Такою її бачать лиш вони або Війна очима захисників та захисниць

Україна вже майже 11 років живе в умовах війни з Росією. За цей час змінилося багато речей – змінилися ми, і змін зазнала сама війна. Вона стала масштабнішою, жорстокішою і глобальнішою. Вона зачепила чи не кожного і кожну в Україні, змусила покинути рідний дім чи назавжди забрала близьку людину.

Фронт за ці роки став реальністю для мільйонів українців. І для них слово "війна" – це більше, ніж зведення про втрати ворога чи про збиті цілі. Це більше, ніж цифри та статистика. Це про життя там, де воно існує не завдяки, а всупереч. Це про братерство, яке не вб'є жоден снаряд. І це про ціну нашого життя.

Сьогодні вся країна відзначає День захисників та захисниць України – людей, без яких наша держава давно б припинила своє існування. Тому сьогодні маємо ще одну нагоду подякувати тим, хто захищає нас, знищує ворога та повертає рідну землю.

Напередодні 1 жовтня ми попросили військових поділитися фотографіями, зробленими за час війни, які є цінними для них та які показують війну такою, якою ми її бачимо не часто.

Світлини й історії, якою ж цю війну бачать захисники на передовій, – у матеріалі 24 Каналу.

У режимі постійної готовності

Війна часто спрощує значення багатох речей. Якщо в мирний час ми можемо бути вибагливими до комфорту, то зараз якщо є можливість перепочити – це вже чудово. А якщо поспати вдасться – то ще краще.

Боєць 1-го окремого штурмового батальйону імені Дмитра Коцюбайла Павло найособливішим кадром вважає фото, зроблене у перерві між роботою та обстрілами. Тоді він з побратимами працював в районі села Піщане на Харківщині, яке зараз, на жаль, окуповане. Робота була настільки інтенсивною, що коли була можливість відпочити, робити це доводилось на боєкомплекті або на тубусах.

Позиції, на яких тоді були наші воїни, ворог постійно обстрілював з танка.

Ми були в режимі постійної роботи. Потім цю позицію тричі "розбирали" танком. На щастя для нас і на жаль для ворога, нас не "розібрали" і ми продовжуємо робити свою роботу,
– каже Павло.

Відпочинок на передовій виглядає так / Фото, надане 24 Каналу

"Всі ми вижили" – фото після пекельних днів на позиції

"Сьогодні на напрямку Х ворог здійснив Y штурмів", "На напрямку Х ситуація стає складнішою", – так багато людей, котрі живуть у тилу, бачать війну. Проте за зведеннями стоїть складна робота, а поруч з ними – страхи, біль, надії… А надто надії на те, що ще одна важка ніч закінчиться і настане ранок. Та питання тільки – чи всі побачать схід сонця?

Воїн Владислав Данко з початком повномасштабної війни долучився до лав 125-ї бригади Територіальної оборони та брав участь у боях на Сході. Зокрема він з побратимами пройшов важкі бої під Кремінною.

На світлині, яку надав нам Владислав, на перший погляд, нічого незвичного. Та це люди, котрі пробули 2 доби на позиціях. Росіяни весь цей час періодично стріляли по позиціях з танка і здавалося, що кожен наступний снаряд влучить прямо в окоп. Проте через 2 пекельні доби 5 бійців та бойовий медик живими повернулися з позицій. Хоч на фото не усі, та все ж, усі пережили ті страшні обстріли.

Дуже багато моментів в житті ми пройшли, коли дивом залишались цілими, адже кожен з нас тоді був під загрозою життя, реально. Але, дякувати Богу, всі ці люди, всі ми вижили. Дехто й зараз продовжує воювати, а хтось вже пішов зі служби,
– розповідає боєць.

Бійці 125-ї бригади після двох важких ночей під Кремінною (зліва на право) "Грибник", "Їжак", "Марк" та Владислав / Фото, надане 24 Каналу

Фото з побратимами: спогад про радісні й найважчі моменти служби

Головному бойовому медику роти бригади "Азов" з позивним "Оса" лише 22 роки, та за плечима у нього бої в Серебрянському лісництві, які були складним випробуванням. Тому найособливішою світлиною для захисника є фото, зроблене після ротації на позиціях. На жаль, декого з побратимів на цій світлині уже немає в живих.

На цьому фото мої побратими, двох із них вже немає з нами. Це фото нагадує про те, як ми проходили бойові, й у смутку, і в радості несли тяготи бойової служби разом і переживали найтяжчі моменти,
– ділиться "Оса".

