Після війни населення України становитиме до 30 мільйонів - демограф Гладун

На чисельність українців, які повернуться після війни, будуть впливати умови завершення бойових дій, уточнив демограф Олександр Гладун.

Війна в Україні вносить корективи в усі сфери життя українців, але насамперед - у демографічну ситуацію. Зважаючи на це, Кабінет міністрів України схвалив стратегію демографічного розвитку України до 2040 року.

В інтервʼю Главреду доктор економічних наук, старший науковий співробітник, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Олександр Гладун розповів, якою буде Україна в майбутньому і як саме бойові дії впливають на склад населення.

ЦРУ на початку вересня публікували дані, згідно з якими Україна посідає за їхніми підрахунками, перше місце за рівнем смертності і останнє – за народжуваністю. Судячи з ваших спостережень, як би ви прокоментували ці дані – чи виглядає ситуація саме таким чином?

В основному вони правильно описують ситуацію. Справа в тому, що і до початку повномасштабного вторгнення в Україні був доволі високий рівень смертності. Ковід дуже його підвищив, а не встиг закінчитися ковід, як почалась війна. Тому якщо в більшості країн Європи і світу після ковіду рівень смертності знизився, в Україні він залишився на доволі високому рівні. І тому можна погодитись з тим, що в Україні зараз один з найвищих рівнів смертності у світі .

В Росії, як ми чуємо з повідомлень, людей гине більше. Але якщо розраховувати до чисельності населення, то чисельність у них в 3-3,5 рази більше, ніж у нас, тому на загальні відносні показники це не так сильно впливає, як в Україні. Що стосується народжуваності, то навряд чи навіть в умовах війни в нас вона зараз найнижча. Є такий показник – сумарний показник народжуваності, тобто скільки дітей народжує жінка протягом життя. Щоб не було скорочення чисельності населення за рахунок природного чинника, треба, щоб 100 жінок народжували 210-220 дітей протягом свого життя. У нас напередодні повномасштабного вторгнення цей показник був 116, тобто практично вдвічі менше, ніж потрібно. Але в цей же час, наприклад, у Південній Кореї цей показник 70, тобто нижче, ніж у нас. В Китаї на 100 жінок – 100 дітей, в Японії теж приблизно та сама картина.

Під час війни ми не маємо достеменної інформації по всій території України, тому орієнтуємось на ті дані, які дає Міністерство юстиції по підконтрольній території. Ми експертно вважаємо, що зараз народжуваність на 100 жінок приблизно 100 дітей, плюс-мінус п'ять. Тобто ми теж не в лідерах, в останній групі, але сказати, що народжуваність в Україні найгірша в світі, навряд чи можна.

Відносно того, як зараз скорочується населення в Україні, наскільки цей показник народжуваності здатний покрити дефіцит?

Ні, він не здатний покрити, навіть у мирний час не покривав. Вперше рівень смертності перевищив рівень народжуваності у 1991 році, а чисельність населення почала скорочуватись з 1993 року, тому що до того часу ще трохи трималась за рахунок міграції. Тому в Україні народжуваність не забезпечує стабільності населення взагалі. Як я сказав, треба, щоб народжували 210-220 дітей. У нас такого немає, і тому за рахунок цього природного чинника відбувається скорочення.

Дивіться відео інтервʼю Олександра Гладуна про демографічну ситуацію в Україні:

Наприклад, за нашими оцінками, на початок 2022 року українців було 42 мільйони. Тобто з 1991 року, коли нас було 52, ми втратили 10 мільйонів. Частина людей з цієї чисельності була втрачена за рахунок міграції. Після початку повномасштабного вторгнення міграція набула шалених масштабів, і тому народжуваність жодним чином не перекриє ці втрати, яких ми зараз зазнаємо через підвищену смертність та велику міграцію.

Якщо говорити про сім'ю, то, наприклад, скільки має бути дітей в кожній сім'ї, щоб нівелювати цю різницю?

В середньому в ідеалі має бути дві-три дитини. Тобто якщо 100 жінок повинні народжувати 210-220 дітей, то діти повинні, скажемо так, замістити батьків.

Чому не 200, тому що цей показник розраховується з такою умовою, щоб діти дожили до віку батьків. А є дитяча смертність, тому треба, щоб було трохи більше. Але в нас такого вже давно немає.

