Діти на лінії фронту. Порятунок проти волі батьків

Просування на покровському напрямку фронту триває. Курахівська громада, яка розташована на відтинку фронту поміж Покровськом і Вугледаром, безлюдніє. Від початку вересня російські обстріли громади значно посилились і можуть повторюватись по кілька разів на день. Окупанти використовують кілька типів озброєно одночасно – ракети, артилерійські снаряди та керовані авіабомби.

Рятуючись, люди виїжджають самостійно або за допомогою гуманітарних організацій. Але як і в інших громадах Донецької області, на місці залишається частина упертих, тих, хто вирішив не залишати своїх домівок за жодних обставин. І якщо за дорослими можна визнати їхнє право ризикувати власним життям, то з дітьми інша ситуація. Адміністрація та місцева поліція докладають усіх зусиль, щоб евакуювати з території громади малолітніх, яких їхні родичі тримають під артилерійськими обстрілами.

Але є нюанси.

16 вересня голова Курахівської військово-цивільної адміністрації Роман Падун заявив, що громаді вдалось евакуювати всіх дітей: неповнолітніх на території громади не залишилось. А вже наступного тижня курахівська поліція, для якої від початку вересня евакуація цивільних стала основним завданням, поінформувала про евакуацію з території громади трьох родин і в тому числі сімох дітей.

Як стається, що офіційні заяви коригуються вже за день-два, «Главком» наприкінці вересня з’ясовував на місці. Протягом кількох днів авторка цього матеріалу супроводжувала курахівських поліцейських під час евакуаційних виїздів. Матеріал зібраний під час попередніх приїздів та відеозаписи із поліційних камер доповнюють картину.

Російська дезінформація

Як розповідають співробітники поліції Курахового, завдання евакуювати дітей у громаді було поставлене з середини серпня цього року. Уже тоді стало зрозуміло, що російський наступ на Покровськ загрожує і цій громаді. Протягом кількох тижнів об'їжджали адреси, де були прописані діти, щодо яких не було інформації про їх виїзд. Поліцейські умовляли батьків виїхати, пропонуючи безплатну евакуацію та розміщення в інших областях України.

Уже тоді було зрозуміло, робота ця не легка. Російська дезінформація в регіоні діє на повну силу. Багатомісячні перебої із електропостачанням у селах громади і шахтарському селищі Курахівка, знищення росіянами радіовежі наприкінці червня цього року, обмежили місцевим доступ до інформації. Головним каналом зв’язку зі світом тут стали мобільні телефони, які відносно легко зарядити від генераторів у комунальних пунктах незламності, а у телефонах – що? Telegram і різноманітні канали та групи. 

Не всі такі групи мають антиукраїнський характер, але і російської пропаганди там не бракує. У результаті, деякі батьки під час поліцейських рейдів ховали дітей, кричали, що ті забиратимуть їх «на органи». З драматичними розмовами в такому дусі знайомимось на записах із поліцейських GoPro камер, а одну із них спостерігаємо наживо під час розмови із родиною з двома хлопцями у Курахівці. У всіх випадках дітей, на щастя, вдалось вивезти завдяки родичам, які повідомили поліцію про їх переховування. Батьків переконували відпустити їх у безпечніші місця – в інші області України.

Деякі із батьків під час візитів полісменів обирали іншу тактику: переконували, що діти вже виїхали, у той час, як ті ховались якомога далі від дому, або у сусідів. В одному випадку батько родини, яку вже евакуйовували з громади наприкінці минуло року, ховав дітей і дружину під диванами та в шафі у квартирі. Сім’я повернулась у Гірник після того, як батько не зміг знайти роботу, а дітей вирішили переховувати, бо боялись, що у порядку примусової евакуації дітей розлучають із батьками – іще один наратив дезінформації.

«Був також випадок, коли в мене була інформація про сім'ю, яка переховувала трьох дітей у підвалі, і навіть коли я вже переліз через ворота і зайшов до будинку, батько запевняв, що мати з дітьми виїхали до Черкас», – розповідає поліцейський офіцер громади Костянтин Туницький.

У тому випадку поліцейські помітили вхід в підвал, на ляді якого стояв стояв стілець із накиданими зверху речами і спустившись вниз, побачили дітей із матір’ю. Сильний обстріл Гірника, який почався в цей час допоміг переконати родину виїхати.

«Ми сказали, що без них не поїдемо, місто у небезпеці, аптек вже нема, похід до магазину може стати останнім, а швидка чи пожежна машина можуть просто не встигнути, і батьку доведеться жити з відчуттям провини», – говорить Туницький.

Його слова про смертельну загрозу не були простим перебільшенням. Двадцять восьмого серпня російський КАБ, який скинули на сусіднє із Гірником село Ізмайлівка, вбив у власному будинку родину із чотирьох осіб, у тому числі сімнадцятирічного хлопця.

Як шукають схованих дітей

У Курахівському відділку поліції Туницький відповідає за місто Гірник (до складу Курахівської громади окрім міста Курахове належить Гірник та іще 26 сіл і селищ). Розповідає: в особливо складних випадках про перебування дітей на території громади йому повідомляють треті особи.

«В основному про дітей мені повідомляють небайдужі люди, оскільки довіряють мені, або надходить повідомлення зі школи, що хтось із дітей не вийшов на навчання. Після цього ми проводимо перевірки, встановлюємо коло спілкування родини та знаходимо дітей», – пояснює він. 