Бійці бригади "Азов" після важкої ротації на позиціях в Серебрянському лісі / Фото, надане 24 Каналу

Кожна посадка пройдена вогнем і кров'ю

Коли хтось чує пісню "Вавилон", то думає, що рядки про те, що запеклих вогонь не пече – це метафора. Але на війні це дійсність.

Звільненню Херсона в листопаді 2022 року передувало найспекотніше (в усіх сенсах) літо, адже південні степи стали полем битви. Обстріли посилювалися, росіяни намагалися будь-що вибити наших воїнів з посадок. Для цього вони підпалювали пшеничні поля, сподіваючись, що вдасться вибити бійців вогнем. Хліб горів, а міни, котрими він був всіяний, детонували. Кадрами з Херсонщини з нами поділилися бійці 206-го батальйону 242 бригади ТрО.

Херсонщина, літо 2022 року / Фото, надане 24 Каналу

Відстань між посадками на Півдні може коливатися від кількох сотень метрів до кількох кілометрів. Полем, під палючим сонцем та обстрілами, наші воїни ішли в атаку.

Кожне поле, кожну посадку ми виколупували потом і кров'ю,
– каже "Марс", боєць 206-го батальйону.

Бійці 206-го батальйону на Херсонщині / Фото, надане 24 Каналу

Наприкінці жовтня підрозділ вивели на ротацію, тому зайти в Херсон, про що так мріяли і ті, хто вийшов зі степів, і ті, для кого вони стали останнім, що доводилось бачити, не вдалося.

Танк, соняхи і схід сонця

Командир розвідувальної роти 1-го окремого штурмового батальйону імені Дмитра Коцюбайла з позивним "Колобок" поділився кадром з 2022 року, зробленим за Куп'янськом після звільнення міста. Тоді він був сапером і розміновував шлях. Коли робота була виконана, а інші бійці продовжували рух вперед, "Колобок" спитав дозволу в командира чи може він долучитися до них – наздогнавши побратимів він разом з ними ішов у штурм.

Бійці йшли полем, біля них був танк, який працював по ворогу, а довкола – соняхи. Надане нам фото було зроблене уже коли бійці тим же полем поверталися з успішно виконаного завдання.

Бійці повертаються зі штурму на Харківщині / Фото, надане 24 Каналу

Шеврон, окроплений кровʼю: фото з першого дня контрнаступу

У 2023 році контрнаступ Сил оборони був для багатьох надією на те, що війна от-от закінчиться. Та все ж війна річ мінлива і не всі задуми втілюються, бо є дія і є протидія. Та казати сухий факт про те, що контрнаступ не вдався – злочин проти тих, хто намагався зробити все для його успіху і був безпосереднім учасником боїв.

Денис, бойовий медик 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура", поділився світлиною, котру він зробив на ранок після першого дня контрнаступу на Запоріжжі – шеврон бригади в крові евакуйованого побратима.

Для мене він зароблений і окроплений кров'ю,
– наголошує медик.

Шеврон "Маґури", окроплений кров'ю / Фото, надане 24 Каналу

Перший бойовий досвід і перші втрати – фото, що стало початком відліку

За плечима Дзвенислави Римар бої на Запоріжжі, в Авдіївці і зараз на Покровському напрямку в складі 47-ї ОМБр. Та для себе особливим знімком військова називає той, що став точкою відліку контрнаступу на Запоріжжі.

Перша підбита M2 Bradley, перший бойовий досвід і перші втрати,
– так описує фото захисниця.

Початок контрнаступу на Запоріжжі / Фото, надане 24 Каналу

Щасливі, бо виживші – фото після важкої евакуації

Ще один медик 47-ї ОМБр "Маґура" на псевдо "Апельсин" на війні вже 2 роки. Він брав участь у літньому контрнаступі на Запорізькому напрямку, в обороні Авдіївки та Покровська. Захисник поділився з нами фото, в якого щаслива історія – їм з побратимом вдалося вижити після прильоту ворожого фпв-дрона. Здається, по обличчях бійців і досі можна відчути цю радість.

Я з побратимом після важкої евакуації. Виживші після 2 попадань FPV-дрона у БМП Bradley. Втомлені, в пилюці, але щасливі,
– так описує фото "Апельсин".

"Апельсин" з побратимом після важкої евакуації / Фото, надане 24 Каналу

Гніздо лелек серед руїн – фото з позицій на Херсонщині

Наш колега Ігор Саджениця був керівником відділу Спорт на сайті 24 Каналу, поки не долучився до лав Сил оборони, ставши аеророзвідником у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Він разом з побратимами виконував бойові завдання на Херсонщині, зокрема у Кринках – легендарному плацдармі на лівобережжі Херсонської області, де буквально в пекельних умовах доводилося тримати оборону та нищити ворога.