Ви сказали, що зараз через війну катастрофічно високий рівень міграції з України. А як саме виглядає цей процес – хто виїжджає найчастіше і як багато з тих, хто виїжджає, повертаються? Чи багато людей виїжджають безповоротно – чи є у вас такі підрахунки і чи ведуться вони загалом?

Загалом нашими вимушеними воєнними емігрантами, їхнім загальним обліком опікується управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Взагалі-то конкретні підрахунки веде кожна країна окремо, а ООН просто узагальнює ці дані. Зараз, за їхніми оцінками, в зв'язку з війною з України виїхало приблизно 6,8 млн людей. Вони перебувають за кордоном. Приблизно 600 тисяч – це за межами Європи. Інші – на території Європи, і в це число входить 1 280 000 людей на території Білорусі і Росії (але ми не знаємо, наскільки точні ці дані). Якщо взяти статево-вікову структуру, то ці розрахунки робить тільки Євростат по країнах Європейського Союзу. І можна сказати, що вони приблизно відбивають загальну картину. Дітей до 18 років там близько 32%, з 18 до 64 років – 62%,а старше 65 років – 6% населення. Тобто можна сказати, що людей пенсійного віку в структурі виїхало найменше. Найбільший віковий інтервал – люди працездатного віку і діти, які там знаходяться. Вони дорослішають, з дитячої групи переходять до групи дорослих і там залишаються.

Якщо брати статеву структуру, приблизно третина – це чоловіки, дві третини – це жінки. Таку характеристику ми маємо за даними міжнародних організацій.

Якщо взяти дані прикордонної служби України і орієнтуватись на сальдо міграції, тобто різницю між тими, хто виїхав і вʼїхав, то можемо отримати на півтора-два мільйони менше. Тому що в країнах Європи можливий так званий подвійний облік, обумовлений тим, що нашим громадянам дозволили вільно переміщатись по всіх країнах. І може бути така ситуація, що вони ще зареєстровані в одній країні і уже почали реєстрацію в іншій. У 2023 році ми мали свої дискусії з представництвом управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні, тоді вони взагалі давали цифру десь у 8 млн наших громадян. Ми сказали, що це завелике число, вони два-три місяці працювали і після цього скоротили свою оцінку на 2 млн.

Що стосується прикордонної служби, то тут можливий недооблік, який відбувся на початку 2022 року, після повномасштабного вторгнення. Тоді прикордонна служба, можливо, не встигала всіх реєструвати, вносити до бази даних, у деяких людей не було закордонних паспортів (та й навіть внутрішніх документів часто не було). Тому можливий недооблік. А реальна ситуація знаходиться, можливо, десь посередині.

Якщо говорити про тих, хто виїжджає, то ви сказали, що доволі великий відсоток – це жінки з дітьми. Вони виїжджають зараз, я так розумію, щоб вберегти дітей від обстрілів та якось врегулювати їхнє життя та навчання. Як багато з тих жінок, які виїжджають з дітьми, повертаються назад – чи є така статистика?

Точної такої статистики немає. Прикордонна служба дає дані про перетин кордонів в обидва боки. Але, наприклад, якщо я би двічі з'їздив за кордон і двічі повернувся, мене б стільки ж і порахували. Як нібито дві людини виїхали і дві людини повернулись. Тому ми орієнтуємось на сальдо міграції. На жаль, прикордонна служба не дає в публічному просторі даних про статево-вікову структуру тих, хто перетинає кордон.

Наскільки серйозно впливає на демографічну ситуацію зниження призивного віку? Я бачила інформацію від пані Елли Лібанової, яка говорила, що це дуже сильно може вплинути. Не могли б ви уточнити, як це відобразиться, які можливі наслідки?

Дійсно, у 2001 році в нас була найнижча народжуваність взагалі в історії України. Якщо візьмемо плюс-мінус 4-5 років, то ця група десяти років за чисельністю найменша. Зараз це люди, яким 18-25 років, і це найменша когорта за чисельністю. Відповідно, якщо вона найменша, то вона найменше і відтворить людей в абсолютному вираженні. Тобто це запущений механізм демографічних хвиль, коли через покоління або підвищується кількість народжених, або зменшується відповідно до того, що відбувалось навіть декілька десятиліть назад.

Тому це, звичайно, вплине. Але слід враховувати, що зараз середній вік матері при народженні дитини вже 28 років, а чоловіків, у яких народжуються діти – на пару років більше. Тому це вже виходить за ці межі.

