У Києві презентували книгу «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022»

Презентація книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» відбулася в Укрінформі.

«Важливо не лише описувати біль та страждання, які нам приносить російська агресія, але й показувати те, що буде посилювати суспільство. Авторками книги стали 11 жінок, які власними словами написали про свій досвід. Книга також вміщує інформацію про травматичний досвід, отриманий внаслідок війни», - зазначила представниця ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Надія Нестеренко.

За її словами, авторки відверто написали про життя в російській окупації, втрату через війну рідних, майна та здоров’я, полон, сексуальне та гендерно зумовлене насильство, пов’язане з війною тощо.

«Водночас ми просили авторок писати про чинники, які їх підтримували та надавали сил рухатись далі. Підсумком став розділ психолога, що присвячений питанням відновлення», - додала вона.

Одна з авторок книги - 18-річна Марина Супрун. Дівчина розповіла, що з 3 по 30 березня 2022 року у селі Ягідне на Чернігівщині вона разом з односельцями була запроторена у підвал місцевої школи. Там російські війська тримали всіх жителів села, 367 людей.

«Ця книга, на жаль, не є фантастичною, а історії в ній - реальні. Для мене дуже важливо було написати свою історію, аби залишити це в пам’яті людей, щоб наші нащадки пам’ятали, хто наш ворог», - наголосила вона.

Супрун відзначила, що книга є життєствердною, а в кожній історії прослідковується «промінчик надії на життя».

Ще одна авторка, Людмила Біленька, вже майже 11 років чекає свого сина з російського полону. Роман – майданівець, у 2014 пішов добровольцемна фронт, потрапив до полону, повертаючись із бойового завдання.

«На той час не було Координаційного штабу, МКЧХ активно не працював. Я не знала і не розуміла, як його шукати. Тоді я знайшла допомогу і підтримку в побратимах сина, а потім в організації сімей зниклих безвісти та полонених «Надія», які не втрачали і не втрачають надії знайти наших захисників», - поділилась вона.

Жінка розповіла, що коли їй запропонували стати співавторкою книги, вона одразу погодилась.

«Багато хто не хоче ділитись подібною історією своєї родини, але я розумію, що це необхідно, аби ці історії знали не лише наше покоління, наші діти та онуки, але й люди далеко за межами України. Я впевнена в тому, що не на марно писала цю історію», - зауважила Біленька.

Інша співавторка - Тамара Шевчук, чия історія починається ще з «мовного майдану», зачіпає важку особисту втрату під час Революції гідності та розповідає про окупацію на Київщині у 2022 році. Вона зазначила, що під час написання книги, відчула терапевтичний ефект. Жінка наголосила на важливості спільної підтримки та документуванні особистих історій українців під час війни.

Свою історію розповіла і Сталіна Чубенко - мати 16-річного Степана, якого у 2014 році на Донеччині закатували окупанти. «Це історія не лише про мого сина, а й про мій внутрішній стан, мої переживання, мою душу. В цій книзі можна знайти відгук на свої почуття та переживання. Я хочу донести матерям, які проживають своє горе, що вони не самі», - підкреслила вона.

Колишня полонена, засновниця SEMA Ukraine Ірина Довгань висловила переконання, що кожна українська жінка, як і кожна співавторка книги, є прикладом незламності.

«Ми є прикладом того, що змогли пережити кожна свою історію, відновитись та повернутись до суспільного життя. Ми можемо перетворити травму в посттравматичний ріст. Звучить дуже просто, але це неймовірно важливо. Неймовірно важливо також, щоб після травми людині підставили плече і показали приклад того, що все в цьому світі можливо», - акцентувала Довгань.

Авторки сподіваються, що книга допоможе озирнутися навкруги та побачити, скільки в українських жінках сили, стійкості, жаги до життя та перемоги. І це дасть сили рухатися далі.

Як повідомляв Укрінформ, у Києві презентували книгу-буклет у пам’ять про Героя України, воєнного розвідника Олега Зайцева, який загинув у бою за острів Зміїний у травні 2022 року.

Фото: Кирило Чуботін, Укрінформ