Навіщо Путін вирішив роздавати землі Криму

В окупованому Росією Криму розпочався новий етап переділу землі, покликаний змінити демографічну ситуацію на півострові. Йдеться не лише про кількість населення, а і його «якість». Суть – надання землі учасникам війни в Україні. Причому претендентом може бути мешканець будь-якого російського регіону. Паралельно триває процес «конфіскації» нерухомості, яка належить громадянам України.

Примітно, що ще влітку 2024 року Аксьонов наголошував на тому, що «кримські землі мають виділятися кримчанам». У серпні все різко змінилося, тому є кілька причин. Спробую зупинитись на частини з них.

Передісторія чи політика заміщення населення

Російська Федерація вже до кінця 2014 року розпочала процес заміщення населення півострова. Йшлося про запуск кількох федеральних програм. Серед яких можна відзначити:

Будівництво службового житла військовослужбовцям, які переводять на півострів.
Програма «військової іпотеки», кредити за пільговими ставками, які дозволяли військовослужбовцям збудувати власне житло. Пізніше її поширили на вторинний ринок (у Криму це сталося у 2017 році), а у 2019 році змінили критерії участі, суттєво розширивши перелік категорій громадян, які можуть претендувати на кредитну лінію.
Програма переселення військових пенсіонерів (частково військова іпотека, але, як правило, виплати від Міноборони), до якої Крим включили вже 2015-го.
Програма переселення громадян із регіонів крайньої півночі. Це насамперед стосувалося пенсіонерів. З 2014 до 2017 року, коли необхідно було «виправити» демографічну картину на півострові, ця держпрограма працювала дуже активно. З 2019 по 2022 рік практично зупинилася (у Криму).
Виплата «підйомних» молодим фахівцям, які переїжджають до Криму. Йшлося, у першу чергу, про вчителів, медиків, управлінців.

Все це разом дозволило вже за результатами 2016 року продемонструвати зростання населення на півострові порівняно з початком 2014 року. Тобто були не лише компенсовані втрати від міграції громадян України, які не побажали залишатися в окупації, а й продемонстровано зростання. Насправді йшлося про стару імперську політику заміщення населення.

З одного боку, велася робота з «видавлювання» нелояльних жителів, з іншого завозилися ті, для кого нове місце життя ставало «подарунком долі». Або у наших реаліях «подарунком Путіна». До 2018 року можна було говорити про заміщення як мінімум 15-17% населення Криму. Причому більшість приїхали сприймала переселення як різке поліпшення якості свого життя. Враховуючи, що значна частина переїхали – військові пенсіонери, Кремлем було створено передумови для надзвичайно активного опору поверненню півострова Україні.

А паралельно загальна атмосфера тиску на проукраїнські настрої місцевих жителів. Втім, політика не нова – досить згадати «військові містечка» і виділення там квартир «відставникам», які СРСР активно будував у Західній Україні, Західній Білорусі та країнах Балтії.

Але будь-яка програма заміщення має обмеження. Надзвичайно швидкий приїзд «нових жителів» може спричинити опір тих, хто жив на даній території до приходу імперії (навіть якщо вони на нього чекали). Тому така політика має хвилеподібний характер. Після першої хвилі пауза. Потім, за кілька років, друга хвиля. У Криму відбувалося те саме. Пауза розпочалася на рубежі 2020 року. Кремль і місцева влада ефективно використовувала тему пандемії.

Фактично (за винятком управлінців) було взято паузу. Фінансування з Федерального бюджету обмежилося деякими категоріями працівників ФСБ, МВС, слідкому та управлінцями. Для кримської «влади» така ситуація сприймалася позитивно. З одного боку, навіть якщо йшлося про конфісковану нерухомість, її реалізація здійснювалася «за живі гроші». З іншого для місцевих жителів почала розігруватись політична п'єса про «захист Криму та кримчан від напливу чужинців».

Війна, земля та демографія

З 2023 року у Криму почали говорити про виділення землі «учасникам СВО». Що, з одного боку, повторювало політику інших Суб'єктів Федерації, з другого, враховуючи вартість землі, дозволяло економити на виплаті «підйомних». Йдеться про гроші, які (особливо у 2024 році) місцеві бюджети виплачують громадянам, які підписали контракт із МО РФ. У Криму власних грошей було мало (пам'ятаємо «грошей немає, але ви тримаєтеся), а виплати по 2 млн російських рублів на Кубані змушували місцевих потенційних «контрактників» ставити незручні питання Аксьонову та його оточенню.