Загалом я зазвичай кажу, що на демографічну ситуацію це вплине погано, як взагалі погано впливає війна на всі вікові групи. Але це повинні вирішувати навіть не демографи, а військові. Якщо їм потрібні люди в армії, вони повинні про це говорити і залучати людей в армію. Якщо ми втратимо країну, то про яку демографічну ситуацію ми будемо говорити?!

Якщо, наприклад, будуть захоплювати наші території, на цій території будуть хлопці 18-25 років, що з ними буде відбуватись? Їх просто або вб'ють, або вишлють до якихось інших регіонів Росії. І, скоріше за все, дадуть російські паспорти, призвуть до армії та змусять воювати проти України. Якщо ми візьмемо навіть ту ситуацію, яка була в Донецькій, Луганській областях, то там росіяни роздали свої паспорти, призвали наших громадян, і послали їх на фронт. І по суті українці вбивають українців. Так воно відбувається, і так буде відбуватися, якщо росіяни захоплять всю Україну.

Хотіла б ще трохи повернутися до питання міграції. Залежно від того, як довго може тривати війна, скільки людей може не повернутися назад? Як сильно впливає на цей показниктривалість війни?

Загальна ситуація у світі така, що чим довше триває війна, тим менше людей повертаються до своєїкраїни. За даними різних обстежень, приблизно від 25 до 50% людей планує залишитись за кордоном.

Серед тих, хто виїхав, так?

Так, але ці дослідження проводять різні фірми, різні організації, і методологія до кінця нам невідома. Автори самі кажуть, що не можуть забезпечувати репрезентативність вибірки. Тобто, або через інтернет, або до кого додзвонилися, не всі хочуть відповідати тощо – вони просто створюютьзагальну картинку. До того ж, коли проводяться такі обстеження, треба враховувати, що це просто наміри і стан людини в цей момент. От вона зараз так вважає. Вона відповіла при обстеженні, для неї в житті нічого не змінилось, а через місяць вона може вважати трохи по-іншому. Але все з'ясується, коли закінчиться війна.

Тоді люди почнуть, як я кажу, рахувати: що в них є в Україні і що вони вже мають за кордоном. Чи є у них, чи зруйновано житло в Україні. Якщо вони повернуться – які перспективи з працевлаштуванням. Якщо в них є діти – які перспективи з соціальною інфраструктурою і взагалі зможливістю там навчати далі дітей, допомагати їм тощо. Так само будуть зважати на те, що в них є за кордоном: чи мають вже якусь роботу та чи задовольняє їх ця робота, чи вже є в них житло, чи адаптувались діти до нової країни (пішли до школи, чи є друзі – це залежить від віку, в якому вивезли дитину), і після цього буде ухвалюватися рішення. Ми вважаємо, що буде більш-менш нормально, якщо до 50% повернеться.

Також після війни ми теоретично прогнозуємо так звані зустрічні потоки. Тобто частина жінок з дітьми повернеться, а до частини жінок (якщо жінки там влаштувалися) чоловіки поїдуть за кордон.

Ще один чинник, він більше зовнішній – те, як будуть себе поводити ті країни, в яких зараз перебувають наші біженці. Слід сказати, що більшість країн проводить політику адаптації наших громадян до перебування в їхніх країнах. Практично обов'язковими є мовні курси, зараз багато країн починають зменшувати соціальні виплати і стимулювати наших громадян до працевлаштування.

Особливістю цієї війни є те, що для працевлаштування українців зараз не треба ніяких дозволів. Якщо до початку повномасштабного вторгнення роботодавець повинен був обґрунтувати, чому йому на потрібен іноземець на цій роботі (що він, мовляв, не може знайти у себе в країні нікого тощо), то зараз таких вимог для українців немає. Тобто вони можуть працевлаштовуватись як хочуть. Сукупність всіх цих чинників буде дуже сильно впливати.

До того ж, за результатами одного з обстежень, які я бачив, будуть впливати умови закінчення війни. Наприклад, було питання, якщо війна закінчиться для України в кордонах 1991 року, чи в кордонах на початок 2022 року. Так там різниця з тих, хто повернеться чи не повернеться – приблизно 20%, тобто на 20% більше повернуться, якщо в кордонах 1991 року. Тому що люди розуміють, що це буде просто перерва у війні. Є комплекс таких чинників і чітко зараз спрогнозувати дуже складно.

Коли ви говорили про міграцію, то згадували про те, що деякі країни знижують виплати українським біженцям. Наскільки це стимулює до того, щоб люди шукали там роботу? Чи є якась частина людей, які повертаються після того, як скасовують виплати?