Через близькість до лінії фронту діти у школах Курахівській громаді з самого початку повномасштабного вторгнення навчаються онлайн. За даними відділу освіти громади, всього їх на онлайн-навчанні зареєстровано дві з половиною тисячі. Більшість цих учнів вже виїхали до безпечніших місць, продовжують навчання онлайн з Дніпра або навіть з-за кордону. Але через постійні обстріли Курахівської громади тут регулярні перебої з електропостачанням і майже нема доступу до інтернету, тому «вирахувати» дітей, що, імовірно, залишаються на місці, освітянам доволі легко. Встановлювати ж коло спілкування доводиться, оскільки дітей часто ховають не у себе вдома, а у родичів чи знайомих.

Туницький говорить: батьків або опікунів дітей, які переховують їх від евакуації, можна розділити на дві категорії: тих, хто сподівається, що війна їх не зачепить, і вони зможуть пересидіти вдома до її закінчення, і тих, хто таки чекає на прихід росіян.

Обстріли стимулюють

З досвіду роботи в сусідніх громадах поліцейські знають, що обидві категорії громадян можуть змінити свою думку щодо необхідності виїзду. Це станеться, як тільки ситуація критично загостриться. Зараз, за підрахунками поліції, в Курахівській громаді руйнуються чи горять через обстріли 10-15 будинків щодня, тому деякі мешканці нарешті самостійно зважуються тікати.

Кінець вересня. Супроводжуємо Туницького з колегами під час евакуації із Гірника самотнього батька із неповнолітнім сином. Чоловік попросив вивезти їх із сином з міста після того, як артобстріл знищив сусідній будинок. Батько подзвонив до поліції з проханням допомогти виїхати буквально за кілька хвилин після «прильоту». Туницький дзвінку не здивувався, але не забув нагадати, що цей абонент ще два тижні тому переконував його, що вони з сином вже виїхали.

Вже від середини вересня околиця Гірника, звідки виїжджала родина, перебуває у сірій зоні. Поліція не ризикує заїжджати на потрібну вуличку, тому визначають для батька з сином точку зустрічі за кількасот метрів від їхнього дому. Спочатку чоловік наполягає, щоб його все ж забрали від самого порогу, але після переговорів із поліціянтами погоджується йти на точку збору.

На місце зустрічі він із сином приходять у супроводі сусідки, яка позичила свій візок для перевезення зібраних сумок. За жінкою іде худий і хворий алабай. Ветаптеки і ветеринарів у місті давно нема, говорить жінка, тому лікувати пса нікому, але виїжджати вона не збирається. З таким великим псом її ніде не приймуть. Допомогла сусідам запакувати речі в евакуаційний мінібус, махає на прощання рукою та повертається до себе додому – у сіру зону.

Дорога із Гірника до Курахового займає близько 20 хвилин. Поліційний бус минає кілька підбитих військових та цивільних авто. Найбільше їх у тих місцях, де машини мають сповільнюватись перед поворотом, там вони стають легкою здобиччю для російських fpv- дронів. 

У Кураховому евакуйованих розміщають в міському будинку культури, в якому обладнано притулок. Тут мешканці віддалених пунктів громади ждуть на евакуаційний автобус від однієї із благодійних організацій, з якими співпрацює курахівська поліція. Час очікування – найчастіше один-два дні. Людей із громади забирають переважно представники протестантської церкви «Люди дорожче золота» та міжконфесійної організації «Капеланський патруль». Окрім безпосередньої евакуації з містечка вони пропонують тим, хто цього потребує, можливість поселення у притулках.

Бус від «Люди дорожче золота» приїжджає до Курахового наступного дня після того, як батько з сином виїхали з Гірника. Того дня Курахове знову обстрілюють і стіни міського будинку культури хитаються від розривів десь неподалік. Цього разу евакуаційний бус забирає з Курахового дві родини з дітьми – другу поліція привозить із селища Дачне за кілька хвилин до виїзду. Батьки трьох дітей, наймолодшому лише п’ять років, також попросили про евакуацію самостійно. Зволікали до останнього, говорять, бо не знали куди їхати і зважились вирушати лише через обіцянки поселення на новому місці. Серед речей, які забирають з собою, шкільне приладдя дітей і планшет, який діти використовували для навчання онлайн.

Бус прямує до Покровська, де евакуйованих пересаджують на більший автобус. До нього вже звозять людей з усього Покровського району. Людей заберуть до Дніпра, де можна буде затриматись в притулку «Люди дорожчі за золото». На під’їзді до Покровська водій буса Ярослав з колегою Данилом одягають шоломи – потрібно проскочити особливо небезпечний відрізок дороги. При в’їзді до Покровська бачимо стовп диму – кілька хвилин до того місто знову обстріляли. Більш-менш спокійним шлях евакуації стане лише після того, як автобус перетне межу Донецької області.

Вони таки залишаються

Попри всі зусилля поліції та гуманітарних організацій, вивезти всіх неповнолітніх із Курахівської громади до кінця вересня не вдалось. За словами Костянтина Туницького, станом на кінець вересня, у Гірнику залишалось троє дітей, про яких було точно відомо, але, всього їх у містечку могло бути до 15. Точної кількості дітей на території громади ані поліція, ані адміністрація назвати не можуть. Оцінюють у кілька десятків.

Виявити дітей, яких переховують дорослі може бути досить важко. А з досвіду Красногорівки, містечка поблизу Курахового, окупованого росіянами з серпня цього року, у поліції знають: деякі діти під обстрілами таки дочекаються окупації…

Катерина Прищепа, для «Главкома»