«Салимове Лігво» Стівена Кінга: чи актуальна класика горору через пів століття після виходу?

Сьогодні, третього жовтня, на сервісі HBO Max вийшла нова екранізація однойменного роману Стівена Кінга «Салимове Лігво». Це вже п’ята спроба перенести на екрани другий роман Короля жахів, який вийшов ще 1975 року після відомої роботи «Керрі». В нас обов’язково буде рецензія на цей серіал, але зараз ми поговоримо про сам роман і я вже можу сказати, що для мене в деяких моментах він не пройшов випробуванням часу. А усі інші подробиці, як завжди, читайте нижче.

«Салимове Лігво» / Salem’s Lot

Автор Стівен Кінг
Перекладач Олександр Красюк
Видавництво КСД
Мова Українська
Кількість сторінок 576
Обкладинка Тверда
Рік видання 2020
Розмір 135×205 мм
Сайт bookclub.ua

Отже, письменник Бен Мієрз повертається до невеликого містечка Салимове Лігво, або Єрусалимове Лігво. Тут він провів дитинство, а ще пережив найбільший страх у своєму житті, що пов’язаний з місцевим Домом Марстенів. Бен вирішує подолати та переварити цей жах написавши про нього нову книжку.

Одночасно з письменником в Салимове Лігво заїжджає дивний бізнесмен, що купляє той самий Дім Марстенів та стару крамницю, де збирається відкрити антикварний меблевий магазин. Він цього пана в людей шкіра вкривається сиротами, та й приїхав він здалека, ще й привіз із собою дивні великі ящики. На додаток в місті починають зникати люди: спочатку хлопчик, потім й дорослі. З приїздом чужинців точно почали відбуватися дивні речі і пов’язані вони з могутнім Злом. Але що це і хто саме загрожує мешканцям?

При обговоренні роману треба обов’язково тримати в голові, що він вийшов 49 років тому. А це значить, що ця книга буквально з іншого часу, з іншої епохи, з іншої країни зі своїми тодішніми проблемами, кризами та викликами. А 70-ті для США були дуже непростими, включно з провальною міжнародною політикою, внутрішніми скандалами та звільненнями, Холодною Війною, а ще дуже сильно зріс рівень злочинності.

Це одночасно плюс та мінус для книжок автора, бо з одного боку вони дуже актуальні на момент свого виходу, з іншого, люди, які читають їх пізніше, та ще й з іншої країни, не завжди розуміють ті чи інші відсилання, настрої, фрази героїв та натяки автора.

Ну й в Кінга, як завжди, дуже багато реальних товарів, пісень, брендів тощо, які для американського читача роблять його книги максимально реалістичними, а для українського, та й ще пів століття потому, навпаки, сповненими незрозумілих речей.

Ще одна проблема «Салимова Лігва» саме для сучасного читача — надмірна деталізація оповіді. Для 1975 року було нормальним, коли цілі глави взагалі не рухали сюжет, а просто описували природу, побут чи розвивали думку автора з приводу тієї чи іншої теми. І такими главами просякнутий увесь роман. Десь Кінг просто описує побут містян невеликого містечка і видно, що робить це із задоволенням. Інколи він також показує деталі місцевого спілкування, особливості невеликих міст США, їх проблеми та виклики. А ще, саме в цьому романі, дозволяє собі довгі роздуми на тему Добра та Зла, наявності Бога та сутності релігії.

Звичайно, це однозначно додає книжці колориту та глибшого розуміння тих часів, подій, контексту тощо. Але все ж це буде актуально для сучасного американського читача, а не для українського. Бо ми все одно не зрозуміємо, напевно, половину.

Найголовніше, що подібне дуже уповільнює і так розлогу манеру автора, та максимально сильно гальмує сюжет та події. Для розуміння ситуації, початок зникнення людей, про які я писав вище, відбувається десь на 100+ сторінці, а в романі їх майже 600. Тобто будьте готові продиратися, чи пропускати цілі сторінки, чи навіть глави з усім тим, про що я казав вище.

Звісно, їх можна читати, але навряд чи вони принесуть вам задоволення. Проте Кінг дійсно вміє писати, тому вони однозначно атмосферні, хоч тільки те й роблять, що гальмують історію.

Не те щоб я скаржився на пам’ять, але персонажів «Салимова Лігва» більше декількох десятків. Так, звісно, головних шестеро, але загалом імен ну дуже багато, а при описі важко згадати хто саме ця людина, коли її вже про неї писали, чим вона займається, де живе тощо.

Щодо атмосфери, то це найкраща частина книги. Кінг не дарма майстер жахів і тут вони в нього не тільки через надприродне. Письменник вміє накрутити героя, а через нього й читача просто через захід сонця, або занадто сильний вітерець чи пусті вулиці міста.

Сама ж історія проста, а головне знайома, але Кінг погрався з нею та показав з іншого боку, приправивши своєю буйною уявою, майстерністю слова та американськими реаліями. Це дійсно одна з наймоторошніших його книг, принаймні для мене, і я дуже рекомендую читати її саме восени, коли і погода, і настрій, і загальні забобони про цю пору року, додають цьому й так лячному читву додаткових страхітливих моментів.

Два слова про саме видання. Тут нічого незвичного, бо книжка вийшла ще декілька років тому і це просто додрук. Маємо класичну обкладинку кінгівських романів від КСД з чорним фоном та симпатичним малюнком. З мінусів — маленький шрифт, який було не зручно читати навіть мені, людині зі стовідсотковим зором. Але я розумію чому так зробили, бо в книзі майже 600 сторінок, а якби вони трохи збільшили шрифт, то це була б та ще цеглина, яку напевно, фізично складно читати.