Складно сказати. Людина, можливо, повертається або змінює країну проживання. Наприклад, Чехіястимулює так: якщо людина живе в соціальному житлі, нічого за нього не сплачує, але протягом півроку не влаштувалась на роботу, вона починає платити за проживання. От і вирішує – або працювати, або виїжджати, або десь шукати гроші, щоб допомагали з України. Здається, в Чехії, в Польщі вже досить багато людей працевлаштовані, і за оцінками місцевих експертів внесок українців в економіку шляхом податків, відрахувань більший, ніж на них витрачають ці країни. Тому країни зацікавлені.

До речі, і Чехія, і Польща ще до війни проводили політику адаптації і залучення українців до своєїекономіки. Тому це просто продовження цієї політики, але в інших умовах.

Якщо говорити про цифру у 50% тих, які планують повертатися в разі завершення бойових дій– це багато чи мало в розрізі країни? І як взагалі тоді відновлювати оту різницю, яка в нас буде?

Чим більше повернеться, тим краще. Якщо повернеться 50%, це приблизно 3 мільйони, то це багатодля України. Але якщо взяти вплив війни і взагалі загальнодемографічні тенденції, які існують, нам просто треба поглянути на свою країну більш тверезо і зрозуміти, що нас ніколи не буде 52мільйони, як не буде і 42 мільйони, як було на початку війни. І, можливо, наприкінці війни, якщо в країні в кордонах 1991 року залишиться 30-32 мільйонів, це буде добре. І перезавантажувати країнутреба з урахуванням вже нової чисельності населення. Проводити певну демографічну політику, економічну політику, з урахуванням того, що в нас чисельність населення буде близько 30 мільйонів.

Є країни, в яких і менша чисельність населення – так, в більшості країн Європи менша чисельність населення, а живуть вони краще. Тому все залежить від того, як облаштувати потім функціонування держави. Ну а демографічний напрямок треба розробляти, і вже Міністерство соціальної політики розробило під їх егідою Стратегію демографічного розвитку України до 2042 року.

І там є ці напрямки щодо підтримки сім'ї, народжуваності, щодо збільшення тривалості життя, міграційних процесів, житла, адаптації країни до старіння. А це теж проблема, тому що всі європейські країни та й увесь світ потроху старішає. До того ж, треба мати на увазі те, що після війни буде багато людей з обмеженими можливостями, з інвалідністю, і для них теж треба адаптувати соціальну та економічну сфери. Щоб людина могла працювати, якщо в неї немає кінцівки, щоб вона могла дістатися, щоб вона не відчувала себе відірваною від суспільства і забезпечувала себе, а не тільки, щоб держава їй виплачувала якісь компенсації. Тобто тут є і економічний, і моральний чинник, і нам все це треба враховувати та просто тверезо на все дивитися. Буде дуже складно.

Складно в плані того, щоб все це адаптувати?
Так, адаптувати, зробити це в масштабах країни. І на все це треба гроші, а після війни, скоріше за все, нам не будуть так допомагати, як зараз. Тому що Євросоюз, Світовий банк дає гроші просто для підтримки макроекономічної стабільності, але з часом все буде зменшуватись. Треба знати, скільки в нас передано коштів у вигляді грантів, скільки у вигляді кредитів, які треба буде повертати. Все це треба буде рахувати, знати, і дуже важко буде відновлювати країну в таких умовах.

Багато говорять про інвестиції, що вони будуть. У мене є сумніви, що всі одразу почнуть відбудовувати нашу країну. Частково допоможуть, а якщо інтенсивно допомагати країні, це означає, що вони будуть сприяти тому, що Україна буде ставати їхнім конкурентом в сенсі економічних відносин. А тут буде якийсь баланс, компроміси тощо.

Багато зараз говорять про те, що, скоріше за все, після війни потрібно буде говорити не стільки про повернення українців, а саме про те, щоб сюди приїжджали іноземці. В даному випадку за рахунок чого можна буде відновити кількість населення?

Я взагалі вважаю, що треба опиратись на власні ресурси. Що стосується "завезення" іноземців, то тут я би це питання поділив на дві частини. Якщо це буде потреба ринку праці – це одна справа, а для демографічного розвитку – це трохи інша. Якщо казати про ринок праці, то давайте його планувати на 30 мільйонів, які в нас будуть. Якщо буде потреба після війни, а це логічно, бо в будівництві буде потреба, то це буде до 5 років. А потім навіщо вони нам потрібні?! Значить, тоді треба просто, як це роблять в більшості країн, залучати іноземців тимчасово. Щоб люди сюди приїздили, попрацювали, заробили гроші і поїхали.

