Ізраїльський спосіб перемогти в Україні: чого вчить досвід війни за рецептом Нетаньягу

Ізраїль показує всьому світу, що розмови в ООН і ввічливі прохання не працюють, а свої інтереси потрібно відстоювати будь-що-будь. Так пише колишній міністр оборони Великої Британії Бен Воллес, вбачаючи в такому підході ключ до перемоги в Україні.

Незалежно від того, згодні ви чи ні з методами ізраїльського прем'єр-міністра (я не згоден), Ізраїль показує всьому світу, що розмови в ООН і ввічливі прохання не працюють.

Беньямін Нетаньягу показує, що якщо ви хочете довести свої плани до кінця, то немає нічого кращого за рішучість і одностороннє відстоювання національних інтересів, незважаючи ні на що. Він знає, що для досягнення своїх цілей іноді доводиться ризикувати міжнародною популярністю і не ховатися в тонкощах дипломатичних хитросплетінь.

Нетаньягу знає, що багато людей і країн просто хочуть, щоб нинішня криза закінчилася. Будучи міністром оборони, я завжди дивувався тому, як багато людей запитували мене: "Коли ж усе це закінчиться?" — ніби ці конфлікти заважали їм дивитися їхню улюблену мильну оперу.

Я не люблю Нетаньягу з багатьох причин, але дипломатична тусовка, здається, забуває, що у своїй виставі він бореться за кожного загиблого відвідувача концерту, кожного заручника і кожну частину єврейської громади. Сам він одного разу був поранений у Лівані, звільняючи заручників, а його брат загинув під час рейду на Ентеббе 1976 року.

Ізраїльський прем'єр-міністр знає: міжнародне співтовариство буде так довго чекати, щоб щось зробити, що він повинен просто взятися за справу. Адже якщо він цього не зробить, ніхто інший не допоможе захистити Ізраїль.

Наше дороге МЗС дивується, чому він не дослухався до наших та інших закликів до стриманості. Господи, благослови їх. Вони справді нічого не розуміють. Вони настільки зациклилися на головуванні в підкомітетах ООН, що не можуть розпізнати реальний світ, коли бачать його.

Одна з найважливіших частин військового плану — "збереження мети". Дотримуйтеся її. Ведіть її. Знайте її.

Саме тому я вже говорив на цих сторінках, що м'яка сила Британії завжди має бути підкріплена жорсткою силою. Готовою, розгорнутою і смертоносною.

На жаль, серед усіх історій про колекцію костюмів нового прем'єра і Бейрут багато хто пропустив зусилля українського президента в США, спрямовані на те, щоб змусити Захід проявити силу щодо Росії.

Зеленського не до кінця зрозуміли у вашингтонських коридорах

Фото: Пресслужба ОП

Володимир Зеленський приїхав до Білого дому з планом. Я не впевнений, що він пішов із чимось, крім більш теплих слів.

Усі ми на Заході робили сильні та сміливі заяви щодо Росії. Але насправді ми не досягли своєї мети, і західна політика поступової допомоги Україні не працює.

Путін не думає, що ми маємо на увазі те, що говоримо, бо бачить, як ми вагаємося, ховаємося в "натовпі" і роздумуємо, поки він відправляє в м'ясорубку дедалі більше своїх людей.

У Путіна є два козирі. Перший — він посилатиме хвилю за хвилею російських громадян на смерть, знаючи, що застрахований від повстання всередині країни.

Друге — він не вірить, що ми справді щирі, коли говоримо: "Він має зазнати поразки, а Україна має перемогти".

Можливо, він знає про чиновників Міністерства закордонних справ і кабінету міністрів, які лобіюють позицію: "Британія не повинна випереджати події".

Кремлівський деспот вважає, що в усій Європі канцелярії, чиновники та політики скоро запитуватимуть: "Коли ж усе це закінчиться? Як швидко ми зможемо повернутися у світ, де ми можемо витрачати податки на медичні послуги, допомогу та громадський транспорт?"

Можливо, він має рацію. Але я вірю, що є спосіб довести неправоту Путіна.

Так, це вимагає лідерства і непопулярних рішень, і так, це також вимагає ризику. Але тоді Україна може перемогти, а Путін може і повинен зазнати поразки.

Цей маленький мерзенний диктатор, який використовує вбивства, вторгнення і погрози, просто не може перемогти — заради всього нашого майбутнього.

І президент Зеленський, і Захід мають зіграти свою роль. Вона починається з того, що Україна повністю мобілізує свої сили — як це було в 1939 і 1941 роках.

Захід може навчити їх. Британія могла б навчити 100 000 осіб, якби захотіла.

Уявіть собі, що може зробити вся Європа. Ми можемо навчати їх тут, але ми також можемо навчати їх в Україні.

Ми повинні послати війська для допомоги в навчанні та обслуговуванні української армії. Не воювати, а дати можливість тиловим ешелонам допомагати обслуговувати техніку, яку ми всі відправили. Війська могли б надавати медичну допомогу пораненим.

А Британія має використати своє часто демонстроване "лідерство", щоб домогтися угоди про членство України в НАТО. У Європі знайдеться чимало тих, хто приєднається до нас. Деякі вже приєдналися.

Сенс того, що ми говоримо, має значення. Це важливо для Путіна, ХАМАСу, Ірану та "Хезболли". А найважливiше — це важливо для Китаю.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.