Цукерка у вигляді гарантій миру. Що мають зробити США для вирішення проблеми України

Сполучені Штати перебувають у скрутному становищі стосовно двох своїх найвпливовіших закордонних друзів: президента України Володимира Зеленського та прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу. Вашингтон надає широку військову підтримку обом, навіть коли їхні дії суперечать довгостроковим інтересам США. Необхідний більш чіткий підхід.

За останній рік Нетаньяху неодноразово ігнорував зусилля США щодо деескалації війни в Газі. На початку минулого місяця він, можливо, навіть навмисно зірвав дипломатичні зусилля США щодо припинення вогню. А в останні кілька днів відступився після того, як погодився на припинення вогню в Лівані, публічно поставивши адміністрацію Байдена в незручне становище.

Тепер він продовжує наземний наступ на "Хезболлу", який загрожує новими руйнуваннями в Лівані. За словами ліванських чиновників, унаслідок серії ударів, завданих минулого тижня, загинули понад 1 000 мирних жителів, що зрештою призвело до вбивства лідера "Хезболли" Хасана Насралли.

Ніхто у Вашингтоні не оплакуватиме смерть Насралли або сумніватиметься у праві Ізраїлю на самооборону проти Ірану та іранських проксі, таких як "Хезболла". Але рішення Нетаньягу поширити війну на Ліван іде всупереч із численними закликами Байдена до стриманості та дипломатії.

Сполучені Штати просто не можуть дозволити собі підтримувати Ізраїль в ескалації конфлікту, який завдасть шкоди репутації Америки у світі, зробить її новою мішенню для терористів або втягне в дорогу і невиграшну війну з Іраном. Наразі у Нетаньягу немає плану, як уникнути цих наслідків, і він лише на словах підтримує дипломатію, яка могла б стримати конфлікт.

Нетаньягу кидає виклик Байдену більш відверто, ніж Зеленський, який від самого початку є більш симпатичним персонажем. Але останніми днями його дії говорять голосніше, ніж слова, і розрив між його військовими цілями і тим, що краще для Америки, стає дедалі очевиднішим.

Справа України справедлива і її суверенітет має бути збережений, але і в цьому разі Сполучені Штати не можна дюйм за дюймом втягувати в нескінченну війну — особливо в ту, яка несе реальні ядерні ризики.

Зеленський не бажає робити значущих кроків у напрямку реалістичного припинення вогню. Замість цього він продовжує наступати, сподіваючись силою зброї повернути всі втрачені Україною території.

Раніше цього літа Зеленський навіть схвалив наступ на Курську область Росії, який був настільки ризикованим, що він приховав його від Пентагону (так само як Нетаньягу минулого тижня створив у американських чиновників враження, що він зацікавлений у припиненні вогню з Ліваном, хоча насправді планував відкрити новий фронт у війні).

Важно Мирний план, який спрацює: коли Путін не зможе воювати

Тим часом "план перемоги", який Зеленський представив Байдену минулого тижня, був черговою вимогою збільшити кількість зброї та скасувати обмеження на ту, яку йому надали Сполучені Штати.

Чому Байден не може зробити більше, щоб приборкати своїх друзів?

По-перше, його стримує тверда ідеологічна прихильність до захисту демократії та союзників за будь-яку ціну. Це гідні цілі, але якщо вони посідають центральне місце в зовнішній політиці США, то їм стає дуже важко впливати на Ізраїль і Україну у важкі для них часи.

Зеленський і Нетаньягу тим часом побоюються політичної катастрофи, якщо вони відступлять від своїх жорстких позицій. А враховуючи, що досі вони майже не платили за ігнорування Вашингтона, навіщо змінювати курс?

Щоб змусити цих проблемних друзів привести свої стратегії у відповідність з інтересами США, Вашингтон може запропонувати їм підсолоджувачі — для України реалістичний план забезпечення її післявоєнної безпеки, для Ізраїлю — економічні вигоди від нормалізації відносин із Саудівською Аравією.

Обидва ці варіанти вивчаються, але вони можуть вимагати нових великих військових зобов'язань, яких Вашингтону краще уникнути — повного членства України в НАТО і договору про оборону США з Саудівською Аравією.

Тому такі стимули мають поєднуватися з більш жорсткою любов'ю з боку Вашингтона.

Для початку Білий дім повинен не соромитися публічно заявляти про те, як він бачить інтереси США, навіть якщо вони розходяться з інтересами його друзів. Останнім часом адміністрація Байдена стала критичніше ставитися до Нетаньягу, але вона могла б піти далі, можливо, дотепніше.

У випадку із Зеленським Байден здебільшого стримує себе. Можливо, це пов'язано з тим, що Білий дім вважає — тверда підтримка Києва стримає Росію. Якщо це так, то план не спрацював.

Білий дім також може побоюватися, що жорстка любов до Зеленського може зашкодити шансам Камали Гарріс на перемогу серед виборців у Пенсильванії. Чи спрацює це? Неясно.

Ще одним варіантом є обмеження обсягів військової допомоги обом країнам. Деякі демократи можуть здригнутися від думки про згортання американської військової підтримки України, особливо з огляду на грубі пропозиції Дональда Трампа щодо цього. Але якщо Україна не готова прийняти стратегію закінчення війни в реальні терміни без небезпечної ескалації, згортання підтримки може бути єдиним варіантом уникнути нової нескінченної війни. Пропозиції республіканців про одночасне посилення тиску на Кремль і Київ можуть спрацювати і демократи не повинні їх ігнорувати.

Адміністрація Трампа, на жаль, найімовірніше, буде захоплена закручуванням гайок, але буде несміливою у чиненні тиску на Нетаньягу — так само як Байден щодо Зеленського.

Американці — і весь світ — заслуговують на більшу послідовність і меншу заангажованість у зовнішній політиці США. Хто б не прийшов у Білий дім у січні, він має привести зовнішню політику США у відповідність до американських цінностей, але водночас чіткіше визначити інтереси США і не ухилятися від складних розмов із нашими друзями.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важно Путін завищує ціну за Україну. Чому надії на мирний договір із РФ — утопія