Якщо ми кажемо про демографічний розвиток, то я б більше спрямував свої зусилля на підтримку сім'ї і на те, щоб наші громадяни реалізовували свої репродуктивні настанови. Багато обстежень до повномасштабного вторгнення свідчили про те, що більшість наших співгромадян серед молоді налаштовані на дводітну сімʼю. Але по факту сім'я однодітна, тому що вони не можуть реалізувати свої настанови в основному через економічні чинники.

У 2023 році було опитування, яке проводив Центр Разумкова на замовлення Дзеркала тижня, і більшість на питання про те, що їм не дозволяє мати більшу кількість дітей, вказала низький рівень заробітної плати, проблеми з житлом, проблеми з соціальною інфраструктурою. Тобто з вихованням дітей в дошкільних, шкільних закладах, відсутність можливості мати гнучкий робочий день тощо. Все це треба буде створювати, і тоді ми, можливо, частково піднімемо рівень народжуваності у нас в країні.

Якщо як у багатьох європейських країнах залучати для цього іноземців, то це треба робити вибірково, в невеликих кількостях. І залучати їх через освіту – щоб молодь з інших держав приїздила тут навчатись, навчати їх мові, адаптувати це, і якщо вони захочуть, то тоді залишати. Якщо просто умовно завести сюди багато іноземців, це дуже негативно вплине на морально-соціальний клімат в країні та психологічний клімат.

Тому що, будемо відверті, до нас не поїдуть люди з Західної Європи, зі Сполучених Штатів, з Австралії на постійне проживання – у нас, навпаки, люди туди виїжджають. Натомість поїдуть з тих країн, де рівень економічного розвитку нижчий, ніж у нас – це країни Азії та Африки. Вони поїдуть зі своїм менталітетом, своїми групами, і буде загроза створення певних анклавів, як все це відбувається в західній Європі. Будуть проблеми з криміногенною ситуацією, і може вийти так, що економічний зиск від від них значно менший, ніж витрати на те, щоб їх адаптувати, а потім – якось ну контролювати і взагалі з ними працювати. Тому що якщо з країн Африки, Азії вони будуть переїжджати зі своїми сім'ями, то треба буде збільшувати і витрати на медичне обслуговування, на шкільні, дошкільні заклади. Тобто люди приїдуть з сім'єю, ще нічого не внесли в економіку України, а на них вже треба витрачати більше і більше грошей.

У Нідерландах було дослідження про те, наскільки трудові мігранти впливають на розвиток країни. Там прийшли до висновку, що "з плюсом" для економіки йдуть мігранти зі східної і західної Європи з вищою освітою. А якщо ця освіта нижче середньої, і люди їдуть на прості роботи, то для економіки це мінус.

Тому це дуже складне питання, і до нього треба дуже зважено підходити. Моя точка зору – слід більше орієнтуватись на власні сили. І тим більше коли ми кажемо про економічне зростання, то тут ми маємо декілька чинників. Екстенсивний, тобто те, що ми зараз обговорювали, а саме збільшення кількості зайнятих. Інтенсивний чинник – це підвищення продуктивності праці, тобто це механізація, автоматизація. Є і структурний чинник, тобто те, які галузі економіки нам треба розвивати для того, щоб збільшувати ВВП і темпи економічного розвитку. Просто завезення людей – це дуже однобічний підхід.

Якщо говорити саме про іноземців, то який наразі є вихід? Все одно ж, скоріше за все вони, певний відсоток людей буде переїжджати сюди, якщо завершиться війна, тому що не буде якихось бойових дій і буде відносно спокійно. Як тоді їх, умовно кажучи, розселяти, щоб уникнути тих наслідків, про які ви сказали?

Природний рівень міграції між країнами завжди існував і буде існувати. У будь-які часи люди мігрували, зупинялись в якихось країнах і проживали. Питання в кількості людей і в тому, як їх адаптувати. Тобто це питання освіти, культури, сприйняття України як такої. Як їх розселяти – це окрема проблема.