Вихід було знайдено у наданні земельних ділянок, у тому числі неподалік моря. Так, наприклад, у травні 2024 року місцеві ЗМІ рапортували про виділення землі під ділянки для більш ніж 600 учасникам російсько-української війни. Важлива деталь: земля лунала у поселенні Штормове на західному березі Криму. При цьому окремо наголошувалося, що претендувати на таку нерухомість можуть лише мешканці півострова.

Але тут трапилося – втрутилися закони демографії. Якщо ти 10 років тому активно фінансував переселення пенсіонерів, то логічно очікувати, що ця категорія осіб рано чи пізно почне вмирати. Тобто статистика почала фіксувати колосальне зростання смертності на півострові. Де до «власне кримських пенсіонерів», убитих на війні, додалися нещодавні переселенці. Це наклалося на зменшення числа шлюбів, що укладаються, і народжуваності (що логічно для півострова порушеного війною). Внаслідок цього Кримстат гордо відрапортував, що за сім місяців 2024 року чисельність населення у Криму зменшилася на 7,6 тис. осіб.

При цьому народилося лише 8927 дітей, а померло 16500 осіб. А, враховуючи вікову структуру (за даними Росстату на січень 2022 року в Криму було майже 0,5 млн людей старше за працездатний вік або 25,5% населення). Для порівняння, середньоросійський показник 23%, а по Криму та Севастополі йде істотне спотворення даних за рахунок військовослужбовців (особливо строковиків). Тобто реальна структура (постійних мешканців) ще гірша.

Потрібна нова корекція структури населення. Тобто нова хвиля міграції. І тут накладається ще один фактор – необхідність збільшення масштабів рекрутингу для участі у війні. При цьому в багатьох регіонах вже досягли стелі з виплат підйомних. Так, наприклад, у Ставропольському краї фіксували відтік механізаторів із сільського господарства. Ішли танкістами. Розуміючи, що можуть бути вбитими, але отримуючи лише «підйомними» більше, ніж вони заробляли за кілька років.

Порівняйте – медіанна заробітна плата у Ставрополі на початку 2024 року становила 23,6 тис. рублів, підйомні найманцю за контракт з МО РФ – 1 600 тисяч рублів (+100 ... 400 тисяч від влади свого поселення). Тобто людина отримувала п'ятирічну зарплатню за підписання контракту. Вихід – роздача «дорогої та бажаної» кримської землі. Отримати ділянку «на березі моря» для мешканця віддаленого російського регіону є привабливою перспективою.

Але ж була політика «захисту кримчан» від Аксьонова. Була, та скінчилася. Вже у серпні 2024 року заступник голови «Ради Міністрів» Криму Ганна Анюхіна заявила журналістам, що на дільниці у Криму можуть претендувати особи, які підписали контракт з МО РФ, незалежно від місця їх проживання. Відповідні норми «законів» на півострові оперативно змінили. Трохи пізніше Аксьонов підтвердив цю інформацію. А вже наприкінці вересня про таку можливість було заявлено як про специфіку політики «місцевої влади».

І тут варто зупинитись на цікавому аспекті. Ще на початку 2024 року земля у Криму виділялася тим, хто вже пройшов «СВО». Тобто повоював певний час. Наразі кримські землі йдуть як частина «підйомних», замінюючи собою грошові виплати. Звичайно, не для всіх, а для цінних фахівців, дефіцит яких відчуває російська армія. Але у масштабах Криму може йтися про 20-30 тисяч людей на рік. Що дуже багато.

Таким чином, Кремль, з одного боку, економить гроші, з іншого, продовжує політику заміщення населення у Криму, стимулюючи переселення туди найбільш вороже налаштованих стосовно України осіб.

Враховуючи, що кількість кримських земель є обмеженою, є висока ймовірність початку подібної політики на окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей. Крім отримання груп лояльного населення у цих регіонах, Кремль створює додаткові важелі утримання контролю (або дестабілізації ситуації) у разі необхідності залишити дані території.