або “договорняк”, – вважає Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій.

23 вересня агентство Bloomberg повідомило, що Росія на наступний рік планує збільшити витрати на війну до 40% національного бюджету (13,2 трильйони рублів або 142,2 мільярди доларів), а це аж 6,2% ВВП.

Російська оборонка вже висмоктала з баз зберігання більшу частину ремонтнопридатних запасів озброєння, але ледь-ледь покриває потреби окупаційних військ. Виробництво новітніх зразків становить за різними оцінками до 30% від загального обсягу, решта 70% — радянська техніка, яку відновлюють. З боєприпасами без корейців-іранців навіть без урахування перформансів в Тихорецьку, Торопці та Октябрьському було не надто.

Картина на полях боїв приблизно всюди однакова — атаки штурмових груп піхоти розміром з відділення або взвод. Атака роти чи батальйону — подія фронтового масштабу. Підтримка бронетехніки дедалі частіше стає екзотикою, штурмові групи атакують здебільшого пішки, на важливих напрямках — на мотоциклах, квадроциклах, гольфкарах. На велосипедах ще не було, але очікуємо. У 9-й бригаді 51-ї армії створили мотошколу. Тобто тенденція зрозуміла — техніки мало і вона дорога, а людей багато і є ще. А як буде треба — то буде ще більше. Щоб не впасти в ейфорію — дрібних атак щодоби від 130 до 230, окремо на цьому наголосимо.

Але про людей поговоримо.

Нещодавно військовий оглядач Костянтин Машовець надав коротенький огляд резервів, наявних у противника в Курській та Харківській областях. Резерви угруповання військ (УВ) противника “Север” (база — війська Ленінградського військового округу): резерв першої черги — батальйон 153-го тп 47-ї тд, загальновійськовий резерв — 371-й мсп. Резерв 1-ї ТА — два батальйони, резерв 4-ї та 47-ї тд — по зведеному стрілецькому батальйону. 2-а мсд уведена в операцію у повному складі, резервів не має.

У резерві противника на Білгородському напрямку перебувають: резерв першої черги — до двох батальйонів 69-ї мсд, резерв 6-ї ЗА — два танкових батальйони та полк територіальних військ, резерв 11-го АК — полк. Бачимо, що найбільш серйозний резерв має 11-й корпус — аж полк. У решти там, де за нормативами слід мати полк, є батальйон, де дивізію — два батальйони. А ще треба наростити майже вдвічі угруповання в Курській області, треба ж якось Сили оборони звідти “витісняти”.

Угруповання на Покровському, Курахівському, Времівському, Торецькому напрямках виконають свої найближчі завдання, але чим виконувати подальші? Ким проривати оборону та розвивати успіх в оперативній глибині? Питання оперативних і стратегічних резервів для ворога набуває наприкінці року крайньої гостроти.

І над цією проблемою мобісти противника працюють досить активно. Заходи готують, тестують і до часу відкладають на поличку. Чекати, коли Путін дозріє (або його дотиснуть шуліки з якоїсь з башт побудованого Заходом Кремля), і той згодиться провести чергу мобілізації.

Опозиційне видання “Медуза”  наприкінці вересня писало, що тема мобілізації є дуже чутливою темою серед кремлівських чиновників. Є навіть певне протистояння між військовими чиновниками та цивільними: перші вимагають чергової хвилі мобілізації, адже не можуть досягти мети війни, воюючи взводами-відділеннями, котрі часто-густо закінчуються ще задовго до рубежу переходу в атаку, то другі проти мобілізації через соціально-економічні проблеми.

Цивільні вважають, що у військових є цілком достатньо бійців, просто генерали воювати не вміють. Але про всяк випадок закладають гроші на збільшення виплат новим кандидатам на фарш. Цивільні поки сильніші і докладають зусиль для реорганізації федеральними руками регіональних намагань укомплектувати війська персоналом. Саме це тло утримує Путіна від оголошення чергової хвилі.

Варто зацінити російське суспільство, як окремий фактор у цьому процесі. Вторгнення Сил оборони в Курську область не стало каталізатором руху опору. Ніхто не чув про курських партизанів. Жодної акції протесту. Населення окупованих нами територій абсолютно індиферентне до зміни влади. Їжа, вода, ліки є — та й добре. Особливо далекоглядні згадують українську мову.