Для того, щоб не створювались анклави, їх треба розпорошувати по території країни. Але хто потім буде контролювати їхнє переміщення, адже ми не можемо потім їм це заборонити?! Умовно кажучи, вони років через п'ять стануть громадянами України і почнуть їздити як завгодно по країні і де завгодно жити. У нас зараз немає такої жорсткої прив'язки до місця проживання. Тому це доволі складна проблема, доволі дискусійна і ніхто зараз прямих рецептів не дасть. Є підхід, згідно з яким можна потроху брати людей з різних країн. А що таке "потроху", яка кількість, можна буде визначити тільки після закінчення війни.

Перш за все, потрібна структура економіки щоб розуміти, скільки людей нам потрібно. Додатково буде проблема розселення людей, тому що Росія нікуди не подінеться, і що робити з прикордонними територіями, чи вести там господарства чи зробити прифронтову, прикордонну зону на 20-30 км. На території, які ближче до російського кордону, буде менше бажаючих їхати, тому там треба створювати якісь підприємства, заохочувати людей та самих підприємців розвивати це. І потім треба ще, наприклад, підтримувати міста до 500 тисяч, створювати підприємства в невеличких населених пунктах. Тобто базові підприємства, щоб у людей була робота, тому що люди все одно будуть їхати з сільської місцевості та невеличких містечок в обласні центри і великі міста України.

Як може виглядати демографічна картина за умовних 5-10 років, якщо завершиться війна? Як багато в нас буде працездатного населення, щоб відновлювати потім країну?

Ситуація буде виглядати приблизно таким чином: рівень народжуваності до 210-220 дітей ми не підвищимо, і в Західній Європі такого теж немає вже давно. На мою суб'єктивну думку, ми можемо забезпечити десь 160-180, але якщо це буде целеспрямована демографічна політика. Після війни буде потроху зростати тривалість життя, тому що у найбільш вразливих категорій населення зазвичай підвищена смертність під час війни. Крім того, буде покращуватись психологічний стан, медичне обслуговування, доступ до медицини, і тенденція підвищення тривалості життя вона збережеться і в перші роки буде йти хорошими темпами.

Що стосується міграції, то перші два-три роки люди будуть вирішувати, що робити, куди їхати, а потім ситуація стабілізується. Якщо ми кажемо про громадян України, всі ухвалять рішення, де вони будуть жити. Тоді і виникне питання, чи треба нам залучати когось, чи ні. Взагалі політику залучення іноземців, на території України і розробку цієї конкретних заходів я б відклав на термін 2-3 роки після закінчення війни.

Що стосується структури населення, то старіння буде продовжуватись. Крім того, якщо не буде масового завезення мігрантів мільйонами (а цього, я думаю, не буде), то потроху, невеликими темпами.

Відповідно, до яких масштабів вона буде скорочуватися в такому разі?

Важко сказати. Як я казав, можливо, близько 30 мільйонів плюс-мінус 2-3 мільйони за 10, 15, 20 років.

А якщо, наприклад, за 5-10 років, як багато хто зараз вже дає такі прогнози, Росія може повторно почати агресію, як тоді може виглядати ситуація – чи вже ведуться підрахунки на цей випадок?

Ні, не проводяться. Мабуть, є підрозділ у Генеральному штабі, який це моделює. Навіть коли мирозробляємо свої демографічні прогнози, ми самі вирішуємо, коли закінчиться війна, тому що це цього не може сказати ніхто. Ми вже розглядали варіант, що вона, наприклад, закінчиться у 2026, у 2028 році, і залежно від того, коли закінчиться війна, ми розглядаємо різні варіанти.

Чому важливі дати закінчення війни? Тому що при такому прогнозуванні, про яке ви кажете, демографічна ситуація під час війни – це одна справа, після війни за 2, 3, 5 років – інша. Тобто після війни відбувається так зване компенсаційне підвищення народжуваності, але не треба плутати йогоз бебі бумом. Потім відбувається компенсаційне зниження смертності, а роки через три-пять всі демографічні процеси виходять приблизно на ті тенденції, які були до початку війни.

А найчастіше, до речі, на які цифри орієнтуєтеся саме по завершенню війни?

Коли ми в 2023 році розробляли прогноз, ми орієнтувались на 2025 рік. У цьому році ми вже орієнтувались на 2026 рік, і це середній прогноз. А найгірший варіант ми брали 2028 рік. Тобто ми варіантні прогнози розраховуємо І, зрозуміло, чим пізніше закінчиться війна, тим гіршою буде демографічна ситуація.