Захід вивчає сценарій для України за прикладом Західної Німеччини – FT

Серед ідей, які озвучують на Заході як можливі сценарії завершення поточної гарячої фази війни в Україні – модель "Західної Німеччини", що дозволило би надати Україні гарантії безпеки і стримати росію.

Про це йдеться у статті Financial Times, у якій видання зібрало міркування неназваних дипломатів та коментарі, що озвучувалися публічно щодо можливих сценаріїв завершення війни і вступу України в НАТО.

У матеріалі зазначають, що і на Заході, і дедалі більше у Києві поглиблюється думка, що ґрунтовні безпекові гарантії партнерів для України могли би стати підґрунтям для певної домовленості про припинення поточної гарячої фази війни, і при цьому росія збереже фактичний контроль над окупованими територіями – але їх і далі вважатимуть законними територіями України, які тимчасово окуповані і можуть бути повернуті дипломатичним шляхом у майбутньому, коли для цього випаде нагода. 

Один з західних дипломатів, якого цитують анонімно, висловив думку, що така тимчасова поступка територіями – єдиний можливий варіант для того, щоб Україна стала членом НАТО. 

Вже колишній генсек НАТО Єнс Столтенберг в інтерв’ю цього тижня натякнув, що незавершеність війни і часткова окупація території України не обов’язково означають, що союзники у жодному разі не погодяться на повноцінне членство України. 

Столтенберг нагадав про ситуацію Японії: надані їй гарантії США не покривають окуповані Курильські острови. Так само лише Західна Німеччина отримала захист "парасолькою НАТО" після її вступу у 1955 році. 

"Коли є політична воля, завжди є способи знайти рішення. Але потрібна якась лінія, що визначить, коли задіюється ст. 5 Північноатлантичного договору, і Україна має контролювати усю територію до тієї лінії", – зазначив Столтенберг. 

FT зазначає, що розмови про "сценарій Західної Німеччини" для України тривають у колах фахівців вже більш як півтора року. Серед іншого, такі думки висловлювали колишній заступник держсекретаря США у справах Європи Ден Фрід, спеціальний уповноважений США у справах України часів адміністрації Трампа Курт Волкер та інші. 

Чеський президент Петр Павел в одному з інтерв’ю чеським ЗМІ також казав, що не думає, що відновлення Україною контролю над усіма територіями у межах міжнародно визнаних кордонів є обов’язковою умовою для того, щоб можна було серйозно говорити про її вступ у НАТО.

"Якщо є лінія демаркації, навіть адміністративний кордон, ми зможемо розглядати це як тимчасовий стан справ і прийняти Україну до НАТО з тими територіями, які вона контролює на той момент", – казав він. 

Американська історикиня-фахівець з періоду холодної війни Мері Саротт теж висловилася на користь такої ідеї, нагадуючи, що індивідуальні умови вступу деяких країн були адаптовані: Норвегія, країна-співзасновниця Альянсу, вирішила не розміщувати на своїй територій баз НАТО; Західну Німеччину приймали з розумінням, що її кордони є тимчасовими.

Відтак Україна могла би визначити той умовний кордон, по якому буде тримати оборону, та можливо якісь інші умови – наприклад, не розміщувати союзницькі війська на постійній основі та ядерну зброю, окрім як у разі загрози нападу, та задекларувати незастосування військової сили за межами тієї демаркаційної лінії, окрім як для самозахисту.

На її думку, "частковий" вступ України у НАТО за моделлю Західної Німеччини є досяжним сценарієм умовної перемоги для України – вона отримала би захист, свободу і можливість розвиватися, а росія і далі би залишалася ізольованою, і це краще, ніж якщо з членством України будуть зволікати до того часу, коли путін облишить свої амбіції щодо України чи росії вдасться добитися нових військових успіхів.  

Деякі аналітики вважають, що серйозно розглядати "сценарій Західної Німеччини" для ситуації України – погана ідея, тому що тоді ті кордони визнавали обидві сторони, тоді як зараз в Україні фронт щоденно рухається, обидві сторони – Україна і росія – зберігатимуть бажання змінити статус кво, а деякі найобережніші члени Північноатлнтичного альянсу все одно можуть бути неготові дати Україні гарантії за ст. 5.