Припустимо, що в разі окупації Курської області марсіанами, наприклад, більш популярними були б курси марсіанської мови, ніж партизанські загони. Так ось це дивне виховане 25 роками диктатури суспільство, яке добровільно позбулося своїх прав і свобод, сприйме чергову мобілізацію як зраду зрадну, адже телевізор каже, що СВО армія виграє без їх допомоги, бо все йде по плану.

Про інструменти мобілізації: ще навесні противник почав створювати єдиний реєстр повісток (не як у нас — папірець А5 по ціні книжки у твердій палітурці). У вересні реєстр почали тестувати в Рязанській, Сахалінській областях і Марій Ел. Через два тижні досліди поширять на 10-15 регіонів, виправляючи паралельно помилки. До кінця жовтня експеримент закінчать і з 1 листопада реєстр запрацює по всій недоімперії. Тобто формально з 1 листопада ворог готовий масово оповістити найбільш дрімучі закапелки і зігнати в окопи потрібну кількість гарматного м’яса.

У російському повітрі зависає цифрова сокира, яка будь-якої миті може впасти на голову будь-якому військовозобов’язаному віком від 17 до 65 років, чоловіку чи жінці, у вигляді електронної повістки. Така повістка вважається врученою через сім діб після її появи в реєстрі. З першої доби для всіх, на кого вказав цифровий мобілізаційний палець, закривається виїзд з РФ.

З ранку двадцятої доби до всіх, хто не прибув до визначених місць збору, застосовують “тимчасові обмеження”: водійські права анулюються, водіння транспортного засобу забороняється; кредити в банках не видаються; відкриття ФОП забороняється; забороняються купівля/продаж, переоформлення права власності на авто, інший транспорт, нерухомість.

Коли обраний з’являється у військкоматі та починає виконувати військовий обов’язок обмеження скасовуються.

Росіян заганяють в цифровий концтабір все ретельніше. Шпарини поки є, але над цим працюють. Російське МВС, наприклад, подало законопроект, спрямований на боротьбу з громадянами, котрі відкривають банківські карти для подальшого їх використання третіми особами. Тобто жінка пішла в банк і для чоловіка-ухилянта відкрила картку до її/їх спільного рахунку і цей бідося якось може проіснувати. Але лавочка невдовзі закриється і використання чужої банківської карти стане або злочином середньої важкості, або тяжким злочином, скоєним групою осіб за попередньою змовою.

Зазначимо, що все це абсолютно не демократично, але в країнах Заходу на випадок мобілізації передбачені приблизно такі ж заходи: жодних соціальних виплат, жодних грантів і стипендій на навчання, анулювання закордонних паспортів. Тобто фактично єдиним виходом для ухилянтів стає перехід на нелегальне положення.

Якось років п’ятнадцять тому один держслужбовець департаменту кадрової політики розробив програму, котра дозволяла на основі результатів щорічного оцінювання офіцерів будувати рейтинги та обирати кандидатів згідно заданих критеріїв: треба вам комбриг — ось вам 3-5 найкращих кандидатів з усіх, хто є в базі, треба командир миротворчого батальйону — будь ласка 10 кандидатів на вибір.

Показали це диво поважним керівникам і один генерал запитав: “А якщо зателефонують і скажуть призначити, як тоді працюватиме програма?”. Розробник розвів руками і сумно повідомив: “Ніяк”. Ось тут про розробку і забули. А в Росії все це врахували і надали МО, ФСБ і Мінцифрі викреслювати з реєстру потрібних людей. Комерціалізація цієї послуги, певний, не забариться.

А що у нас? Днями військовослужбовець Ігор Луценко поділився своїми поглядами на нашу ситуацію.