Боєць пригадує, одного дня у березні 2024 року він з аеророзвідниками працював на правому березі Дніпра. Коли заїхали на позицію – побачили серед руїн, на які росіяни перетворили прибережні села, гніздо лелек.

Наші хлопці тоді були на лівому березі, а ми працювали з правого. І от коли доводиться заїжджати на позицію, де навколо обстріли, розруха, і тут ти бачиш перед собою гніздо лелек – це дивне відчуття. Бо воно надзвичайно дисонувало з усім тим, що відбувалося навколо. Не те щоб створювало відчуття нереальності, але в цій всій ситуації виглядало наче не від світу цього. Загалом саме тварини найбільше запам'яталися за цей час (побратимів та посестер тут в рахунок не беру). Коти були нашими постійними супутниками на позиціях (ну бо це ми приїжджали до них в гості). Ну а ще собаки, барани, вужі та жабки,
– ділиться наш колега.

Життя, яке триває усупереч, а не завдяки / Фото, надане 24 Каналу

Війна і кошенята

Військовослужбовець 58 бригади імені Івана Виговського і 15 батальйону Володимир Яценко вперше він став на захист України добровільно ще у 2014 році. Тоді він перебував у складі частини, яка утримувала найскладніші ділянки лінії зіткнення та згодом була розформована. 24 лютого 2022 року він одним із перших пішов у ТЦК та знову взяв у руки зброю, щоб захистити свою країну.

Він вважає, що просто має бути там, – пояснила його донька Аня.

Та якою б жорстокою не була реальність війни, в ній завжди є місце для людяності. І котиків. Під час однієї з відпусток Володимир привіз додому іншого чотирилапого. Наші військові не можуть пройти повз тих, хто потребує допомоги та готові прихистити всіх.

І куди ж без кошенят? / Фото, надане 24 Каналу

Фото, як пам'ять про його автора

Війна забирає у нас багатьох неймовірних людей. Після того, як у травні 2022 року загинув журналіст Олександр Махов, його наречена, Анастасія Блищик, долучилася до лав Сил оборони і зараз обіймає посаду пресофіцерки 47-ї ОМБр "Маґура".

Коли ми попросили особливу для неї світлину, вона обрала фото, зроблене в будинку за 5 кілометрів від ворога. Та суть цієї історії не в будинку, не в відстані від лінії зіткнення і навіть не в тому, що це Мелітопольський напрямок.

Цінність світлини насамперед у її авторі. Особливе фото Анастасії зробив талановитий фотограф Арсен Федосенко, який загинув на Харківщині.

Я сиджу на кухні якогось будинку, який, до речі, залишився єдиним вцілілим у тому селі. Це фото цінне, бо його зробив талановитий фотограф Арсен Федосенко, який загинув від уламка російських терористів на Харківщині,
– розповідає Анастасія Блищик.

Анастасія Блищик / Фото Арсена Федосенка, надане 24 Каналу

Фото побратима, проявлене за кілька тижнів після його загибелі

Розвідник-санітар бригади "Азов" з позивним "Снейк" одного тривожного дня почув, що його друг "Тайсон" зник з радарів. Боєць хвилювався за побратима і, на жаль, не даремно – унаслідок поранення той впав у кому, а через тиждень – помер. Через кілька тижнів після загибелі побратима, "Снейк" проявив плівку, і на одному з кадрів був його друг.

Це фото мого побратима Тайсона. Я зробив йому стрижку і вирішив такого гарного сфотографувати. Незадовго після цього фото він загинув. Це фото я проявив через кілька тижнів після його смерті і дивлячись на нього я уявив, як би фото йому сподобалось, як він би сказав мені "Ааааа, Снейк, красавчік!",
– розповідає "Снейк".

Азовець "Тайсон" / Фото "Снейка", надане 24 Каналу

Війна і все що за нею стоїть

Звісно, ці кадри – це лише невелика частина реальності війни. Здається, це все лише випадковий набір фото, зібраний в одному тексті, проте це зовсім не так. За кожним фото та відео стоїть історія, за кожною новою позначкою на карті бойових дій – життя. А усе це – війна.

Наш народ не обирав війну, але кожен із нас обирає своє місце у новій реальності – складній та болючій. Та такою вона є не через нас.

У День захисників та захисниць ми маємо особливу нагоду подякувати тим, завдяки кому можемо прокинутися вранці. І завдяки кому той ранок настає узагалі. То ж не забудьте задонатити сьогодні. І головне – згадайте у молитвах полеглих, подякуйте живим.

Слава Україні та її Героям!