Свіжо, від душі, але дискусійно. Рекомендую до самостійно вивчення, але по прикладах пробіжуся:

1. “Відновлення нагляду за законністю в армії”. Військові прокуратури припинили існування в 2021 році. Але закон дає право генеральному прокурору в разі потреби створювати спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу генерального прокурора. Йому щось заважає, як така потреба існує? До речі, а хто зараз спостерігає за дотриманням законності на теренах окупованих Україною Курської області? Не генпрокуратура РФ, сподіваюся?! Цю тему ми якось обговорювали у відділі військового права юрдепартаменту Кабміна в 2011 і одностайно надходили висновку, що командувач УВ повинен мати інструменти нагляду за законністю та інструменти судочинства — військову прокуратуру та військовий суд.

2. “Система ротації підрозділів, що воюють”. Така система була створена в 2015 і добре працювала до 2020. А куди вона зникла? Відновлення — рішення ГШ. Умова — наявність боєздатних резервів для проведення ротацій. Про це, як всі пам’ятають, ще генерал Залужний в своєму есе писав.

3. “Прибрати вимогу щодо звань під час призначення на посади”. Автор, мабуть, не в курсі, що вимога до посади — рівень освіти і саме посада визначає звання, а не навпаки. Майже завжди цивільний управлінський досвід нерелевантний без військових знань, хоча самородки зустрічаються. Ідея переходу на американську систему, котра передбачає присвоєння чергового звання одночасно з призначенням на посаду, котре відбувається після курсової підготовки у відповідній військовій школі, якось загубилася, хоча Ігор Луценко приблизно про це і написав.

А це, між іншим, прилетів бумеранг з 2014-2015 років, коли було дозволено присвоювати звання на ранг вище передбаченого посадою до полковника включно. Зараз у нас купа офіцерів у високих званнях без відповідної освіти і водночас — з бойовим досвідом на не зовсім підходящих посадах. Це слід врегулювати.

4. “Зробити систему оцінювання командирів”. Така система існує, “щорічне оцінювання” називається. І вона всім до лампочки. Точніше результати її роботи. Інша сторона цієї системи, соціальна, майже ніколи не розглядається: ось обрали кадри офіцера для просування по службі і ротний висувається на посаду начальника штабу батальйону в сусідню бригаду. Питання: там хтось йому запропонує житло, дружині — роботу, дитині — дитячий садочок, школу, зокрема художню чи музичну, басейн? А раптом дружина у капітана — балерина чи оперна співачка? Тут як бути?

Ідея розгортання воєнних баз з відповідною інфраструктурою та система службового штатно-посадового житла висіла у повітрі за часів міністрування пана Гриценка, але закінчилося нічим. У Франції, наприклад, щороку МО з міністерством транспорту підписують угоду і військові, котрі переїжджають раз на три роки до нових місць служби, часто залишаючи родини по старому місцю, мають знижки на залізничні квитки до 75%.

Мережа швидкісних потягів дозволяє за дві години бути вдома з родиною в п’ятницю вечором і на ранок понеділка — знову на службі. Більше ніж пів армії так і живе. Квитки на будь-який транспорт можна купити в солдатському кафе військової бази, розгорнуті відповідні робочі місця з комп’ютерами.

5. “Прискорення наказів на переведення”. Ось тут – в десятку. Потрібен чіткий норматив виконання наказів і відповідальність за невиконання.

6. “Ухвалити окремий статус високотехнологічних родів військ по моделі ССО”. Тут – явна махновщина. Сучасний полк зв’язку — дуже високотехнологічна контора. А забезпечує зв’язком він дуже нетехнологічну структуру — командний пункт угруповання військ, де пункти 1,3,4,5 виконуються не так або не виконуються взагалі. І батальйон РЕБ — суцільний хайтек. І теж воює в інтересах такого ж самого УВ. З ним як бути? Звісно, не варто ховати одразу цю пропозицію, адже є Командування сил підтримки, ті самі “сили і засоби старшого начальника”, котрі мають достатньо широку операційну свободу. Чого б і ні?

Перед ГШ і МО стоять дуже серйозні виклики. Армія повинна припинити бути “тюрмою для героїв” (не знаю, чий вислів, я його позичив з тексту пана Луценка), бо перетвориться на маленьку радянську армію. А в битві проти великої радянської армії менша радянського зразка завжди програвала.

Автор: Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій

Джерело:  LB.ua